2. Аналіз візуальних репрезентацій гендера.

Біологічно задана природа людини та її соціальність переплетені надзвичайно складно. Homo Sapiens завжди в тій же мірі є і Homo Socius. Соціальна структура, як сума типізацій та створених за їхньою допомогою зразків взаємодії, що постійно повторюються [1, С. 88], передбачає класифікацію індивідів за різними ознаками: демографічними, соціально-територіальними, соціально-етнічними, корпоративними тощо. Однак у повсякденній взаємодії обличчям до обличчя, як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях, першою відбувається категоризація індивідів за статю (біологічна характеристика демографічного поділу індивідів як представників Homo Sapiens), яка стає можливою, у більшості випадків, завдяки візуальній репрезентації ґендеру (соціокультурна характеристика поділу індивідів як представників Homo Socius).

Реалізація ґендеру хоча й залежить від статі індивіда в більшості випадків, лежить виключно в соціальній площині. Будучи символічним поняттям, шаблоном певного типу поведінки, ґендер прагне більш-менш повно реалізуватись в конкретному індивіді у межах заданого соціального порядку, тим самим підтримуючи останній та забезпечуючи певну міру успішності власного носія. Можна говорити про те, що розподіл індивідів на статі у біологічному (фізичному) світі об’єктивується у вигляді ґендеру в соціальному (символічному) просторі. Ґендер виступає як символ, принцип бачення та сприйняття жіночого та чоловічого, фемінного та маскулінного, певна ментальна конструкція.

Положення, яке людина займає у соціальному середовищі, Ервін Гофман називає «sense one’s place» – відчуття власного положення. Ґендер, як відчуття власної позиції у соціальному просторі, не просто орієнтує індивіда в соціальній топології, а й стимулює його відтворювати та підтримувати соціальний порядок. Відчуття власного ґендерного положення, як системи дозволів і заборон, а також адекватне їх відтворення у соціальному середовищі, забезпечують повне та повноцінне включення індивіда в систему соціальних відносин.

На думку П’єра Бурд’є, невідчутне занесення до тіла індивіда структур соціального порядку, здійснюється в значній мірі за допомогою переміщення та руху тіла, пози та положення тіла, які ці соціальні структури конвертують у просторові структури, що, в свою чергу, характеризуються дистанцією від об’єкта до метафоричного «осередку культурних цінностей» [2, С. 51]. В цьому контексті можна говорити й про ґендер, як символічну, соціальну структуру статі, що відбивається і на соціальному, і на просторовому положенні власного носія. В якості прикладу достатньо, на нашу думку, буде пригадати еротичну піраміду Гейл Рубін.

Отже, взаємодія індивідів обличчям до обличчя впорядковується сумою типізацій, з яких складається соціальний порядок, і серед яких на одному з перших місць у безпосередній взаємодії індивідів виступає категоризація за статтю. Остання стає можливою завдяки візуальній репрезентації ґендеру. В свою чергу, візуальна репрезентація ґендеру, даючи можливість категоризувати комунікантів за статтю, формує очікування щодо типізованих моделей поведінки чоловіка та жінки і дозволяє підтримувати не тільки церемоніальний діалект визначеного соціокультурного простору, а й соціальний порядок в цілому.

Середовище візуального репрезентації як специфічний світ повсякденної реальності представляє особливу значимість в процесі відображення та формування гендерної ідентичності. Технічні інновації кінця XX - початку XXI століття (винахід фотографії, радіо, кіно, телебачення, інтернету) характеризуються зростанням інтересу і значущості візуальної репрезентації в сучасній культурі. Завдяки масовій культурі відбувається швидке поширення тиражованих зображень, масове виробництво і споживання візуальних образів.

Трансформаційні процеси сучасного російського суспільства, включають зміни гендерних стереотипів, привели до формування нових культурних моделей мужності і жіночності. На телебаченні, в рекламі, сторінках чоловічих і жіночих видань відбувається тільки уявлення модних новинок сезону, просування нових брендів, але і визначення їх в якості необхідної складової образів справжнього чоловіка і жінки. Дослідження маскулінності і фемінності на основі візуальних образів дозволяє виділити наступні актуальні напрямки:

- розгляд репрезентації не тільки як відображення соціальної дійсності, але і як активного процесу відбору та подання, структурування і формування, наділення образів конкретно історичним змістом (Е. Кассірер, Р. Барт, Ж.Ліотар, Ж.Лакан, Ж.Бодрийяр, У. Еко, М. Фуко та ін.);

- визначення ролі чоловіка і жінки в житті реклами, а також засобів створення і поширення диктуються рекламою гендерних образів (І.Гофман, М.Флокер, Б.Фрідан, Ж.Чернова, А.Усманова, І.Грошев, Т.Дашкова, А.Юрчак, А.Альчук);

- виділення причин трансформації статево-рольової системи та відповідних чоловічих і жіночих образів в сучасному суспільстві в рамках біологічного, психологічного, соціосеміотіческого і соціокультурного підходів (М.Кіммел, Р.Коннел, Ж.Ліповецкій, Т. де Лауретіс, Дж.Батлер, Ю. Кристевої, Л.Ірігаре, І.Кон, І.Жеребкіна, М.Яковлева, О.Туркіна).

- визначення основних соціальних інститутів для візуального вираження мужності (спорт, сексуальна сфера, армія, кар'єра) і жіночності (сім'я (чоловік, діти), домашня робота, інтимно-особистісна сфера, сфера краси, робота) (Р.Херрінг, Т.Марез, І.Тартаковская, О.Вовченко, Е.Бадінтер, Т.Кліменкова).

- розгляд тілесності в візуальних образах (З. Фрейд, Е. Гідденс, І.Кон, Л.Котовская, Л.Жаров, С.Велбі), що впливає на формування як позитивних, так і негативних ціннісних орієнтацій людини

Вивчення візуальних образів вимагає застосування різних методів аналізу. Компаративний метод порівнює базові концепції маскулінності і фемінності як системи цінностей, установок, традицій і поведінкових стереотипів гендерних страт населення. Соціально-конструктивістський підхід розглядає гендер як постійно відтворюється в соціумі систему конструювання статевої ідентичності людини. Соціосеміотічний метод дає можливість отримати новий пласт знань про вербальної і невербальної комунікації між гендерними стратами, способах соціально-символічного кодування повсякденності, що сприяє формуванню стійких моделей взаємодії чоловіків і жінок один з одним. Семіотичний метод розглядає візуальну культуру як величезний багатошаровий текст, записаний різноманітними шрифтами і алфавітами в самих різних областях, будь то мистецтво, юридичні норми, соціальні форми (Установи, інститути), ритуали, традиції, міфи, великі символічні системи. Соцікультурний підхід з ясною конфігурацією, позначеними цілями і прийнятими в даній культурі мотивами і орієнтацією надає особливого сенсу візуальної репрезентації чоловічих і жіночих образів.

Аналіз візуальних образів створює умови для виявлення категоріальної структури сприйняття візуальних об'єктів, залежно результату сприйняття від візуальної структури зображення, а також дозволяє розробити рекомендації щодо підвищення ефективності візуальної комунікації.

Набір гендерних ролей, представлених в масовій культурі, що не є статичним. Гендер як постійно відтворюється в соціумі система конструювання статевої ідентичності людини, дає можливість самої особистості визначити для себе, що таке бути чоловіком іліженщіной. Відповідно форми візуальної репрезентації чоловічих і жіночих образів також змінюються. Відзначимо, що до причин трансформації способу на перший план ставлять фемінізацію образу чоловіка, яка зумовлює зміну їх соціальної ролі, наслідком чого розвивається криза мужності. Крім цього, криза мужності впливає на динаміку репрезентації жіночності. Серед інших причин відзначаються зміна соціальних ролей, що склалася економічна ситуація в країні, а також нові вимоги до чоловіків з боку жінок. При аналізі гендерних репрезентацій досить важливою представляється технологія створення образів, то яким чином, за допомогою яких дискурсивних засобів виробляються нормативні зразки. Зокрема, гендерно-орієнтовані журнали є не тільки трансляторами гендерної культури суспільства, репрезентуємо образи мужності і жіночності, стратегії поведінки і моделі взаємин як між статями, так і всередині однієї статі, а й творцями «нового образу» чоловіки і жінки. Таким чином, можна порівняти традиційні і сучасні чоловічі ( «глава сім'ї», «успішна людина», «спеціаліст», «Метросексуал», «уберсексуал», «гару-о», «бобо») і жіночі образи ( «мати», «Домогосподарка», «бізнес-леді», «вамп», «гламурна блондинка», «секс- бомба »,« жінка-друг »,« покірна жінка»). В результаті досліджень вирішуються завдання, що відкривають нові напрямку в рамках візуальної соціології. Зокрема, гендерна та культурна репрезентації, що задають і роблять наочними патерни справжньої мужності і жіночності, поза якими основні гендерні страти не можуть претендувати на домінуючу позицію в соціумі. Крім того, обгрунтування нових типів мужності і жіночності на основі інтегральних характеристик гендерних страт сприяють більш ефективному конструюванню соціальної реальності за допомогою виробництва і поширення візуальних знаків. Обгрунтування системи показників для соціологічного дослідження чоловічих і жіночих візуальних образів, запропонованих масовою культурою як опозиції модні-немодні дозволять удосконалити раніше відомі матеріали і прийти до якісно новим. Динаміка образів маскулінності і фемінності в масовій культурі залежить від загальної культурної парадигми епохи, є продовженням традиційних уявлень про ідеальні чоловіках і жінках. Сучасний стан системи статево-рольових відносин, криза маскулінності і фемінності знайшов своє відображення в нових образах, пропагованих в масовій культурі. У ній візуально зафіксовані образи не тільки відображають, а й конструюють соціальну реальність за допомогою виробництва візуальних знаків - бачення і репрезентації.