Стильові особливості клавірних творів й.С. Баха.

Творчість Баха і Генделя – це найповніший і найхарактерніший вплив високого бароко в музиці, кульмінація його стилю, після якої він їде на спад. Їхнє мистецтво експресивне, масштабне, сповнене неспокою і динаміки. Бах має в течії музичного бароко свою лірико - філософську тему. Особиста віра і особиста тема Баха – це не індивідуалізм, не сповідально вихлюпнуті емоції, Це – розповідь, або навіть проповідь, звернена до людей.

Одним із факторів впорядкованості у Баха стало застосування законів музичної риторики.

Андре Пірро та Альберт Швайцер ясно вказали на внутрішній зв’язок музичного втілення і конкретно вказали найпоширеніші бахівські мотиви: кроку( впевнені відбивають силу кроку, а непевні, з ваганням – втому і слабкість), спокою ( плавний, хвилевий рух), смутку (зліговані по дві ноти мелодійні ходи – зітхання), радості ( жвавий, гамоподібний рух), скорботи (спадні хроматизми). З музично- зображальними уявленнями і образами пов’язані також ритми – крапковий ритм асоціюється з настроєм урочистості.

Мелодика поліфонічних творів Баха криється у поєднанні експресивних тематичних «зерен» з методом тривалого вільно-пливучого поліфонічного розвитку.

Також для бахівської цілісної композиції не типовим є контраст тематичного матеріалу, а прийняте тільки співставлення тематичного зерна з поліфонічним розгортанням. Тема Баха буває неоднозначною, психологічно- складною, що виявляється поєднанням у ній суперечливих елементів, як танцювального ритму зі скорботною інтонацією, розміреного руху з гострою, дисонуючою гармонією та інш. Вона не знає якісного перетворення, а тільки всебічно розкривається в процесі розвитку.

Жанри і форми. В Німеччині в часи Баха ще панувала давня традиція неподільного органно-клавірного музикування. Це дозволяло Баху охопити в ній всі органно-клавірні жанри свого часу. Так, уже в ранні періоди творчості він пише для клавіру капричіо, токати, фантазію і фугу. У трактуванні традиційних жанрів Бах завжди додає щось своє, нове: більшу розвиненість і завершеність окремих частин, міцніші тональні зв’язки, стрункішу композицію, більш змістовний інтонаційний розвиток.

Бах захоплювався здобутками італійської скрипкової музики і досліджував можливість застосування цих здобутків до сфери свого улюбленого інструмента – клавіру.. Він здійснив перекладання 16 різних інструментальних концертів для клавіру соло. Пізніше пише «Італійський концерт». Та остаточним результатом цих пошуків став започаткований Бахом новий жанр – концерт для клавіру з оркестром. Всього написано 15 творів цього жанру.

Клавірні концерти Баха успадкували головні засади організації музичного матеріалу від оркестрового concerto grosso: співставлення соліста і оркестру, поліфонічний склад тематизму, рондоподібний тональний план. Співставлення тутті та соло несло в собі терасне планування гучності forte – piano.

Масштабна і віртуозна манера письма в творчості Баха наклала свій відбиток і на традиційно клавірні жанри – сюїту, варіації.. Прикладом є « Гольберг - варіації»., Англійські сюїти. Всі ці твори з повним правом дозволяють заявити, що у Баха склалася в різних варіантах клавірна велика форми.

Серед поліфонічного розвитку стають твори педагогічного призначення – інвенції, прелюдії, симфонії.

Малий цикл прелюдія і фуга треба поставити на головне місце серед клавірних творів Баха. Його підготовка довго тривала в творчості попередників – від Габріелі, Фрескобальді, Свелінка та Букстегуде. Проте остаточна кристалізація фуги та ствердження ідеї її композиційної єдності з прелюдією відбулося тільки у Баха. Бах створив класичну фугу:виробив найважливіші прикмети тематизму, розвинув багатоголосся, виділив логічні етапи в побудові цілого, впорядкувавши їх централізованим тональним планом.

Прелюдії і фуги з ДТК стоять найближче до духовної музики.

Своє продовження й завершення лінія поліфонічної творчості Й.С. Баха знаходить уйого пізніх циклах «Музичний дарунок», та «Мистецтво фуги».

Фактура. Різноплановість жанрів клавірної творчості відбилися у великій різноманітності типів фактури. В його музиці взаємодіють дві корінні тенденції клавірного письма: вокальна орієнтація поліфонічних творів та клавішна фігураційність інструментального типу.

Бах не тільки застосовував клавірні фігурації ширше своїх попередників, він істотно вдосконалив їхню будову завдяки впровадженню нової аплікатури з підкладанням першого пальця, що дозволило розширити звуковий простір фігурацій.

Збільшення діапазону фігурацій стає підставою для виникнення прихованої поліфонії.

Бах був першим, хто створив високохудожню суворо поліфонічну музику для клавіра. У цих творах залишається єдиний критерій – інтонаційна змістовність мелодійного розгортання. Саме через це втрачається клавірна специфіка письма і їм на зміну приходить універсальність фактури.