Розділ 2 дидактичні принципи педагогіки вищої школи і їхнє відображення у викладанні дисциплін

Порожні і повні оману ті науки, що не породжені досвідом. Леонардо ДА Вінчі

2.1 Нормативні функції дидактичних принципів

Для осмислення сучасних навчально-виховних процесів вищої школи і їхнього удосконалювання викладачі повинні спиратися на раціональне співвідношення емпіричних і теоретичних початків спеціальної науки про неї.

Наукові основи навчально-виховного процесу підготовки фахівців верхньої ланки визначає педагогіка вищої школи. Вона орієнтує навчальний процес на філософське і методологічне осмислення предмета вивчення, задоволення її закономірних взаємозв'язків із суспільною системою, дотримання комплексу дидактичних принципів, що виконують нормативні функції в навчанні.

Взаємозв'язок між процесом навчання і зовнішніми стосовно нього суспільними системами й умовами можна виразити наступними закономірностями:

1. Процес навчання обумовлений потребами розвитку суспільства.

2. Процес навчання зв'язаний із системою утворення, виховання і розвитку в цілісному педагогічному процесі.

3. Процес навчання залежить від реальних навчальних можливостей (вікових і індивідуальних), від умов, у яких він протікає

4. Форми організації процесу навчання визначаються задачами, змістом і методами навчання.

Практичними вказівками про спадкування цих закономірностей і здійсненні ефективного процесу навчання виступають дидактичні принципи педагогіки вищої школи. Природно, останні випливають із закономірностей і знаходяться з ними у складних функціональних зв'язках.

До дидактичного відносяться наступні принципи процесу навчання:

1. науковості і філософського світогляду;

2. зв'язку теорії з практикою, практичного досвіду з наукою:

3. системності і послідовності в підготовці фахівців;

4. свідомості, активності і самостійності студентів у навчальній роботі;

5. з'єднання індивідуального пошуку знань з навчальною роботою в колективі;

6. з'єднання абстрактності мислення з наочністю викладання;

7. приступності і міцності засвоєння наукових знань.

2.2 Принцип науковості і філософського світогляду

Сутність принципу науковості в житті вищої школи:

• відповідність змісту навчання сучасному рівню науки;

• озброєння студентів методами наукового пізнання в процесі навчання;

• розкриття закономірностей процесу пізнання і формування в студентів наукового мислення в процесі навчання;

• органічне поєднання вивчення спеціальних знань з формуванням у свідомості студентів природничонаукової картини світу.

2.3 Принцип зв'язку теорії з практикою, практичного досвіду з наукою

Принцип зв'язку теорії з практикою, практичного досвіду з наукою вказує на шляхи і методи побудови ефективного навчального процесу у вузі, а також підготовки фахівців до активної суспільної праці.

Наука і практика тісно взаємозалежні. Практичний досвід людства є джерелом знань, основою пізнання навколишнього світу. У цьому процесі практика об'єктивно виступає як єдиний критерій істинності пізнання, очищаючи знання від усього наносного і затверджуючи щире, наукове. У свою чергу, наука є організуючим і керівним початком людської практики, могутнім засобом активного впливу людини на навколишній світ. Закони зовнішнього світу, природи - основа доцільної діяльності людини.

Особливість зв'язку теорії з практикою складається в їхньому взаємному впливі на розвиток один одного. Для якісно більш високого рівня виробництва недостатньо тільки технічних засобів - необхідно відповідно підняти і розвити розумові здібності людей, що приводять їх у рух. Унаслідок цього ідея всебічного розвитку молодого покоління на засадах з'єднання навчання з практикою була зведена в ранг основного принципу організації навчання, щодо істоти якого слід зазначити, що навчальний процес не тотожний процесу наукового пізнання, тому в них єдність теорії і практики виступає по-різному. У науковому пізнанні основою зв'язку теорії і практики є суспільно-історична практика людства, у навчальному процесі теорія як об'єкт вивчення. Тут зв'язок теорії і практики використовується як спосіб для більш глибокого розкриття і засвоєння теорії, підготовки молоді до цілеспрямованої діяльності.

Які основні напрямки і форми зв'язку теорії з практикою, практичного досвіду з наукою в навчальному процесі вищої школи? До них можна віднести наступні:

• застосування науки і розкриття її значення в житті суспільства;

• підвищення рівня і якості навчання відповідно до зростаючих потреб суспільства;

• виховання відповідального відношення до праці і придбання досвіду. Зупинимося докладніше на цих питаннях.

У будь-якім суспільстві вища школа підлегла задачі удосконалювання виробничої діяльності і підвищення життєвого рівня людей.

Студенти повинні знати основні напрямки технічної та економічної політики країни, на конкретних фактах усвідомлювати масштабність економіки, особливості її розвитку. Ці питання викладач повинний висвітлювати в органічному зв'язку з матеріалом дисципліни. Так, при вивченні пружних властивостей тіл, він повинний указати на перевагу стали, широко використовуваної для нестатків народного господарства; при викладі питання про електроенергію - освітити значення енергооснащеності для підвищення продуктивності праці, указати на проблеми розвитку енергетики, і особливо атомної; підкреслити, що науково-технічний прогрес висуває підвищені вимоги до кадрів, їх інтелекту і професійним навичкам. Тоді студенти будуть усвідомлювати, що їхнє повсякденне навчання є частиною корисної суспільної праці.

В удосконалюванні матеріально-технічної бази виробництва важлива роль належить спеціальним дисциплінам. Вивчення їх повинне супроводжуватися розглядом їх застосування, що з одного боку, є передумовою глибокого засвоєння науки, а з іншого боку - способом підготовки студентів до здійснення багатогранного навчання в вузі. До ефективних форм і засобів вивчення дисциплін відносяться наступні:

• використання на лекціях схем, що діють, моделей машин і механізмів, навчальних фільмів, діафільмів і діапозитивів із застосуванням комп'ютерної техніки;

• застосування в лабораторному практикумі приладів і вимірів, використовуваних на виробництві;

• рішення задач фізико-технічного і технологічного змісту;

• проведення навчальних екскурсій на виробництво, електростанцію, аеродром, у друкарню і т.п.;

• залучення студентів до участі в науковій і науково-технічній діяльності вузу.

Емоційний настрій піднімають ілюстрації видатних досягнень науки і техніки, зокрема освоєння космосу, інфрачервоного бачення, застосування лазерів і т.п. Нерідко роз'яснення практичних застосувань відіграють вирішальну роль у засвоєнні навчального матеріалу.

Принцип передбачає придбання студентами власного досвіду з'єднання теорії з практикою. Цієї мети підлегла система практикумів. Відповідно до даного принципу, на них повинні бути представлені сучасні методи досліджень і технічні засоби науки, повинна впроваджуватися наукова організація праці.

Усі матеріальні і духовні блага суспільства створюються працею, у процесі якого формується й удосконалюється сама людина. Вільна,

зацікавлена праця є основою всебічного розвитку особистості, розвитку її творчих здібностей і формування високих моральних якостей. Навчально-виховний процес у вищій школі - це система організованої і вимогливої праці по оволодінню професійними знаннями й умінням. Під керівництвом викладача процес утворення повинний органічно погоджуватися з вихованням у студентів сумлінного, поважного відношення до праці. Які ж основні шляхи і засоби такого виховання?

По-перше, висвітлення суспільного значення праці, включаючи ознайомлення студентів зі зразковими підприємствами, зустрічі з майстрами виробництва, ученими, кваліфікованими педагогами й осмислення їхнього досвіду. Так у живій уяві студента буде створений узагальнений образ людини сучасного суспільства, з його поглядами, рисами характеру, його відношенням до праці. По-друге, культивування самостійної праці студентів і наукової організації праці.

З психологічної точки зору будь-яка праця вимагає напруги хіміко-технологічних і розумових сил, вольових якостей, є джерелом різноманітних емоцій людини. Позитивне відношення до нього стимулює останнього до ще більшої напруги, недостатні мотивації негативно позначаються на процесі праці, приводять до зниження темпів і якості роботи. Тому необхідно, щоб на всіх етапах навчання студенти відчували потребу в праці.

Важливими елементами наукової організації праці у вузах є раціональне використання фонду навчального часу (без збитку здоров'ю); оптимізація праці. Тобто таке забезпечення його умов (матеріальне і моральне), при якому студенти працювали б з найбільшою ефективністю і найкращим засвоєнням знань; регулярний і систематичний контроль за якістю виконання завдань.

У наших вузах відпрацьована система навчання у формі лекційних, практичних і лабораторних занять, що ще вітсутня у самостійній роботі студентів над підручниками і домашніми завданнями. Насамперед, необхідно перебороти сталу тенденцію залучення нібито вільних після занять студентів до будь-яких заходів. Аналіз показує, що після навчання їм необхідно створити умови для чотиригодинної самостійної роботи над навчальними завданнями, для якого в ряді вузів планується спеціальний час, робочі місця і допомога науково-технічного персоналу. Час робочого дня студента приблизно розподіляється так: 8.30 - 14.30 заняття за розкладом; 14.30 - 16.30 - обід, відпочинок; 16.30 - 20.30 - самостійна робота; 20.30- 21.00 - вечеря; 21.00 - 22.00 - культурно-масова робота.