Тема 3. Головні ідеї філософії Середньовіччя й Відродження.

План семінару:

1. Особливості середньовічної філософії та основні етапи її розвитку.

2. Поняття патристики. Філософія Августина Аврелія.

3. Поняття схоластики. Філософія Фоми Аквінського.

4. Сутність та зміст суперечки про універсалії. Номіналізм і реалізм.

5. Основні ідеї філософії доби Відродження:

а) гуманістичне спрямування філософії Відродження (Еразм Роттердамський);

б) пантеїзм Миколи Кузанського;

в) натурфілософія та космологія Джордано Бруно;

г) філософські ідеї в працях природодослідників (Леонардо да Вінчі, Микола Копернік, Галілео Галілей).

Основні поняття:

Теоцетризм, апологетика, патристика, схоластика, номіналізм і реалізм, теїзм, пантеїзм.

У середньовічному світогляді, який ґрунтується на християнській релігії (теоцентризм), світ вперше набуває часового вектора (спрямування) – час втрачає циклічність, світ рухається від створення його Богом до майбутнього «страшного суду». Історія набуває направленості. Центральне місце людини в світі обумовлене тим, що вона є вищим творінням Бога, створена за образом і подобою його. Суттєва відмінність людини від усього тваринного світу в середньовічному світогляді вбачалася в духовності. За цим критерієм зрівнювалися всі люди. Визнання природної (людина – творіння Бога) і духовної рівності людей було величезним кроком вперед у самопізнанні людини, але кроком суперечливим. Адже воно не означало визнання соціальної, економічної та політичної рівності. Відбувається також зміна основних тем, які підлягають усвідомленню, що було пов'язано з загальним світоглядним переворотом у розумінні місця людини в світі та статусу самої людини в теологізованій філософії Середніх віків.

Центральною у філософській проблематиці стає тема внутрішнього світу людини. На відміну від античного культу людської тілесності, захоплення її красою, в середньовічному світогляді людська плоть розумілася як носій гріховності. Тому її необхідно постійно приборкувати. На ґрунті середньовічної схоластики розробляється платонівська проблема взаємозв'язку вічних і незмінних ідей та чуттєвих речей. Тут вона набуває форми взаємовідносин загальних понять (універсалій) і конкретних, емпіричних предметів та явищ. У спробі вирішити проблему проявилися два основні напрямки.

Ансельм Кентерберійський (1033–1109 pp.) вирішував її в дусі платонізму і прагнув довести реальність універсалій, розглядав їх як думки Бога перед актом творення, оскільки творення не могло здійснитися без певного плану та зразку. Цей погляд отримав назву «реалізм».

Вільям Оккам (1281–1349 pp.) запропонував інший підхід до вирішення проблеми взаємозв'язку універсалій (загальних понять), речей та явищ. Цей різновид схоластики відомий під назвою «номіналізм». В. Оккам стверджує, що загальні поняття – це продукти людського мислення, вони є лише іменами, назвами предметів. Існують одиничні предмети, вони є справжніми, дійсними, а універсали – це фікції, що спираються не на справжню самостійну реальність, а лише на подобу індивідуальних речей.

Одним із найбільш авторитетних філософів Середніх віків був Августин Блаженний (354–430 pp.). Головними темами його роздумів були проблеми буття і часу, руху історії, а також особистості людини, її волі і розуму.

Августин вважає, що Бог створив світ із нічого, тобто він створив не лише порядок і влаштування в світі, а й саму субстанцію (першоматерію). Бог створив і час, який не існував до нього, сам Бог перебуває поза часом. Людина нерозривно пов'язана з часом, народжується і проходить в ньому. Час є людським поняттям, наш розум має здатність розкладати події на «до», «араз» і «після». Він існує лише в розумі людини, яка згадує, споглядає, чекає, тобто час може бути лише у свідомості.

Видатним мислителем Середніх віків був Фома Аквінський (1221–1274 pp.). У центрі проблем, які він прагнув вирішити, були проблеми співвідношення релігії і філософії, віри та знання. У 1323 р. Папським престолом Фома був проголошений "святим", а його система стає офіційною філософською доктриною римсько-католицької церкви.

Центральною в філософії Фоми Аквінського є категорія буття, під яким розуміється все, що є, і все, що може бути. Це – реальне буття, таке, яким воно дається людині в її відчуттях. Зрозуміло, відчуття здатні вводити в оману, але ми їх коригуємо розумом.

Філософія Відродження датується періодом кінця XIV–XVI ст. Видатними її представниками були Микола Кузанський, Піко делла Мірандола, П'єтро Помпонацці, Бернардіно Телезіо, Лa Боесі, Мішель Монтень, Нікколо Макіавеллі, Микола Копернік, Джордано Бруно, Томас Мор, Томмазо Кампанелла та ін.

У цілому філософське мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним. У центрі уваги останнього була людина. Характерною рисою світогляду епохи Відродження є орієнтація на мистецтво. Адже саме за допомогою мистецтва змальовується розмаїтий світ людського буття та його величезна цінність. Саме людина, її тілесність, почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюються і змальовуються такими, якими вони є насправді: не носієм гріховності (Середньовіччя), а як вища цінність і онтологічна реальність.