9 Тлумачення деяких термінів

Автономія — право на самоврядування у визначених межах, надане законом (Конституцією) частині державної території. Автономна територіальна одиниця самостійно вирішує питання, віднесені до її компетенції центральною владою.

Адміністративно-територіальна одиниця — складова частина державної території, яка утворюється відповідно до системи територіального устрою.

Адміністративно-територіальний устрій — поділ державної території відповідно до встановлених критеріїв на окремі складові частини (адміністративно-територіальні одиниці), на основі яких створюються і функціонують органи державної влади та управління. В Україні такими одиницями є області, райони, міста, райони в містах, села, селища, Автономна Республіка Крим.

Бюджетне регулювання — збалансування (вирівнювання) доходів і витрат як по вертикалі, так і по горизонталі бюджетної системи. Вирівнювання бюджетної системи по вертикалі означає збалансування доходів і витрат державного бюджету, з одного боку, і місцевих бюджетів на всіх рівнях управління (області, районів, міст, районів у містах, сіл, селищ) — з другого. Вирівнювання бюджетної системи по горизонталі означає збалансування доходів і витрат між «бідними» і «багатими» територіями.

Бюджетні права територій — компетенція органів влади адміністративно-територіальних одиниць щодо складання, затвердження і виконання відповідних місцевих бюджетів.

Вільна економічна зона (зона вільного підприємництва) — частина території, яка виділяється із загального митного кордону держави і має певну свободу в розв'язанні господарських питань, особливий режим управління і пільгові умови діяльності для місцевих підприємств та іноземних фірм. Основна мета створення вільних економічних зон — залучення іноземного та місцевого капіталу для організації виробництв з високою конкурентною спроможність на зовнішньому ринку.

Делеговані державою повноваження — повноваження державної влади, які делеговані виконавчим органам місцевого самоврядування та місцевим органам державної виконавчої влади. В Україні делегування таких повноважень регламентується ст. 42 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування».

Державна територія — частина земної кулі, яка належить певній державі та в межах якої вона здійснює своє територіальне верховенство. Державна територія обмежується державними кордонами. Склад державної території визначається законом про державний кордон.

Державний бюджет — основний фінансовий план утворення і використання централізованого грошового фонду держави.

Державний кордон — лінія, яка встановлює межі державної території і має відповідний міжнародно-правовий статус.

Державне замовлення — форма планового завдання підприємствам і організаціям з боку вищих організацій. Через державне замовлення здійснюється прямий вплив держави на виробництво, забезпечується відтворення найважливіших матеріально-речових пропорцій. Держзамовлення гарантується матеріально-технічним постачанням і реалізацією.

Державне регулювання — форма цілеспрямованого впливу держави на економіку з метою забезпечення або підтримання її функціонування у заданому режимі чи для зміцнення і розвитку економічних явищ або їх зв'язків. Здійснюється за допомогою системи норм і заходів. Останні регламентують поведінку господарських суб'єктів через адміністративні методи впливу: закони, накази, інструкції, а також через систему економічних методів, регуляторів — ціни, податки, банківські відсотки, преференції, санкції тощо.

Децентралізація управління — процес розподілу функцій та повноважень центральних органів державної влади на користь місцевих органів державної влади і місцевого самоврядування.

Інфраструктура — комплекс виробничих і невиробничих га­лузей та сфер діяльності, які забезпечують процес і умови відтворення. Основна виробнича інфраструктура включає мережі енергозабезпечення, внутрішньовиробничий транспорт, зв'язок тощо. Соціальна інфраструктура призначена для забезпечення умов існування і відтворення робочої сили, житла, охорони здоров'я, освіти і т. д.

Інфраструктура ринкова — комплекс галузей, підгалузей і сфер діяльності, головне завдання яких полягає в доведенні товарів від виробників до споживачів (транспорт, постачання, збут, банки, біржі та ін.).

Комплексна програма регіону — намічена до здійснення у визначений період та узгоджена за ресурсами, виконавцями і термінами системи соціальних, економічних, екологічних, виробничих, науково-дослідницьких і організаційно-управлінських заходів, спрямованих на розв'язання значної господарської проблеми.

Консолідований бюджет — складається з державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Макромаркетинг — система управління діяльністю підприємств на принципах маркетингу. Включає діяльність державних органів у сфері ринку з використанням систем економічних важелів і стимулів (кредитна, податкова, інвестиційна та інші види політики), а також діяльність некомерційних організацій.

Маркетинг— система організації господарської діяльності та управління нею, яка орієнтується на вимоги ринку, максимально можливе задоволення потреб і запитів споживачів. У широкому аспекті під маркетингом розуміють також науку, систему знань про організацію виробництва і управління ним в умовах гострої конкуренції і необхідності першочергового врахування вимог споживачів.

Менеджмент — управління (прогнозування, планування, регулювання, контроль) господарською діяльністю. Сукупність методів, засобів управління господарською діяльністю для досягнення поставленої мети.

Місцевий бюджет — фонди фінансових ресурсів, що знахо­дяться в розпорядженні місцевих органів влади, розподіл грошових доходів і витрат адміністративно-територіальних одиниць на певний період. Розробка, затвердження і виконання місцевого бюджету здійснюються місцевими органами влади відповідного рівня самостійно в інтересах населення, що про­живає на певній території.

Місцеві Ради народних депутатів — органи народовладдя в територіально-адміністративних одиницях, законодавчі та виконавчо-розпорядчі органи, що формуються за принципом виборності. Діяльність місцевих Рад регламентується законами країни.

Місцеве самоврядування — інституція організації влади і форма управління містами, селами, селищами та іншими адміністративно-територіальними одиницями як через посередництво виборчих органів (Рад та їх виконавчих структур), так і безпосередньо всім населенням. Це самоорганізація громадян, яка самостійно вирішує віднесені законом до її компетенції питання, спираючись на власну фінансово-економічну основу.

Муніципалізація — процес переходу об'єктів приватної власності (як правило, на основі викупу) до корпоративної власності територіальних колективів і органів місцевого самоврядування. Муніципалізація в Україні тривалий час матиме інший зміст і розглядатиметься як форма роздержавлення державного майна, як шлях трансформації комунальної власності у колективну власність органів місцевого самоврядування.

Муніципальна власність — форма корпоративної (колективної) власності, що перебуває у використанні, володінні, роздержавленні міст, сіл, селищ, інших населених пунктів та їх виборчих органів місцевого самоврядування.

Паспорт території (населеного пункту, міста) — система основних показників економічного і соціального розвитку та екологічного стану, складова частина Єдиної статистичної інформаційної системи. В Паспорті основних показників економічного і соціального розвитку можуть бути зазначені показники відпо­відно до нових завдань розвитку економіки регіонів і виключені показники, які втратили своє значення.

Планування — процес формування цілей, визначення пріоритетів, засобів і методів їх досягнення. План — результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон'юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

Планування директивне — передбачає обов'язковий для виконання характер затверджених показників (державне замовлення, ліміти).

Планування індикативне — має інформаційний, орієнтуючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори).

Планування регіональне — розробка і виконання програм економічного і соціального розвитку окремих регіонів країни в межах загального національного плану (програми); в більш широкому розумінні — відображення в національних планах і програмах розвитку регіональної політики держави.

Регіон — 1) область, район, частина країни, що відрізняється від інших областей сукупністю природних і (або) історично сформованих, відносно стійких економіко-географічних та інших особливостей, які часто поєднуються з особливостями національного складу населення; 2) група сусідніх країн, близьких за національним складом і культурою або однотипних за суспільно-політичним устроєм, що виділяються в окремий економіко-географічний район світу.

Регіоналізація — 1) розвиток, зміцнення економічних, політичних та інших зв'язків між областями або державами, що входять до одного регіону; 2) виникнення регіональних об'єднань держав.

Регіоналізм — 1) підхід до розгляду і розв'язання економічних, соціальних, екологічних, політичних та інших проблем під кутом зору інтересів та потреб того чи іншого регіону; 2) сучасний політичний рух у Європі за компромісне поєднання позитивних рис унітарного і федеративного державного устрою.

Регіональна політика — сукупність заходів, спрямованих на оздоровлення природного середовища та стимулювання ефективного соціально-економічного розвитку регіонів, раціональне використання їх ресурсних потенціалів і пріоритетів, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності населення, вдосконалення територіальної організації суспільства.

Регіональний господарський механізм — певна сукупність форм і методів господарювання, яка застосовується на конкретній території з метою забезпечення ефективного господарювання.

Регіональний розвиток — зміцнення потенціалу території з орієнтацією на соціальні пріоритети, що пов'язане із забезпеченням природно-господарської та структурної збалансованості, створенням нових необхідних ланок, подоланням деструктивності окремих компонентів, стимулюванням внутрішніх та міжрегіональних зв'язків.

Регіонально-цілісний підхід — науково-теоретичний і методологічний фундамент, що дає уявлення про регіон як про цілісність, єдність його природного та економічного середовища і соціуму.

Субвенція — кошти, що спрямовуються з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня за цільовим принципом.

Субсидія — кошти, що спрямовуються з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня за цільовим принципом і підлягають поверненню у разі нецільового використання.

Територіальна дезінтеграція - процес, який супроводжується втратою інтеграційного впливу центральної влади і може завершитись втратою територіальної цілісності.

Територіальна цілісність — принцип міжнародного права, який означає, що ніхто не має права шляхом агресії або іншими діями всередині держави відокремити частину її державної території.

Територіальне верховенство — атрибут держави і принцип міжнародного права. Означає, що в межах державної території влада держави (законодавча, виконавча, судова) є найвищою, верховною відносно всіх юридичних та фізичних осіб (це стосується також іноземних юридичних та фізичних осіб). Усі зобов'язані підпорядковуватися волі держави, відображеній у законі.

Технопарк — технологічний центр, до якого входить невелика кількість підприємств з передовою технологією, які виконують замовлення на створення і освоєння нових розробок, виробництво суперсучасних устаткування та приладів.

Технополіс — сімейство наукомістких підприємств, об'єднаних з науково-дослідними та навчальними центрами для розробки високих і надвисоких технологій, створення сприятливих умов для генерації ідей та їх реалізації.

Управління галузеве — цілеспрямований вплив галузевих органів управління (міністерств, відомств) на діяльність підвідомчих підприємств в інтересах успішного виконання ними загально галузевих завдань.

Управління регіональне — цілеспрямований вплив органів місцевого самоврядування (регіональних органів) на підприємства і організації регіону з метою досягнення загально регіональних цілей.

Управлінська стратегія — система концептуальних положень про найефективніші напрями розвитку регіональних систем, розв'язання великих територіальних проблем і розміщення продуктивних сил країни.

Управлінське рішення — творчий акт суб'єкта управління, що визначає на основі знань об'єктивних законів функціонування управлінської системи та аналізу інформації про її стан, програму і характер діяльності щодо розв'язання певної проблеми.