8.3. Місцеві фінансові інститути: місцеві податки і збори, комунальна власність, комунальний кредит, фінансові комунальні підприємства і комунальні платежі

Система місцевих фінансових інститутів являє собою сукупність елементів, що сприяють утворенню фондів коштів на регіональному рівні, які забезпечують фінансову діяльність місцевих органів влади, тобто діяльність з приводу мобілізації, розподілу та використання фінансових ресурсів для виконання ними повноважень, встановлених чинним законодавством.

Під елементами системи місцевих фінансових інститутів розуміють, з одного боку, норми права, звичаї, традиції, культурні зразки, з іншого – організаційні структури, які забезпечують функціонування місцевих фінансових систем. Процес інституціоналізації (правового та організаційного закріплення) фінансів місцевих органів влади в Україні розпочався у 90-х роках минулого століття. [Сунцова О.О. Місцеві фінанси: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літ-ри, 2005. – 560 с. –с.35].

Слід зазначити, що система місцевих фінансових інститутів в Україні ще не набула завершеного характеру і перебуває в стадії становлення. Останнім часом, крім місцевих бюджетів, все більш активну роль починають відігравати й інші складові цієї системи, такі як:

- місцеві податки і збори;

- комунальна власність;

- комунальний кредит;

- фінансові комунальні підприємства;

- комунальні платежі.

Розглянемо кожен з названих елементів детальніше.

Місцеві податки і збори – це обов’язкові платежі, які згідно із законодавством запроваджуються органами місцевого самоврядування на підпорядкованій їм території і повністю зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Право встановлення місцевих податків і зборів згідно ст. 143 Конституції України надане безпосередньо територіальним громадам сіл, селищ, міста або утвореним ними органи місцевого самоврядування.

Основними документами, що регулюють порядок та умови стягнення місцевих податків і зборів є Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. «Про місцеві податки і збори» та Закон України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р., № 77/97-ВР. Згідно даних документів органам місцевого самоврядування надане право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок. В межах своєї компетенції вони мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

При встановленні ставок місцевих податків органи місцевого самоврядування повинні дотримуватись певних критеріїв [Сунцова О.О. Місцеві фінанси: Навч. посібник. – К.: Центр навч. літ-ри, 2005. – 560 с. –с.167-168], зокрема:

1. Ефективність - встановлений податок повинен приносити прибу­ток не менший, ніж адміністрування його збору, при цьому прибу­ток повинен бути максимально великим, щоб не допустити вста­новлення великої кількості податків. Другий критерій ефектив­ності пов’язаний з економічною ефективністю. Майже всі податки впливають на розвиток підприємництва в регіоні. Надвисокі по­датки сприяють відтоку бізнесу з даного регіону. Практика засвідчує, що справляння податків максимально ефективне, коли від них складно ухилитися. Так, податок на нерухомість вва­жається ефективним, оскільки власники практично не можуть ухилятися від сплати цього податку. Разом з тим крива Лаффера показує, що встановлення максимальних ставок не приносить мак­симальних надходжень від податків в місцевий бюджет.

2. Справедливість - досить суб'єктивна характеристика. Звичайно застосовується такий критерій справедливості — за однакових обставин на платників податків має накладатися однаковий податок.

3. Альтернативою принципу справедливості, орієнтованого на платос­проможність, є принцип користування благами. Звичайно, що знач­на частина місцевих податків йде на надання комунальних послуг, якими користується місцеве населення й підприємці. Згідно з прин­ципом користування благами, щоб задовольнявся критерій справед­ливості, з обох платників податків, які отримують однакову вигоду від якоїсь комунальної послуги, повинні стягуватися однакові подат­ки (незалежно від їхньої платоспроможності).

4. Прив'язаність податків до місцевих видатків. Податки повинні бу­ти чітко пов'язані з видатками місцевої влади, щоб платники знали про підзвітність їм місцевої влади за те, як використовуються подат­кові надходження. Крім того, практика європейських країн у сфері місцевого оподаткування доводить, що місцеві податки повинні бу­ти прямими. Коли податковий тягар безпосередньо простежується й відчувається тими, хто сплачує податок, зростає ймовірність того, що платники підтримуватимуть публічних посадових осіб у їхніх діях більше, ніж коли йшлося б про непрямі податки.

5. Гнучкість. Місцева податкова система повинна стимулювати розви­ток пріоритетних сфер бізнесу в конкретному регіоні та гнучко реа­гувати на зміни в фіскальній та інфляційній політиці держави.

Відповідно до чинного законодавства місцевими податками є комунальний податок та податок з реклами. Інформація щодо розміру ставок даних податків, об’єкту оподаткування та платників наведена у табл. 8.3

Таблиця 8.3.