1.1 Особливості вивчення спеціальних дисциплін

Для цілеспрямованої підготовки фахівців необхідно усвідомлювати задачі, що стоять перед вузами на даному етапі розвитку й удосконалювання суспільства. Суть головної з них полягає в тому, що сучасна виробнича діяльність людей протікає в умовах використання складного машинного оснащення і науково-технічного прогресу суспільства. Для оволодіння технікою й осмислення безупинного відновлення індустрії і технології виробничих процесів людина повинна мати творчий інтелект. Виховувати ця якість в студентів з раннього віку - першорядна задача навчання кожній дисципліні, і особливо спеціальних дисциплін.

Технологія вносить вагомий вклад у трудову і політехнічну підготовку студентів, оскільки знайомить їх з науковими основами техніки виробництва. Сьогодні не можна опанувати технікою без знання дисциплін; поряд з цим вірно і те, що глибоке розуміння дисципліни неможливо без розгляду її технічного застосування. До речі, академік Несмеянов, спростовуючи афоризм про повторення, помітив, що воно не мати, а мачуха навчання, застосування - от щира мати навчання. У нових програмах по дисциплін зримо проглядається практична спрямованість дисципліни, зокрема, планується додатковий розгляд більш 30 нових об'єктів сучасного виробництва. І це не данина практицизму, а збагачення дидактичного матеріалу. Відображення єдності науки і техніки в навчальному процесі - один із пріоритетних напрямків удосконалювання процесу навчання.

Другий напрямок полягає в необхідності генералізації навчального матеріалу по ведучих теоріях. Це дозволяє домагатися глибокого і міцного засвоєння теорій без перевантаження пам'яті студентів безліччю приватних фактів.

"Осучаснення" дисциплін як предмета - історично неминучий процес, що обумовлюється розвитком науки і потребами суспільства. Не можна не враховувати і тих перешкод, що стоять на шляху цього процесу. Мова йде про подолання деяких шаблонів і звичок, зв'язаних із застарілими навчальними посібниками, про необхідність підвищення кваліфікації викладачів, про розширення пізнавальних можливостей студентів і поглибленні їхніх знань, про подолання труднощів у засвоєнні ними понять і закономірностей сучасної викладацької системи. Перешкоди закономірні, але переборні і підтвердженням того може служити історичний досвід. Адже в часи Лейбница і Ньютона методи диференціального й інтегрального числення, розроблювальні ними, значної частини математиків здавалися занадто абстрактними і незрозумілими. Вже мільйони людей вільно володіють цим математичним апаратом, його успішно освоюють у середніх навчальних закладах. Те ж можна сказати про теорію відносності і квантовій механіці. Безсумнівно, такі перетворення важкодоступних теорій у посильні завданні для студентів відбулися, насамперед, за рахунок структурування матеріалу, логіки суджень і методів навчання. Не можна не враховувати і того, що з подальшим розвитком науки вона стає більш стрункої, а її метод мислення - сутністю навчання.

Зі сказаного вище не випливає, що ми не повинні враховувати труднощів, зв'язаних із засвоєнням цілого ряду абстрактних понять сучасної, незвичних для предметного способу мислення що учаться і не піддаються конкретно-почуттєвому зображенню, до якого ми часто прибігаємо при вивченні гуманітарних, фундаментальних і спеціальних дисциплін.

У збагненні нового матеріалу по дисциплінам необхідно керуватися, насамперед, принципом науковості і теорією відображення. Вони передбачають розкриття внутрішньої сутності предметів і явищ, зв'язку між ними і закономірності їхнього розвитку.

Серед методологічних знань, що сприяють формуванню системного мислення студентів, важливу роль грає розуміння взаємозв'язку теорії й експерименту в базисній науці, а також усвідомлення функції навчального експерименту в сучасних курсах вищої школи.

Відомо, що в генетичному аспекті емпіричний рівень науки передував теоретичному. У сучасній розвитий науці методи емпіричного рівня можуть як передувати теоретичному дослідженню, так і випливати на нього.

У минулому слабкою стороною вивчення навчальних курсів був переважний виклад фактичного матеріалу без належної уваги до її методів пізнання. Мова йде про необхідність більш тісного погоджування методики викладання з методологією базисної науки, що має істотне значення для формування творчого мислення студентів і їхньої активної життєвої позиції.

На закінчення варто акцентувати на положенні про те, що головним резервом у поліпшенні якості навчання є удосконалювання методики проведення занять. При цьому кращим образом повинні корелювати між собою:

- мотиви навчальної діяльності і пробудження інтересу до досліджуваного матеріалу, що досягається в основному гуманітарною спрямованістю викладання;

• ясне розуміння викладачем і студентами поставлених задач і вимог до результатів навчання;

• розкриття змісту кожної лекції відповідно до методологічної концепції, озброєння науки, що вивкається, методами, загальним підходом до досліджуваного матеріалу з урахуванням тенденції розвитку данної галузі науки;

• систематизація й узагальнення навчального матеріалу, закріплення його шляхом вправ і самостійної роботи з текстом підручника або навчального посібника;

• перевірка й оцінка знань, а також рівня навчальної діяльності студентів на проведеному занятті.