2.5 Принцип професійної спрямованості навчального процесу

Досвід викладання дисциплін показує, що професійна спрямованість занять є важливим мобілізаційним фактором роботи студентів над предметом і засобом формування педагогічних якостей молодих викладачів. І було б помилково думати, що прищеплювання названих якостей - це задачі, розв'язувані в процесі вивчення дисциплін тільки педагогічного циклу. Кожен викладач повинний демонструвати кращі зразки педагогічної діяльності, направляючи на них зусилля студентів у щоденній роботі. Отже, є досить основ для того, щоб вимогу професійної спрямованості навчання у вузі було зведено в ранг дидактичного принципу педагогіки вищої школи. Ефективними шляхами реалізації цього принципу у викладанні дисциплін є:

• роз'яснення змісту і структури курсу і того, що може бути запозичене з лекції;

• використання на лекціях проблемних досвідів і ситуацій, що сприяють не тільки засвоєнню знань, але і підготовці майбутнього викладача до ведення проблемного навчання;

• забезпечення лекцій зразково підготовленими фізичними демонстраціями і технічними засобами навчання, залучення до цього студентів;

• включення до практичних занять задач підвищених труднощів, завдань для студентських олімпіад;

• огляди лабораторного практикуму.

2.6 Принцип з'єднання абстрактності мислення з наочністю викладання

Принцип з'єднання абстрактності мислення з наочністю викладання випливає з теорії пізнання навколишнього світу і фізіологічного навчання І.П. Павлова про взаємозв'язок першої і другий сигнальних систем у функціонуванні нервової системи людини.

Від живого споглядання до абстрактного мислення - такий шлях пізнання навколишнього світу. Спочатку людина сприймає відображення навколишнього середовища у вигляді почуттів і представлень, що забезпечує перша сигнальна система. Однак він прагне не тільки копіювати предмети і явища, але і проникнути в їхню сутність, знайти в них особливе і загальне, пізнати закономірності розвитку світу, що зробило б можливої визначену його орієнтацію в навколишньому світі. Тому в людському мозку відчуття. сприйняття і представлення піддаються аналізу і синтезу, у результаті чого виробляються поняття й узагальнення, що виражаються засобами мови. Таке навантаження несе друга сигнальна система.

Інакше кажучи, завдяки взаємодії першої і другий сигнальних систем людина в пізнавальному процесі переходить від одиничного через особливе до загального. Одиничне пізнається безпосередньо, переважно за допомогою почуттів і сприйняття. Однак це пізнання існує на емпіричному рівні, воно найбільше засновано на його зовнішніх чи побічних рисах. Загальне, зв'язане із сутністю і законом, пізнається опосередковано, за допомогою мислення, у виді понять, що абстрагує здатності розуму. Згадаємо, приміром, як проходило пізнання ядерної структури атома. Досвіди Резерфорда свідчать, що альфа- частинки при проходженні через металеву фольгу розсіюються. Їхня переважна більшість відхиляється дуже незначно, але маються такі частки (особливі), що відхиляються на кут більш 150° стосовно початкового напрямку. Такі були побічні дані. Їхній аналіз, припущення про прояв кулонівських сил і одержання формули для кількості розсіяних альфа-частинок, що допускає досвідчену перевірку, - усе це на стадії абстрактного мислення дало можливість проникнути в сутність атома.

Розуміння загального й абстрактного (понять, законів, теорій) складає основу людських знань. Однак ці категорії здобувають вірогідність тільки за умови досконалості одиничного і конкретного, що в навчальному процесі реалізується шляхом якісно підготовлених демонстраційних досвідів, використання технічних засобів навчання, екскурсій у наукові лабораторії, на виробництво.

Розвинуте абстрактне мислення - ознака високого інтелекту сучасної людини, його високої пізнавальної сили. З розвитком науки роль раціональних побудов усе більше зростає. Дійсно, у свій час такі творці науки, як Ньютон, Максвелл, з повним правом затверджували, що їхні

принципи не виходять за межі досвідів, а є тільки їх узагальненнями. Однак, якби Эйнштейн виходив з цього методу, то ніколи не створив би загальної теорії відносності. У нього не було не тільки безлічі, але і жодного досвіду, з якого б випливали її фундаментальні поняття. До того ж в самім визнанні ролі інтуїції в пізнанні не міститься ніякого ідеалізму.

Однак як би далеко ні заходили логіко-абстрактні побудови в сучасній науці, їхньою першоосновою є почуттєві й емпіричні знання, хоча останні на вищій стадії пізнання нерідко виступають опосередковано і приховано - у виді різних моделей, схем, графіків.

Навчання у вищій школі також є процесом пізнання, але спеціально організованим. Воно спрямовано не стільки на копіювання історії пізнання, скільки на засвоєння за обмежений час найважливіших результатів, засобів і методів пізнання визначеної науки. Для ефективної організації процесу навчання необхідно керуватися вищезгаданим положенням про те, що на ембріональній стадії конкретний факт є і вихідним і кінцевим об'єктом пізнання; на вищій стадії загальне можна розглядати як засіб для пізнання окремого, глибше пізнаваного у світлі чи закону теорії.

Практично у вищій школі в залежності від характеру матеріалу і його призначень ефективним може бути процес пізнання, спрямований як від часткового до загального, так і назад.

Досвід викладання дисциплін показує, що тільки шляхом єдності конкретного, наочного й абстрактного можна досягти глибокого і повного засвоєння навчального матеріалу. На жаль, деякі педагоги вважають, що безпосередня наочність у вищій школі в ряді випадків виявляється не тільки не потрібної, але і порушуючей глибину і широту пізнання предмета конкретністю ознак.

Принцип з'єднання абстрактного мислення з наочністю викладання має важливе значення як для засвоєння результатів науки, так і для формування професійних якостей майбутніх фахівців, що надалі повинні використовувати його в навчальному процесі.

Запитання і вправи до самоконтролю

1 Перелічіть нормативні функції дидактичних принципів.

2. В чому полягає ситність принципу науковості в житті вищої школи?

3. В чому полягає зв'язок теорії з практикою?

4. Основні напрямки і форми зв'язку теорії з практикою.

5. Важливі елементи наукової організації праці студентів.

6. Що дає поєднання навчального процесу з науково-дослідною роботою студентів?

7. Що складає основу людських знань?

Розділ 3 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

ДИСЦИПЛІН

Ніколи не зупинятися... Лише доти є здатним давати утворення іншим, поки продовжуєш працювати над власним утворенням...

А. Дистервег