Тема 2-3. Історико-педагогічний аспект навчання дошкільників елементам математики План

1. Монографічний та обчислювальний методи навчання математики в школі та їх вплив на методику формування елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку.

2. Питання методики навчання дітей дошкільного віку числу та лічбі в дошкільній педагогічній літературі 20-30-х років.

3. Психолого-педагогічні дослідження з проблем формування у дітей умінь і навичок числа та лічби в 40-60-ті роки.

4. Вклад Г. Леушиної в розробку проблеми математичного розвитку дошкільників.

5. Психолого про навчання дошкільників елементів математики.

6. Вклад вчених України в розробку проблем методики формування кількісних, просторових і часових уявлень

Література

7. Глузман Н. А. Історичний аналіз розвитку початкової математичної освіти та методики її викладання в Україні: [навч. посіб.] / Н. А . Глузман. – Ялта : РВВ КГУ, 2009. – 101 с.

8. Щербакова К. Й. Методика формування елементів математики в дошкільників: [навч. посібник] / Катерина Йосипівна Щербакова. – К.: Вид-во Європейського ун–ту, 2011. – 262 с.

1. Монографічний та обчислювальний методи навчання математики в школі та їх вплив на методику формування елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку.

Проблемою навчання лічби цікавилися не лише сучасні дослідники, а й видатні педагоги минулого. Про значення та завдання навчання дітей лічби писали Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський, Ф.Фребель, М.Монтесорі, Л. Г. Шлягер, Є. І. Михеєва, Ф. Н. Блехер, А. М. Леушина та ін.

Їхні педагогічні системи містили дані про необхідність навчання дітей елементам математики, зокрема лічби, починаючи з дошкільного віку. У першій друкованій книзі І. Федорова “Буквар” (1574 р.) містилися думки щодо необхідності навчання дітей лічбі в процесі різних вправ.

Я. А. Коменський (XVІI століття), висвітлюючи дидактичні правила, значну увагу приділяв вивченню лічби. Педагог рекомендує до школи навчати дитину лічби в межах двадцяти, вмінню розрізняти числа більший-менший, парні-непарні, порівнювати предмети за розмірами, користуватися в практичній діяльності такими мірами як дюйм, п’ядь, крок, фунт. Саме ця книга вважається першою у світі програмою виховання та навчання дошкільників в умовах родини.

У ХVIII столітті швейцарський теоретик і практик педагогіки Й. Г. Песталоцці досліджував проблему навчання дітей лічби в умовах суспільного виховання. Методику навчання лічби, він намагався настільки простити, щоб нею з успіхом могли користуватися не тільки вихователі та вчителі початкової школи, але й матері при заняттях зі своєю дитиною, рекомендував учити дітей розуміти дії над числами (замінив механічне запам’ятовування вільним міркуванням, автоматизм письмових обчислень за правилами – усними вправами над числами) та він переоцінював роль механічних вправ у розвитку мислення, відокремлював розвиток мислення від накопичення знань .

Подальший розвиток методики формування в дітей понять про число, форму відбувся в системах сенсорного виховання Ф. Фребеля та М. Монтесорі. Як основний метод навчання та виховання Ф. Фребель рекомендував гру. Методика навчання М. Монтесорі базувалася на конкретних вправах, а дидактичний матеріал був лише засобом саморозвитку.

Неодноразово про значення навчання дітей рахунку до школи писав К. Д. Ушинський. Він вимагав конкретизувати абстрактні математичні поняття й зробити арифметику знаряддям пізнання навколишньої дійсності, вказував, що навчання повинно будуватися на живому спогляданні, на конкретних образах з додержанням принципу від конкретного до абстрактного. Основними засобами наочного навчання він вважав предмети в натурі, моделі, малюнки, що відображають предмети. Ступінь використання наочних засобів зумовлюється віком дітей – чим молодший вік дітей, тим ширше застосовувати.

Ушинський високо оцінив значення педагогічних ідей Песталоцці, науково обґрунтував і розвинув їх. Він вважав важливим навчити дитину лічити окремі предмети та їх групи, виконувати дії додавання і віднімання, формувати поняття десятка, як одиниці лічби. Розробки та рекомендації К. Д. Ушинського “про навчання лічби” мали велике значення для складання програм по формуванню елементарних математичних уявлень; були підхоплені передовими методистами та поширювались у практиці викладання в дитячих садках та початкових школах України.

А. В. Грубе, учень та послідовник Песталоцці, використовуючи визначеним ним принцип наочності у викладанні арифметики, створив метод вивчення чисел (але не дій над ними). Він вважав, що всі числа першої сотні доступні безпосередньому сприйманню дітьми. За його методом кожне число в межах сотні порівнюється з попереднім і “вимірюється” різницевим і кратним відношенням. У результаті такого вивчення дитина мала запам’ятати склад кожного числа, а прийоми виконання арифметичних дій, на його думку, повинні самі по собі випливати із знання складу чисел.

Метод Грубе не сприяв розумовому розвитку дітей і не мав освітнього значення, адже вихованці не розрізняли дій і не розуміли їх суті, не навчалися обчислювати. Та все ж цей метод добре прижився в зарубіжних країнах, зокрема в Німеччині. В Україні прихильником ідей А. В. Грубе був В. А. Євтушевський. Він вніс в метод зміни: полегшив методику вивчення чисел від 1 до 20 та приділяв увагу обчислювальним способам відповідно до десяткового складу чисел.

Протягом ХIХ століття навчання дітей дошкільного віку лічби і формування в них розуміння числа викликало низку труднощів, адже в опублікованих на той час книгах Г. І. Архангельської, З. С. Пігулевської та ін. було описано лише окремі методичні прийоми проведення занять, без теоретичного обґрунтування методики. Причиною цього був вплив на дошкільну освіту основних ідей шкільних методів навчання арифметики. Йшла боротьба між двома напрямками: метод вивчення чисел (монографічний), метод вивчення дій (обчислювальний). Основною причиною непорозуміння вважалось гносеологічні погляди представників різних теорій на виникнення числа в створенні людини. Таким чином, суперечка точилася навкруги питання, що слід вважали первинним “число” чи “лічбу”. Лічба та число протиставлялися один одному.

Кінець ХIХ століття ознаменувався з критикою монографічного методу, недоліком якого математики вбачали механічне заучування основ арифметики при одноманітності методичних прийомів, що негативно відзначалося на інтересі дітей до навчання. Методика навчання лічби дітей дошкільного віку прямо залежала від методики навчання в початковій школі, адже довгий час в Україні не було єдиної системи освіти.

В цей період, у методиці навчання арифметики в початковій школі відбуваються значні зміни. З’являється метод вивчення дій, основоположником якого був П. С. Гур’єв. В його праці “Руководство к преподаванию арифметики” арифметичний матеріал автор радив вивчати за концентратами: перший десяток, перша сотня, багатоцифрові числа. Додавання та віднімання в межах 10 вивчали після засвоєння нумерації чисел першого десятка. Хоча передові педагоги схвалювали метод, Гур’єв не дав наукового обґрунтування його переваги над методом вивчення чисел. Обґрунтував метод вивчення дій В. О. Латишев. Він виокремив найголовніше завдання викладання арифметики, яке полягає в тому, щоб дати дітям правильне поняття про дії та навчити свідомо їх виконувати, причому усні обчислення мають бути основою письмових обчислень. Та і його боротьба з методом Грубе не дала практичних наслідків. Остаточно піддав критиці метод вивчення чисел О. І. Гольденберг. Він докладно проаналізував метод Грубе та довів повну необґрунтованість його положень. Мета навчання дітей арифметики (за Гольденбергом) – не тільки свідоме виконання арифметичних дій, а й уміння застосовувати ці дії до розв’язування задач практичного змісту. Його книги “Методика начальной арифметики” та “Сборник задач и примеров для обучения начальной арифметики” замінили книги В. А. Євтушевського.

Критикуючи монографічний метод навчання, як такий що породжував “нестерпну нудьгу”, великий російський мислитель Л. М. Толстой видав “Азбуку”, однією із частин якої являється “Лічба”. Толстой пропонував навчати дітей лічби в прямому і зворотному напрямках в межах ста, спираючись на дитячий досвід, набутий під час гри. Він вважав, що таке навчання дітей лічби має особливе значення у зв’язку з розвитком у дітей пізнавальних інтересів.

Із зміною методики навчання арифметики в початковій школі та витісненням монографічного методу із шкіл, його частіше стали рекомендувати для дітей дошкільного віку. Тому педагоги-практики тривалий час будували навчання дітей дошкільного віку лічбі, керуючись ним. Та все ж, обидва методи зіграли позитивну роль у розвитку методики навчання лічби у дітей дошкільного віку, яка ввібрала в себе окремі позитивні моменти: прийоми, вправи, дидактичні засоби.

Отже, передові вітчизняні та зарубіжні педагоги ХVІІ – ХIХ століття, виходячи з досвіду безпосередньої роботи з дітьми, дійшли висновку про необхідність підготовки дошкільників до засвоєння математики в школі. Вчені визначили основний зміст навчання дітей дошкільного віку арифметики та формування уявлень про розмір, вимірювання, час, простір. Лічбу виділяли як головний засіб розумового розвитку й рекомендували навчати дітей виконувати ці дії якомога раніше. Але, визнаючи необхідність початкових знань у навчанні дітей, педагоги розуміли навчання як вправляння в практичних, ігрових діях з використанням наочного матеріалу. Зміст навчання дітей математики вони переносили з програм першого класу, розглядаючи дошкільний вік не як самоцінний у розвитку дитини, а як період підготовки її до школи. Недооцінювалася також і роль педагога в навчанні.

ХХ століття ознаменувалося масовістю суспільного дошкільного виховання. Методичні посібники, програми, методики навчання дітей дошкільного віку лічби розробляли педагоги-“дошкільники” Л. В. Глаголєва, Л. К. Шлегер, Ф. Н. Блехер, Є. І. Тихєєва, З. С. Пігулевська, К. Ф. Лебединцев, Г. С. Костюк, Г. М. Леушина та ін.

Перші посібники з методики навчання дошкільників лічби були адресовані одночасно вчителям, батькам і вихователям. Основними методами роботи з дітьми були бесіди, ігри, практичні вправи. При цьому необхідно було ознайомлювати дітей з такими поняттями, як один, багато, пари, більше, менше, стільки ж, порівну, дорівнює, такий самий та ін.. Основним завданням було вивчення чисел від 1 до 10, при чому кожне число розглядалося окремо. Одночасно діти засвоювали дії над цими числами.