Розділ і. Теоретико-методологічні засади соціологічного аналізу футбольного хуліганізму як специфічної молодіжної субкультури

1.1. Науковий вимір феномену футбольного хуліганізму.

Вивчення футбольного хуліганізму пов’язано в першу чергу з емпіричною перспективою, яка була спрямована на розробку практичних рекомендацій щодо реакції з боку суспільства та держави відносно цього нового соціального явища [1, с.7-16]. Проте існують і певні спроби теоретичного осмислення даного феномену. Аналіз деяких із цих спроб, як емпіричного доробку з обраної нами проблеми, і буде представлений нижче.

1.2. Субкультура як соціологічне поняття та соціальний феномен: головні елементи та типологія.

З огляду на брак наукових пояснень феномену футбольного хуліганства, одним із найважливіших завдань нашої дисертаційної роботи є визначення теоретичного дискурсу, в межах якого можлива концептуалізація цього суспільного явища. Футбольні хулігани є представниками особливої субкультури з певним стилем життя та набором колективних практик, але це припущення потребує всебічного вивчення, тому що повноцінного дослідження феномену футбольних хуліганів в термінах субкультурного підходу не проводилось. З метою використання саме цього підходу необхідно чітко визначити зміст поняття «субкультура» та «стиль життя», а також встановити зв’язки між ним та формами поведінки футбольних хуліганів.

1.3. Концептуалізація футбольного хуліганізму в контексті субкультурно підходу: основні поняття.

Протягом довгого часу в межах соціологічного вивчення молоді панував саме субкультурний підхід. Завдяки йому, з одного боку, досліджувались особливості молодіжного дискурсу, ціннісно-нормативної системи молоді як специфічної соціально-демографічної групи тощо, тобто субкультура молоді в цілому. З іншого боку, вивчались прояви, ознаки, специфіка, умови та чинники виникнення, функціонування та розвитку численних молодіжних субкультур. При цьому наукові розвідки були перш за все спрямовані на вивчення субкультурного розмаїття молодіжного середовища. Сьогодні у дослідженнях молоді все активніше використовується стильовий підхід, який, на думку деяких учених більш придатний для вивчення «нових» молодіжних практик у суспільстві «ризику». Враховуючи всі відомі соціальні та культурні фактори, цей підхід дозволяє більш детально прояснити специфіку індивідуальних виборів [56]. У зв’язку з цим виникло певне протиставлення субкультурного та стильового підходів. Супротивники субкультурного підходу зазвичай апелюють до того, що молодіжний мейнстрім не є субкультурним, що лише незначна частина сучасної молоді бере участь у тих чи інших субкультурних угрупованнях. Окрім того, множинність субкультурних позицій деяких молодих людей, про що ми писали вище, не дозволяє чітко виокремити певні молодіжні субкультурні спільноти, оскільки важко визначити їх субкультурне ядро. Щодо певного миттєвого стилю, то він, вважають прибічники стильового підходу, притаманний кожній людині, тому саме цей, а не субкультурний підхід треба застосовувати, досліджуючи молодь. Саме тому ми застосували його в межах нашого дослідження. Проте, на наш погляд, стильовий та субкультурний підхід не суперечать один одному.