Реферування прочитаної літератури

Працюючи з книгою або статтею, важливо переконатися у доцільності її використання. Як правило, зробити це допоможе анотація або передмова, вміщена в цьому джерелі.

Читання має супроводжуватися записом прочитаного, а виписки можна використовував як цитати для обґрунтування тієї чи іншої думки виконавця. Слід пам'ятати, що цитування без посилань на автора є плагіатом і карається законом як порушення авторських прав.

Виписки слід робити на спеціальних картках з одного боку аркуша, а другий залишати для різних поміток, доповнень. Картки для реферування прочитаної літератури мають, як правило, розмір стандартного аркуша паперу (210 мм на 300мм).

Послідовність запису у бібліографічній картці така:

• прізвище й ініціали автора (авторів, якщо їх кілька);

• назва праці без скорочень і змін;

• вихідні дані (місто видання, назва видавництва, рік видання, кількість сторінок);

• скорочений запис бібліографічних даних для зручності роботи.

Призначення картки для реферування різнопланове: запис цитат, виклад тексту своїми словами, фіксація окремих даних тощо.   

Складену з теми роботи картотеку необхідно дати на перегляд науковому керівникові, який порекомендує праці, котрі необхідно вивчити в першу чергу а також ті, які слід вилучити з картотеки або включити до неї.

Після конспектування матеріалу необхідно перечитати його знову, щоб склалося цілісне уявлення про предмет вивчення. Усі зібрані матеріали мають бути критично проаналізовані, а не просто перелічені автори та їх погляд.

Критерії такого аналізу пропонуються таким чином:

• основна ідея автора публікації, його наукова позиція; відмінність цього погляду від інших;

• сутність полеміки автора з іншими методистами;

• фундаментальні положення теорії;

• невисвітлені питання;

• перспективні напрями подальших досліджень;

• положення, які викликають сумнів.

Отже, накопиченню матеріалів у процесі критичного аналізу допомагають: складання картотеки (бібліографічної, реферативної), конспектування (детальний виклад змісту інформації); витяги (скорочення або повний виклад змісту окремих фрагментів з літератури); анотування (характеристика публікації з точки зору її змісту, спрямування, форми тощо); словник термінів; папки з інформацією з окремих питань (окремі аркуші з описом певних публікацій).

В алфавітному каталозі, який має кожна бібліотека, легко виявляються праці наукових колективів і авторів, відомих своїм внеском до даної теми, а також видання, які їм присвячені.

Після попереднього знайомства з літературою складають план дипломної роботи, тобто перелік найважливіших питань, які будуть розкриватися автором. Складання плану є важливим моментом, оскільки вдало складений план значною мірою полегшує дослідження і написання дипломної роботи. Підготовлений студентом план обговорюється з науковим керівником, уточнюється і є для студента ніби компасом, який не дозволяє йому заплутатись у матеріалі, «потонути» в ньому. У подальшому план може удосконалюватись, оскільки в ході написання роботи виникають певні корективи, пов'язані з розширенням чи скороченням матеріалу, з приведенням його до оптимальних пропорцій, уточненням формулювань тощо.

Після цього приступають до опрацювання літератури, збору і оформлення матеріалу. Працюючи над літературою слід особливо уважно відбирати ті розділи, параграфи, сторінки, які безпосередньо стосуються обраної теми. Важливо їх глибоко опрацювати, зробити відповідні виписки з них. Робити виписки можна різними способами: виписки в зошиті, виписки на картках або окремих листах (з одного боку). Кожна виписка повинна супроводжуватись ясними і точними даними про джерело, з якого вона взята, якщо це книга – про автора, її заголовок, рік і місце видання, сторінки. Якщо виписується матеріал із журнальної або газетної статті, необхідно вказати номер і рік видання журналу, сторінку, а для газети – дату. Зверху картки слід коротко вказати, про що йде мова в даному тексті. Виписані цитати слід брати в лапки, щоб відрізнити їх від власного викладення прочитаного тексту. Якщо в книгах зустрічається компактний матеріал, який значною мірою може бути використаний у роботі, тоді, по можливості, роблять ксерокопії окремих сторінок. На ксерокопії зазначаються дані про автора, заголовок книги, при необхідності - розділу. Виписки на кapткax або окремих листах (з одного боку) відкривають широкі можливості сортування, класифікації, розміщення зібраного матеріалу.

ВИМОГИ ДО ОФОРМЛЕННЯ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

Дипломна робота виконується державною (українською) мовою.

Дипломна робота друкується на комп’ютері на одній стороні аркуша білого паперу стандартного формату А4, в програмі Місrosoft Word, шрифт Тіmes New Roman, розмір 14, міжрядковий інтервал 1,5 (28-30 рядків на сторінці); поля: ліве - 3 см, праве - 1,5 см, верхнє та нижнє - 2 см; абзац 1,25. Аркуші обов’язково переплітаються.

Нумерація сторінок проставляється у правому верхньому куті арабськими цифрами без крапки в кінці. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, нумерація проставляється з наступної сторінки, починаючи з цифри 2.

ВСТУП, РОЗДІЛИ основної частини, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ і ДОДАТКИ починаються з нової сторінки великими літерами. Підрозділи йдуть суцільним текстом малими літерами. Висновок наприкінці кожного розділу не виділяється, оформлюється в тексті як підсумок 3-4 реченнями.

Ілюстрації (таблиці, фотографії, малюнки, схеми, графіки, карти тощо) можна подавати або безпосередньо після тексту, де вони згада­ні вперше, або в додатках.

Рисунки (або малюнки) підписуються знизу під зображенням посередині.

У таблицях шифр розміщується зверху з правого краю, а назва - посередині над таблицею. У надписах зазначається вид (Таблиця, Рисунок) з великої літери та номер, що складається з двох цифр: перша - номер розділу, в якому вміщена ілюстрація; друга - порядковий номер ілюстрації в цьому розділі, наприклад: Рис. 2.1, або Таблиця 1.2.

Посилання в роботі на використані джерела здійснюються у квадратних дужках після відповідного тексту.

Якщо йде посилання на джерело в цілому, то в квадратних дужках вказується його номер зі списку використаних джерел.

Приклад: Видатним здобутком свого часу став підручник К.Василенка з композиції українського танцю [4], де 4 - це номер даної праці у списку використаних джерел. Якщо йде посилання на конкретну думку автора, то в квадратних дужках вказується номер зі списку використаних джерел і, через кому, вказується сторінка, на якій міститься авторська думка. Приклад: «Рухи українського танцю, - на думку К.Ю. Василенка, - полісемічні і зустрічаються переважно у певних сполученнях елементів двох і більше па» [4, 196], де 4 - номер праці у списку джерел, а 196 - сторінка, на якій автор висловив цю думку.

Якщо йде дослівне цитування, то цитату пишуть в лапках, а в квадратних дужках вказується номер зі списку використаних джерел і через кому сторінка, з якої взята цитата.

Наприклад:

В постановочній роботі Вірський П. добивається: «…композиційної і стилістичної стрункості, він відшукує точні і правдиві кульмінації у розвитку дії танців, прагне до граничної ясності думки, виразності й простоти сюжету [3,48].

А.Гуменюк так характеризує сутність сюжетних танців: «В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища навколишнього життя і природи» [9, 24].

Якщо йде посилання на кілька джерел одразу, у квадратних дужках вони розділяються крапкою з комою. Приклад: Це питання досліджувала ціла група вітчизняних науковців [4; 7; 16; 35].