Заходи щодо безпечного обслуговування діючих установок

Щоб уникнути випадків ураження електричним струмом, слід допускати до обслуговування діючих установок тільки персонал, що має відповідну підготовку та склав необхідні іспити з одержанням посвідчення про це з вказанням кваліфікаційної групи по техніці електробезпеки й оцінки знань.

Усі діючі установки повинні бути виконані з дотриманням “Правил улаштування електроустановок”, а експлуатація їх проводитися згідно “Правилам безпечної експлуатації електроустановок споживачів”. Відповідно до цього необхідно для запобігання дотику працюючих до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою, у виробничих приміщеннях застосовувати ізольовані проводи і кабелі. Всі апарати повинні бути закриті кожухами, а установки – бар'єрами, сітками і т.ін. Установки забезпечують блокуванням, яке автоматично вимикає напругу на цих пристроях при відкриванні дверей або кожухів, що закривають незахищені частини, які знаходяться під напругою. Блокування звичайно доповнюють сигналізацією, що тільки попереджає про небезпеку, але не захищає від неї. Сигналізацію часто здійснюють сигнальними лампами розжарювання, які комутуються допоміжними контактами різних апаратів, ввімкненими в кола сигналізації. На всіх панелях розподільних пристроїв необхідно встановити таблички з написами, до чого відноситься той чи інший пристрій.

Шини розподільних пристроїв при трифазній системі змінного струму фарбують: шину фази А - жовтим кольором, фази В - зеленим, фази С - червоним, нульову робочу N - блакитним, а нульову захисну - подовжніми смугами жовтого і зеленого кольорів. При постійному струмі: позитивну шину - червоним кольором, а негативну - синім. Шини заземлення, як правило, фарбують чорним кольором.

Для попередження персоналу про небезпеку наближення до частин установки, що знаходяться під напругою до і вище 1000 В, застосовують постійні та переносні плакати і знаки безпеки. Звичайно їх виготовляють з ізоляційних матеріалів у стандартному кольоровому виконанні, а на бетонні і металеві поверхні наносять їх незмивними фарбами. Плакати і знаки бувають попереджуючими, забороняючими, наказуючими та вказівними з відповідними написами, наприклад: “СТІЙ - НАПРУГА”, “НЕ ВМИКАТИ - ПРАЦЮЮТЬ ЛЮДИ”, “ПРАЦЮВАТИ ТУТ”, “ЗАЗЕМЛЕННЯ” та ін.

В установках з напругою до 1000 В роботи повинні починатися після зняття напруги, вивішування відповідних плакатів з техніки безпеки і знаків безпеки, встановлення тимчасових огороджень, перевірки відсутності напруги між фазами, кожної фази відносно землі і до нейтрального проводу з наступним скорочуванням проводів і накладенням заземлень.

В окремих випадках допускається виконання робіт без зняття напруги за умовою безпечного розташування працюючих, кількістю не менше двох осіб, стосовно струмопровідних частин установки, що знаходиться під напругою та застосування основних і додаткових ізолюючих захисних засобів. В особливо сирих приміщеннях і в приміщеннях зі струмопровідним пилом, їдкими парами, небезпечних у відношенні пожежі і вибуху виконувати роботи без зняття напруги заборонено.

Індивідуальні засоби захисту за їх ізолюючими властивостями розділяють на основні і додаткові. Основні засоби надійно витримують робочу напругу установки і допускають дотик через них до частин, що знаходяться під напругою. До них відносяться в установках з напругою до 1000 В - діелектричні рукавички і слюсарно-монтажний інструмент з ізолюючими ручками.

Додаткові засоби - діелектричні калоші, гумові килимки, ізолюючі підставки і інші.

Електроінструмент, що використовується при ремонті устаткування, повинен бути безпечним у роботі, мати недоступні для випадкового дотику струмопровідні частини, швидко вмикатися і вимикатися від мережі, напруга якої в приміщеннях без підвищеної небезпеки не повинна перевищувати 220 В, а в приміщеннях з підвищеною небезпекою – 36 В, а поза такими приміщеннями - не вище 42 В, в особливо небезпечних – 12 В. При відсутності можливості живлення електроінструмента зниженою напругою допускається робота з ним при напрузі 220 В при надійному заземленні корпуса й обов'язковим застосуванням індивідуальних захисних засобів у виді діелектричних рукавичок, килимків та ін. Оболонки кабелів і проводів повинні заводитися в електроінструмент і міцно закріплюватися, щоб уникнути їх зламу і стирання.

Для живлення ручних світильників у приміщеннях підвищеної небезпеки й особливо небезпечних повинна застосовуватися напруга не вище 42 В, а при наявності особливо несприятливих умов, з наявністю металевих, добре заземлених устаткувань - не вище 12 В, від понижуючих трансформаторів з окремими первинними і вторинними обмотками або від акумуляторних батарей.

Справність ізоляції електроінструментів і ручних світильників разом із приєднаними до них проводами, а також опір ізоляції обмоток двигунів потрібно перевіряти за допомогою мегомметра на напругу 1000 В не рідше одного разу на 6 місяців. Опір має бути не меншим, ніж 0,5 МОм.

При експлуатації електричних машин не можна доторкатися до кіл статора і ротора, що знаходяться під напругою, а також до обертових частин, які повинні бути надійно обгороджені. При цьому не допускається робота на магістралях заземлень, оскільки при їхньому ушкодженні не виключена можливість ураження людей струмом.

Ушкодження ізоляції обмоток різних пристроїв при експлуатації електроустаткування можуть привести до того, що частини установок можуть виявитися під напругою, внаслідок чого виникає небезпека для обслуговуючого персоналу при дотику до них. Забезпечити безпеку обслуговування застосуванням суцільного покриття електроустаткування шаром ізоляції неможливо. Тому ці частини надійно з'єднують із землею і цим знижують їх потенціал стосовно землі, завдяки чому вони стають безпечними. Звичайно це виконують заземленням - надійним приєднанням корпусів електричних машин, трансформаторів, апаратів і їхніх проводів, світильників, вторинних обмоток вимірювальних трансформаторів, каркасів розподільних щитів, сталевих труб електропроводки і інших металевих конструкцій до мережі захисного заземлення підприємства, що з'єднана металевою шиною з природним чи штучним заземлювачем.

Заземленню підлягають усі перераховані об'єкти при змінній напрузі 380 В і вище та постійній напрузі 440 В і вище у всіх випадках, а при змінній напрузі вище 42 В та постійній напрузі вище 110 В - тільки в приміщеннях з підвищеною небезпекою, особливо небезпечних і зовнішніх установках. У вибухонебезпечних приміщеннях заземлення здійснюють при будь-якій змінній і постійній напрузі.

Як природні заземлювачі використовують різне струмопровідне устаткування і металеві трубопроводи, надійно з'єднані із землею, за винятком трубопроводів горючих рідин, горючих і вибухових газів і ізольованих трубопроводів, металевих конструкцій різного призначення й арматури залізобетонних споруд, що мають з'єднання з землею, а також свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі. Природні заземлювачі, що відрізняються малим опором розтікання струму, з'єднують з мережею заземлення не менш ніж двома проводами достатнього перерізу.

Штучні заземлювачі виконують з сталевих вертикальних електродів, закопаних у землю, кількість яких залежить від заданого опору заземляючого приладу та питомого опору грунту.

Ці заземлювачі з'єднують між собою горизонтально прокладеною і надійно привареною до них сталевою смугою перерізом не менше 48 мм² при товщині 4 мм. До неї за допомогою зварювання приєднують шини заземлення, які прокладають у виробничий корпус, де до них приварюють поверхові мережі заземлення.

У випадку небезпеки посиленої корозії необхідно застосовувати обміднені чи оцинковані заземлювачі, тому що фарбувати їх і проводи, які знаходяться в землі, неприпустимо.

Кожен об'єкт, що підлягає заземленню, повинен приєднуватися до магістралі заземлення окремим заземляючим проводом достатнього перерізу, оскільки при послідовному з'єднанні приймачів і випадковому обриві одного з проводів деякі об'єкти можуть виявитися незаземленими (рис.2, а, б).

а б

Рис. 2. Схеми приєднання провідників, що заземлюють, до магістралі заземлення:

а - правильна; б - неправильна.

В установках з напругою 1000 В з глухозаземленою нейтраллю опір заземляючого приладу має бути не більше, ніж 2, 4 та 8 Ом відповідно при лінійних напругах 660, 380, 220 В, а при ізольованій нейтралі не більше, ніж 4 Ом. Вимір опору заземляючих пристроїв виконують два рази на рік: влітку при найбільшому просиханні грунту, а взимку - при найбільшому його промерзанні. Якщо він виявиться підвищеним, то в заземлюючий пристрій потрібно внести необхідні зміни, повторити вимір і домогтися нормованого значення цього опору.

Пробій ізоляції на корпус заземлених об'єктів трифазних установок з ізольованою нейтраллю (рис. 3, а) викликає в заземляючому пристрої струм І_з, який замикається через землю і недосконалу ізоляцію R_із неушкоджених проводів. У результаті в землі відбувається спадання напруги, а людина, доторкнувшись до корпуса устаткування з ушкодженою ізоляцією, виявиться під напругою дотику

,

яка завжди менша фазної напруги, під якою виявилася людина при цілком ізольованому від землі устаткуванні. При нормованому опорі заземляючих пристроїв залежного від номінальної напруги установки, характеру приміщення і кваліфікації персоналу, що обслуговує електроустаткування, напруга дотику звичайно складає U_дот = 40...250 В.

а б

Рис. 3. Пристрій заземлення в трифазних установках:

а - з ізольованою нейтраллю; б - із заземленою нейтраллю.

У трифазних чотирипровідних мережах з глухо заземленою нейтраллю корпус об'єкта, який захищають, приєднують окремим захисним провідником до заземленого нейтрального або нульового проводу (рис. 3, б). Внаслідок цього при пробої ізоляції проводу однієї з фаз і з'єднання його з корпусом виникає струм короткого замикання I_к, що приводить до миттєвого спрацьовування апаратів захисту і вимиканню приймача від мережі. Така система захисту називається зануленням. Переріз нульових захисних проводів повинен бути достатнім для забезпечення виникнення струму, що гарантує надійне спрацьовування апаратів захисту. Він повинен бути не менше, чим втричі більший стосовно номінального струму плавкої вставки ближчого запобіжника, або дорівнювати номінальному струму електромагнітного розмикача автоматичного вимикача із зворотно залежною від струму характеристикою. Крім того, ці проводи повинні задовольняти умовам механічної міцності і мати мінімальні перерізи ізольованих мідних проводів 1,5 мм², алюмінієвих - 2,5 мм², а неізольованих проводів відповідно 4 і 6 мм².

П ереносні електроінструменти з вбудованими двигунами на напругу 220 В потрібно приєднувати до мережі за допомогою кабеля з гнучкими мідними жилами, у якому крім робочих жил є ще окрема мідна захисна заземляюча жила такого ж перерізу, але не менше 1,5 мм², що приєднується одним кінцем до затиску “З” корпуса електроінструмента ІЕ, а іншим - до подовженого контактного стержня штепсельної триполюсної вилки (рис. 4).

Рис. 4. Схема приєднання переносного електроінструмента з одночасним підключенням його металевого корпуса до заземленого нейтрального проводу.

Така конструкція забезпечує спочатку заземлення корпуса електроінструмента, а потім вмикання його двигуна під напругу мережі, а при від'єднанні від неї - спочатку припинення подачі електричної енергії, а потім вимикання жили заземляючого кабеля від заземленого нейтрального проводу. Окремі захисні провідники не можна застосовувати через небезпеку їхнього обриву.

У виробничих приміщеннях одночасне використання одних об'єктів, безпосередньо приєднаних до заземляючого пристрою, а інших - до заземленого нейтрального проводу живильної мережі неприпустиме, тому що при загальній мережі і виникненні аварій корпуси вказаного електроустаткування можуть виявитися під напругою стосовно землі, що небезпечно для обслуговуючого персоналу. Однак одночасне заземлення і занулення того самого корпуса устаткування, що забезпечує додаткове заземлення нульового захисного провідника, поліпшує умови безпечної експлуатації установки.

Якщо розглянуті системи захисту неприйнятні, то обслуговування електроустаткування виконують з ізолюючих площадок або застосовують захисне вимикання - швидкодіючий захист, який забезпечує автоматичне вимикання установки при виникненні в ній небезпеки поразки. Основними елементами пристрою захисного вимикання є прилад захисного вимикання і виконавчий орган. Перший реагує на значення фактора ураження і видає сигнал іншому, який вимикає відповідну ділянку установки. Апарати захисного вимикання використовують звичайно в установках з напругою до 1000 В, гарантуючих найменший час вимикання з моменту виникнення аварійної ситуації не більше 0,2 с.