Лікування:

 

В гострому періоді

        Обов’язкова госпіталізація

        Фізичний та психічний спокій

        Знеболюючі (анальгін 50% 0,1 мл/рік життя, броміди)

        Теплові процедури (гарячі укутування, озокеритові, парафінові аплікації)

        Дегідратуючі засоби (лазікс 1-3 мг/кг, маніт, манітол 1-1,5 г/кг)

        Кортикостероїди (у тяжких випадках) 1-3 мг/кг за преднізолоном

        Людський імуноглобулін 0,5 мл/кг 2-3 дні

У ранньому відновному періоді

        Прозерин 0,001 г/рік життя, галантамін, дібазол 0,001-0,005 г на добу 20-30 днів

        ЛФК, УВЧ, озокеритотерапія, діатермія, масаж

        Вітаміни (В₆, В₁₂), АТФ

        Анаболічні стероїди (2-3 курси за рік)

У резидуальному періоді – ортопедична корекція

Профілактика

        Ізоляція на 21 день від початку хвороби, госпіталізація хворого

        Спостереження за контактними протягом 3 тижнів

        Специфічна активна: вакцинація оральною поліомієлітною вакциною (ОПВ) 3 разово із 3-міс. віку, з інтервалом у 30 днів, ревакцинація ОПВ у 18 міс., 3, 6, 14років

 

Вакцинасоційований поліомієліт (діагностичні критерії):

        Початок хвороби не раніше 4 дня та не пізніше 30 дня після прийому вакцини, для тих, хто контактував із вакцинованими – до 60 днів.

        Розвиток млявих парезів чи паралічів без порушення чутливості із стійкими (після 2 міс) залишковими явищами.

        Відсутність прогредієнтності захворювання.

        Виділення ідентичного за антигенними властивостями із вакцинальним штамом вірусу, 4-разове наростання типоспецифічних антитіл.

 

Ентеровірусні інфекції

 

Ентеровірусні інфекції являють собою групу інфекційних захворювань, що розвиваються при ураженні людини вірусами роду Enterovirus, що характеризуються різноманіттям клінічних проявів.  

Ентеровірусні інфекції –– група гострих захворювань, викликаних ентеровірусами Коксакі та ЕСНО, що характеризується строкатістю клінічних проявів від легких гарячок і простого носійства вірусу до затяжних менінгоенцефалітів, міокардитів, міальгій та ін.

 

 

Етіологія: збудник – ентеровіруси Коксакі та ЕСНО

Ентеровіруси – РНК-віруси, багато з них патогенні для людини. Всі збудники ентеровірусних інфекцій відрізняються  стійкістю до заморожування . У фекаліях можуть зберігати життєздатність більше півроку.

 

Віруси Коксакі вперше були виділені Д. Дендорфом і Д.М. Сіказом в 1948 р. в містечку Коксакі (Нью-Йорк, США). У 1951 р. Ч.Ендрюс та інші вірусологи США виділили віруси, які спочатку не мали приналежності до жодного відомого класу вірусів, за що отримали назву «сирітських» (Orphan), a в 1955 р. їх стали називати ECHO (Enteric Cytopathogenic Human Orphan - кишковіЦитопатогенні людські сирітські віруси). Пізніше були виявлені дрібні круглі віруси, які викликають тільки поразка ЖКТ без інших позаклітинних проявів; вони характеризуються водянистою діареєю і помірними явищами інтоксикації. Про них слід думати в тих випадках, коли всі інші відомі етіологічні агенти, включаючи бактеріальні, виключені.

Збудники - ентеровіруси Коксакі і ECHO - РНК-містять, відносяться до роду Enterovirus сімейства Picornaviridae. Відомі 23 типу вірусу Коксакі А, 6 типівКоксакі В; 31 тип вірусу ECHO і 4 ентеровірусу типів 68-71. Вони дрібні - 15-35 нм, стійкі у зовнішньому середовищі, у фекаліях залишаються життєздатними до 6 міс. Чутливі до звичайних дезінфікуючих засобів, які їх швидко вбивають.

Віруси, Що викликають тільки діарею, відносяться до дрібних круглим вірусам (20-35 нм). В даний час етіологічна зв'язок діареї встановлена з вірусами: 1) Норфолк (Norwalk) і родинними йому вірусами (Hawaii, Snow Mountain, Taunton), 2) кальцівірусамі (Calciviruses), 3) астровірусамі (Astroviruses); 4) іншими вірусами, а також аденовірусами (типи 40 і 41), коронавірусу.

 

Епідеміологія: джерело інфекції – хворі та вірусоносії

шлях передачі – повітряно-краплинний, фекально-оральний, трансплацентарний

сприйнятливість – висока, особливо у віці 3-10 років

Резервуаром і джерелом ентеровірусних інфекцій є хвора людина або носій. Заразність відзначається на протязі тижнів і місяців, пік виділення збудника припадає на перші дні клінічних проявів. Ентеровіруси передаються за допомогою фекально-орального механізму, харчовим шляхом. Найчастіше зараження відбувається при вживанні в їжу забруднених вірусами овочів. Віруси потрапляють на овочі та фрукти при удобрні їх необеззараженними стічними водами. Деякіентеровіруси виділяються з секретом слизових оболонок дихальних шляхів, що може сприяти реалізації аерозольного механізму передачі. Відзначаються випадки зараження контактно-побутовим шляхом (забруднені руки, предмети побуту, особистої гігієни). У разі зараження ентеровірусної інфекцією вагітної жінки можлива вертикальна передача збудника  дитині.  Природна сприйнятливість людини до ентеровірусами висока.