Вправа «Розслаблюємося»

Уміння розслабитися одним дітям допомагає зняти напруження, іншим – сконцентрувати увагу, зняти збудження. Коли людина відчуває напруження, можна допомогти собі, розслабившись за допомогою простих прийомів, які допоможуть відчути себе більш комфортно і спокійно.

А) Сядьмо зручніше. Спина розслаблена, спираємося на спинку стільця, руки спокійно лежать на колінах. Можна заплющити очі. Зробімо по десять глибоких повільних вдихів і видихів. Щоб уповільнити їх, вдихаючи, порахуємо подумки до семи, а видихаючи – до десяти. Можна й не рахувати – як кому зручніше. Почнімо.

Учасники виконують вправу.

Тепер можна розплющити очі. Розповімо, що відчували, виконуючи цю вправу.

Б) Інший спосіб розслабитися можна було б назвати «чарівне слово». Наприклад, коли ми хвилюємося, ми можемо промовити це чарівне слово й відчуваємо себе набагато впевненіше та спокійніше. Це можуть бути різні слова: «спокій», «тиша», «ніжна прохолода», будь-які інші. Головне – щоб вони допомагали вам. Спробуймо.

Підведення підсумків

Підбиття підсумків : «Що ми робили на сьогоднішньому занятті»?

Передаючи один одному маленький м’ячик, учасники по черзі продовжують фразу: «Сьогодні я дізнався (відчув)…»

Використані джерела

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология: Учебник для студентов вузов. – Екатеринбург: Деловая книга, 1999. – 624 с.

2. Зайченко М. В. Інструментарій соціального педагога . – К.: Шк. Світ, 2011. – 128 с. («Бібліотека шкільного світу»).

3. Воронцова Т. В., Пономаренко В. С. Захисти себе від ВІЛ: Методичний посібник для педагога-тренера. – К.: Алатон, 2011. – 208.

4. Методи психодіагностики підлітків / за ред..О. Д. Кравченко, В. Ф. Моргуна. – Полтава, 1995.

5. Рогов Е. И. Настольная книга практического психолога в образовании / Рогов Е. И. – М.: Владос, 1995.

6. Авальцева Т. Методика освіти «рівний-рівному»: Навч. Посібник. / Авальцева Т. – К.: Навч. Книга, 2002. ева Т. - К.а освіти "еского психолога в образованиира. 00000000000000000000000000000000000000000000000000000000000 - 127.

7. Профілактика ризикованої поведінки в учнівському і студентському середовищі: Метод. Реком. / За ред.. В.Г. Панка. – К.: Ніка-Центр, 2004. – 252 с.

К.М. ЗОЛОТАРЬОВА,

практичний психолог,

І.Б. ГУМЕНЮК,

соціальний педагог

Кам'янець-Подільського професійного художньоголіцею

ПРОГРАМА

ТРЕНІНГОВИХ ЗАНЯТЬ

«Корекція деліквентної та девіантної поведінки в учнів ПТНЗ»

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Останнім часом в психолого-педагогічній літературі часто можна зустрітися зі словами «деліквентний учень» чи «учень з девіантною поведінкою».

Всі ці вислови поєднує головне - поведінка дитини, відхилена від норми. Батьків, педагогів, громадськість хвилюють зростання серед молоді злочинності і правопорушень різних видів.

Формами відхилення поведінки особистості у порядку зростання відповідальності за його наслідки є:

• відхилення поведінки внаслідок психічних захворювань;

• девіантна поведінка, як наслідок дефектів виховання;

• деліквентна поведінка (правопорушення);

• кримінальна поведінка.

Деліквентна поведінка - це незначні правопорушення і проступки, які ще не досягли злочину (криміналу).

Деліквентність найчастіше починається з пропусків шкільних уроків, входження до асоціальної групи однолітків, дрібного хуліганства, знущання з молодших, відібрання у них грошей, цінних речей, деякі спекулятивні протизаконні дії, зухвала поведінка в суспільних місцях та інші.

Деліквентна поведінка, яку своєчасно не зуміти попередити і виявити, набирає різних форм агресивності, яка може бути спрямована на інших людей, на себе, на предметний світ.

У зв’язку з цим розглядають такі типи деліквентної поведінки:

1 .Спрямованість агресії на навколишнє середовище (екоцид):

• вандалізм;

• знущання над тваринами;

• забруднення навколишнього середовища (землі, водойм, тощо).

2. Спрямованість агресії на інших людей (гоміцид):

• приниження;

• погрози;

• демонстративне залякування;

- спроби гетеро - та гомосексуального насильства;

- спокуса на здоров’я і життя навколишніх.

3.Спрямованість агресії на себе (ауто агресія, суїцид):

• роботоголізм;

• відмова від лікування;

• адиктивна поведінка (зловживання алкоголем, наркотиками, токсичними речовинами);

• шкода своєму здоров’ю;

• шантаж суїцидом.

Багато психологів і педагогів працювало над факторами ризику деліквентної поведінки. Це ЛебединськаК.С., Райська М.М., Грибачов Г.В., Фельдштейн Д.І., Кондрашенко В.Т., дуже багато американських та західноєвропейських вчених розглядало цю проблему.

Прийнято виділяти три групи факторів ризику деліквентної поведінки:

І. Біологічні фактори

Ранню юність небезпідставно вважають перехідним віком. Біологічним критерієм переходу від дитинства до зрілості є фізичне, зокрема статеве, дозрівання. Процеси дозрівання відбуваються нерівномірно. Це проявляється як на міжіндивідуальному рівні, оскільки в 15 років один старшокласник може бути постпубертальним (статево дозрілим) юнаком, другий — пубертальним (який статево дозріває) підлітком, а третій — допубертальною (в якого ще не настав період статевого дозрівання) дитиною, так і на внутрішньоідивідуальному рівні (різні біологічні системи однієї і тієї людини не дозрівають одночасно), що може призвести до формування в учня комплексів неповноцінності, котрі проявлятються і в девіантній поведінці. Зокрема, це: часті роздратування, вибуховість, істеричність і гіперсексуальність у дівчат та схильність до алкоголізму, втечам, агресії у хлопчиків.

ІІ. Психологічні фактори

Центральним новоутворенням раннього юнацького віку є особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце в суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Нерідко на позначення цього феномена використовують поняття «ідентичність» — усвідомлена індивідом самототожність.

Ідентичність забезпечує неперервність минулого, теперішнього і майбутнього індивіда. Вона утворює одну систему координат для організованих та інтегрованих форм поведінки у різних сферах життя людини, узгоджує особисті схильності і таланти з раніше пропонованими батьками, однолітками і суспільством ідентифікаціями. Допомагаючи людині визначити своє місце у суспільстві, особистісна ідентичність забезпечує основу для соціальних порівнянь — порівнянь себе з ровесниками, дорослими, своїм ідеалом, а також із собою в минулому, актуальному теперішньому, потенційному близькому і віддаленому майбутньому. Внутрішнє чуття ідентичності (Его-ідентичності) допомагає визначити напрям, цілі і зміст майбутнього життя молодої людини. Формування його є, за твердженням Е. Еріксона, головним завданням та найважливішою проблемою юності. З цим пов'язана властива ранньому юнацькому віку криза ідентичності — особливий момент розвитку, коли однаково динамічно наростає вразливість і розвивається потенціал особистості.

ІІІ. Соціальні фактори

Найголовніше:

• неблагополучні умови оточення і виховання;

• педагогічна занедбаність;

• безконтрольність і без нагляд;

• сімейні стосунки;

• навчальний заклад;

• девіантні групи однолітків .

І в кожному випадку окремо, треба враховувати усі фактори, які зумовлюють девіантну поведінку.

Перед практичним психологом та соціальним педагогом, які працюють з учнями, схильними до такої поведінки, у своїй роботі треба звертати увагу на три основні етапи роботи:

• психодіагностичний;

• психокорекційний та психореабілітаційний;

• психопрофілактичний.

Психодіагностика - це виявлення за допомогою психодіагностичних методів індивідуальних показників психічного розвитку особистості і порівняння їх з нормою (діагноз). Це дає змогу виявити дітей з девіантною поведінкою, знаходження причин, що зумовлюють відхилення від норм у поведінці.

Методи психодіагностики:

• психологічні прийоми для встановлення контакту з учнем, його батьками, кл. керівником (сприймання як дорослого);

• психологічна бесіда (щира і неофіційна);

• індивідуальний підхід до дитини (особливість і тип акцентуації характеру);

• опитування батьків, вчителів, друзів і відомості від інших осіб;

• спостереження;

• експеримент (природний та лабораторний).

Психокорекція - це система заходів, що дозволяє ліквідувати відхилення в психічному розвитку (відновити, компенсувати). Проводиться в три основні етапи :

1етап — інформаційний

Мета: показати особистості помилковість його уявлень і суджень, зокрема у сфері взаємовідносин між людьми, шкоду, яку ці неправильні погляди приносять йому самому; викликати негативне ставлення до своєї поведінки і головне до здійсненого правопорушення.

2етап — поведінковий

Мета: виробити в учня нові навички соціальної поведінки, в тому числі по відношенню до осіб іншої статі, батьків, вчителів і т.д.

3 етап — реабілітаційний

Мета: адаптувати учня до попередніх чи до нових умов життя і мікро соціального середовища. Знайти нове коло спілкування, соціально корисний вид діяльності (навчання, робота, спорт, худ. самодіяльність).

Психопрофілактика - це система заходів, які попереджають відхилення в психічному розвитку (затримку, диспропорції).

Головну роль у профілактиці деліквентної поведінки відводять практичному психологу та соціальному педагогу, але дієву допомогу дитині повинні надати і вчителі, і вихователі, і батьки, які обізнані з психологічними проблемами і будуть щирими та уважними. Тільки у співробітництві дорослого і учня, об’єднаних єдиною метою можна досягти позитивних результатів.

У зв’язку із значущістю проблеми розроблена дана корекційна програма.

Мета програми:

• сприяти саморозкриттю позитивних рис особистості;

• розвивати навики співпраці, взаємоповаги;

• формувати адекватну самооцінку.

Завдання програми:

- сприяти встановленню групових контактів;

• розвивати конструктивні форми поведінки; навчати дітей мистецтва володіти собою, стимулювати себе у процесі вольової дії з допомогою позитивних емоцій, приймати рішення, позбавитися страху, агресивності, тривоги, невпевненості

• формувати уміння долати бар'єри у спілкуванні, накопичувати новий досвід спілкування, зняття емоційної напруги.

Методи та форми, які було використано на заняттях:

- методи соціальної діагностики (інтерв’ю, моніторинг, соціологічне опитування, експертна оцінка, біографічний метод);

- психодіагностичні (тести, анкети);

- психокорекційні (тренінг поведінки, ігрова корекція, соціально-психологічний тренінг);

- методи психологічного консультування (інтерпретація, ідентифікація);

Перелік діагностичних методик (для відбору учнів ліцею в корекційну групу):

• методика діагностики самооцінки Г. Айзенка;

• визначення компетентності у спілкуванні, за методикою В. Ряховського «Оцінка рівня спілкування ”;

• опитувальник «Ідентифікація типів акцентуації характеру», О.С. Лічько, С.І. Подмазіна;

• опитувальник по визначенню рівня самооцінки;

• методика визначення «особистісної тривожності», Ч.Спілберг;

• анкета «визначення ступеня ризику залучення до вживання наркотичних речовин»;

• методика «ціннісні орієнтації», М.Рокич;

• методика на визначення міжособистісних відносин «Соціометрія», Д.Морено;

• методика виявлення схильності до суїцидальної поведінки, М.В.Горська;

• визначення стилю поведінки у конфліктній ситуації за методикою К.Томаса.

Кількість занять, годин: 10

Тривалість занять: 60 хв.

Кількість учнів в групі: 8-12

Форма занять: групова.