Запитання для повторення

1. Що таке воля? 2. На прикладі, взятому з життя (або на літературному прикладі), дайте аналіз вольової дії. 3. Які най­важливіші шляхи та умови виховання волі в молодших школя­рів? 4. У чому проявляються негативізм, навіюваність та впер­тість у молодших школярів? Зазначте причини виникнення цих недоліків та шляхи їх подолання. 5. Що означає морально ви­хована воля і в чому вона проявляється? 6. Схарактеризуйте ос­новні вольові риси.

Практичні завдання

1. Організуйте спостереження за вольовими проявами якого-небудь учня І—III класів. Дайте розгор-нуту характеристику во­лі цього учня.

1. Схарактеризуйте вольові риси когось із своїх товаришів.

Частина V

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

Розділ XV/. Темперамент

Загальне поняття про темперамент

Спостерігаючи за поведінкою дітей та дорослих, за тим, як вони працюють, навчаються, як реагують на зовнішні впливи, як переживають радощі та прикрощі, ми, безсумнівно, звернемо увагу на великі індивідуальні відмінності людей. Одні жваві, поривчасті, галасливі, дуже рухливі, схильні до бурхливих емо­ційних реакцій; у праці, навчанні та грі нетерплячі, пристрасні, енергійні. Інші, навпаки, мляві, спокійні, незворушні, малорухливі; почуття їхні слабкі й зовні виражені непомітно. Слід відзна­чити, що ці відмінності стосуються не змісту особистості, а її деяких зовнішніх проявів. Ось, наприклад, працює гурток юних техніків. Усі учасники — піонери, всі добре вчаться, дисциплі­новані, всі цікавляться технікою і все ж таки усі дуже різні що­до рухливості, емоційності, збудливості. Ось ця сторона особис­тості й характеризує поняття «темперамент».

Темперамент — це індивідуальні особливості людини, що ви­значають динаміку перебігу його психічних процесів та поведін­ка. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсив­ність психічних процесів, зокрема емоційних процесів, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини — рухливість, ак­тивність, швидкість або сповільненість реакцій і т. ін.

Темперамент характеризує динамічність особистості, але не конкретизує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності або малоцінності особистості, не визначає її можливості (не слід плутати властивості темпераменту з рисами характеру чи із здібностями).

Можна виділити такі основні компоненти, що визначають темперамент:

1. Загальна активність психічної діяльності та поведінки лю­дини виражається в різному ступені прагнення активно діяти, освоювати й перетворювати навколишню дійсність, проявляти себе у різноманітній діяльності. Вираження загальної активно­сті у різних людей різне. Можна відмітити дві крайності: з одно­го боку, млявість, інертність, пасивність, а з другого — велика енергія, активність, пристрасність і поривчастість у діяльності. Між цими двома полюсами розміщуються представники різних темпераментів.

2. Рухова, або моторна, активність показує стан активності рухового й мовнорухового апарата. Виражається в швидкості, силі, різкості, інтенсивності м'язових рухів і мові людини, її зовнішній рухливості (або, навпаки, стриманості), балакучості (або мовчазності).

3. Емоційна активність виражається в емоційній вразливості (сприйнятливість і чутливість до емоційних впливів), імпульсив­ності, емоційній рухливості (швидкість зміни емоційних станів, початку й припинення їх).

Темперамент проявляється в дії, поведінці і вчинках людини й має зовнішнє вираження. За зовнішніми сталими ознаками можна до певної міри судити про деякі властивості темпера­менту. Поспостерігайте за школярами й ви ясно побачите прояви властивостей темпераменту в різних хлоп'ят. На перерві всі діти граються, в ігровій діяльності проявляються властивості їхнього темпераменту, кожен несе якусь свою, індивідуальну особли­вість: один проявляє велику рухливість, миттєво реагує на всі зміни гри, його рухи стрімкі, поривчасті, відповідають темпу й ви­могам гри, він виявляє винахідливість і кмітливість. Емоції про являються яскраво — дитина голосно сміється, кричить, плеще в долоні. Інша дитина дуже спокійна, стримана, рухи її сковані, невиразні, вона часто спізнюється, розгублюється в разі неспо­діванок, відстає, не схоплює темпу гри, її емоції не знаходять яскравого прояву.

Поспостерігайте хлоп'ят на уроці. Всі вони беруть активну участь у бесіді, уважно слухають вчительку, але поведінка їхня, увага, активність у процесі розповіді різні; темп проходження всієї їхньої навчальної діяльності, динаміка психічних процесів мають своєрідний характер у кожної дитини.

І в ігровій і в навчальній діяльності проявляються індивіду­альні особливості учнів. Ці особливості характеризують динамі­ку самого процесу їхньої діяльності, показують, як вона відбува­ється — прискорено чи сповільнено, посилено чи послаблено, плавно чи стрибкоподібно, динаміку їхньої психічної діяльності в цілому й окремо різних психічних процесів (уваги, сприйнят­тя, мислення та ін.). Ці особливості визначаються індивідуаль­ними особливостями дитини, її індивідуальними властивостями, тобто її темпераментом. Поряд з відмінностями можна побачити й багато спільного, схожого у школярів у прояві властивостей їхнього темпераменту, що дає підставу говорити про типи темпе­раменту.

Старогрецький лікар Гіппократ, який жив у V сторіччі до н. є., описав чотири темпераменти, що дістали такі назви: сан­гвінічний темперамент, флегматичний темперамент, холеричний темперамент, меланхолійний темперамент. Через брак необхід­них знань не можна було в той час дати справді наукову основу вченню про темпераменти, і тільки дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І. П. Павловим, встано­вили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання ос­новних властивостей нервових процесів.

Фізіологічна основа темпераменту

Згідно з ученням І. П. Павлова, індивідуальні особливості по­ведінки, динаміка перебігу психічної діяльності залежать від ін­дивідуальних відмінностей у діяльності нервової системи. Осно­вою ж індивідуальних відмінностей у нервовій діяльності є прояв і співвідношення властивостей двох основних нервових проце­сів — збудження і гальмування.

Було встановлено три властивості процесів збудження і галь­мування: 1) сила процесів збудження і гальмування, 2) врівно­важеність процесів збудження і гальмування, 3) рухливість (змінюваність) процесів збудження і гальмування.

Сила нервових процесів виражається в здатності нервових клітин переносити тривале чи короткочасне, але дуже концентро­ване збудження і гальмування. Це визначає працездатність (ви­тривалість) нервової клітини.

Слабкість нервових процесів характеризується нездатністю нервових клітин до тривалого концентрованого збудження і галь­мування. При дії вельми сильних подразників нервові клітини швидко переходять у стан охоронного гальмування. Таким чи­ном, у слабкій нервовій системі нервові клітини відрізняються низькою працездатністю, їх енергія швидко виснажується. Але зате слабка нервова система має велику чутливість: навіть на слабкі подразники вона дає відповідну реакцію.

Важливою властивістю вищої нервової діяльності є врівно­важеність нервових процесів, тобто пропорційне співвідношення збудження і гальмування. У деяких людей ці два процеси взаєм­но врівноважуються, а в інших цієї рівноваги не спостерігається: переважає або процес гальмування, або збудження.

Одна з основних властивостей вищої нервової діяльності — рухливість нервових процесів. Рухливість нервової системи ха­рактеризується швидкістю змінюваності процесів збудження і гальмування, швидкістю виникнення і припинення їх (коли цьо­го вимагають умови життя), швидкістю утворення нових умовних зв'язків, вироблення і зміни динамічного стереотипу.

Комбінації вказаних властивостей нервових процесів збу­дження і гальмування були покладені в основу визначення типу вищої нервової діяльності.

Залежно від поєднання сили, рухливості і врівноваженості, процесів збудження і гальмування розрізняють чотири основні типи вищої нервової діяльності.

За ознакою сили нервових процесів І. П. Павлов розрізняв сильну і слабку нервові системи. Представників сильної нерво­вої системи він, у свою чергу, підрозділяв на сильних урівнова­жених і сильних неврівноважених. Сильні врівноважені можуть бути швидкими (жвавими) і повільними (спокійними). Слаб­кість нервової системи Павлов вважав такою вирішальною, іс­тотною ознакою, яка перекриває всі інші відмінності, й тому представників слабкого типу вже не поділяв далі за ознакою врівноваженості й рухливості нервових процесів.

Так було створено класифікацію типів вищої нервової діяль­ності. Коротко охарактеризуємо кожний тип.

Слабкий тип. Представники слабкого типу нервової системи не можуть витримувати сильні, тривалі й концентровані подраз­ники. Слабкими є процеси гальмування і збудження. При дії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлек­сів. Перед цим відзначається висока чутливість (тобто низький поріг) на дію подразників.

Сильний неврівноважений тип. Відзначаючись сильною нер­вовою системою, він характеризується неврівноваженістю основ­них нервових процесів — переважанням процесів збудження над процесами гальмування.

Сильний врівноважений рухливий тип. Процеси гальмування і збудження сильні і врівноважені, але швидкість, рухливість їх, швидка змінюваність нервових процесів ведуть до відносної швидкості утворення й відносної нестійкості нервових зв'язків.

Сильний врівноважений інертний тип. Сильні й врівноважені нервові процеси відрізняються малою рухливістю. Представники цього типу зовні завжди спокійні, рівні, важкозбуджувані.

Тип вищої нервової діяльності належить до природних спад­кових даних, це природжена властивість нервової системи. На даній фізіологічній основі можуть утворитися різні системи умовних зв'язків, тобто в процесі життя ці умовні зв'язки будуть ^по-різному формуватися їв різних людей: у цьому й буде проявля­тися тип вищої нервової діяльності. Темперамент і є прояв типу вищої нервової діяльності у діяльності, поведінці людини.

Особливості психічної діяльності людини, що визначають її вчинки, поведінку, звички, інтереси, знання формуються в про­цесі індивідуального життя людини, в процесі виховання. Тип вищої нервової діяльності надає своєрідності поведінці людини, накладає характерний відбиток на людину — визначає рухли­вість її психічних процесів, їх стійкість, але не визначає ні пове­дінки, ні вчинків людини, ні її переконань, ні моральних устоїв.

Психологічна характеристика темпераментів

Учення І. П. Павлова про типи вищої нервової діяльності створило наукову основу для розробки вчення про темперамент людини. Встановлено залежність між типом вищої нервової ді­яльності і темпераментом.

Сангвінічний темперамент. Цей темперамент характеризуєть­ся деякою подвійністю. Якщо подразники швидко змінюються, весь час підтримується новизна і інтерес вражень, у сангвініка створюється стан активного збудження і він проявляє себе як людина діяльна, активна, енергійна. Якщо ж впливи тривалі й одноманітні, то вони не підтримують стану активності, збуджен­ня і сангвінік втрачає інтерес до справи, в нього з'являються байдужість, нудьга, млявість.

Велика рухливість нервових процесів, спостережувана в сан­гвініків, сприяє швидкій змінюваності процесів збудження і га­льмування. Звідси стає зрозумілим, чому в людей сангвінічного темпераменту яскраво проявляється емоційна жвавість, швидка зміна почуттів. У сангвініка швидко виникають почуття радості, горя, симпатії і антипатії, прихильності й недоброзичливості, але всі ці прояви почуттів нестійкі, не відзначаються триваліс­тю й глибиною. Вони швидко виникають і можуть так само швидко зникнути чи навіть змінитися на протилежні.

У людей сангвінічного темпераменту почуття звичайно яскра­во виражені зовнішньо: жвава міміка, різка жестикуляція, швидкі рухи, швидка мова, непосидючість, рухливість, жвавість. Усе це особливо помітно проявляється, коли сангвінік діяльний, активний. Настрій сангвініка швидко змінюється: то він радіс­ний, безтурботний, то смутний і занепокоєний, але, як правило, переважає добрий настрій: від усього гнітючого й неприємного сангвінік звільняється швидко.

Наслідком легкого й швидкого відгуку на навколишні по­дразники й впливи є легке пристосування сангвініка до мінливих умов життя. Сангвінік товариський, швидко сходиться з людьми, легко встановлює добрі стосунки, в колективі завжди життєра­дісний.

Особливості сангвінічного темпераменту помітно проявляю­ться у навчальній роботі учнів. Якщо навчальний матеріал ці­кавий, доступний школяру сангвінічного темпераменту, викликає в нього емоційний відгук, то дитина швидко засвоює нове, швид­ко міркує, запам'ятовує, легко переключає увагу. Якщо ж на­вчальний матеріал нецікавий і для його вивчення потрібна тривала, наполеглива, одноманітна робота, що не викликає в учня-сангвініка емоційного відгуку, то дитина пасивна і погано засвоює нове.

У сангвініка легко виховати й підтримувати жвавість, чуй­ність, активне ставлення до навчальної роботи, активність у пра­ці та громадському житті. На такій основі слід виробляти й за­кріплювати в дітей цього темпераменту звичні норми поведінки, для чого треба створювати певні умови: завдання, заняття мають бути цікавими, викликати емоційне піднесення.

За несприятливих умов, коли відсутнє систематичне, ціле­спрямоване виховання, в сангвініка можуть проявлятися нестій­кість почуттів, легковажне ставлення до справи, переоцінка себе та своїх можливостей, несерйозне ставлення до навчання, до лю­дей, до праці.

Учнів сангвінічного темпераменту треба завжди тримати в полі зору, не дозволяти їм відвертатися, навантажувати їх по­сильною роботою і вимагати від них активності в навчанні та прані. V

/Наприклад, прояви властивостей сангвінічного темпераменту можна спостерігати в учня II класу Сергія О. Все привертає увагу цього учня під час уроку. Створюється враження, що Сер­гій зайнятий, заглиблений у роботу, проте ні: виявляється він усе бачить і чує. Школярі розв'язують самостійно задачу. Вчителька підходить до сусіда Сергія по парті й тихо запитує: «Ти чому вчора увечері не прийшов до школи?» Учень хотів відпо­вісти, але тут раптом втрутився Сергій: «А він на лижах катався до пізнього вечора й забув». «Адже я, здається, не тебе запитую. Скільки разів я тобі казала, щоб ти стримувався!»

Після зауваження вчительки Сергій «скис», задачу розв'язує в більш сповільненому темпі й, нарешті, зовсім припиняє вико­нувати завдання. Та ось вчителька попрохала Грицька принести ..крейду, і Сергій знову ожив. Поки Грицько збирався виконати прохання вчительки, Сергій стрімко вийшов з класу й приніс крейду.

На всі події, які його цікавлять, Сергій відгукується швидко. Він учасник усіх подій у класі, він хоче бути на всіх вечорах у школі: бере участь у випуску стіннівки, доглядає за рослинами (щоправда, часто не стільки робить, скільки заважає). Але як­що йому нецікаво, змусити працювати його дуже важко.

Сергій швидко захоплюється будь-якою новою справою, але так само швидко стає байдужим до роботи, особливо коли вона важка, копітка й не дає відразу результату. Новий навчальний матеріал схоплює моментально, якщо слухає пояснення вчителя й бере активну участь у роботі класу. Якщо ж інтересу немає, він сидить на уроці, заглиблений у свої думки й байдужий до всього. Коли робота цікава для Сергія, він робить усе швидко, спритно: він ще не розв'язав до кінця задачу, а уже тягне руку, щоб сказати відповідь, його відповідь виявилася неправиль­ною — Сергій не шукає нового розв'язку задачі, не продовжує розв'язувати її, а вже зайнятий чимось іншим.

Цей учень швидко переключається з однієї діяльності на ін­шу. Настрій у нього частіше за все нестійкий: засмучений — плаче, але швидко заспокоюється. Сергій легко орієнтується в новій обстановці: наприклад, у день від'їзду до табору він по­знайомився майже з усіма дітьми загону. Своєю жвавістю, рух­ливістю хлопчик завдає багато клопоту, а часом і неприємностей як у школі, так і в сім'ї.

Флегматичний темперамент. Людина цього темпераменту повільна, спокійна, некваплива, врівноважена. У діяльності прояв­ляє серйозність, продуманість, наполегливість. Вона, як прави­ло, доводить розпочате до кінця. Всі психічні процеси у флегма­тика проходять немовби сповільнено. Почуття флегматика зовні виражаються слабо, вони звичайно невиразні. Причина цього — врівноваженість і слабка рухливість нервових процесів.

У відносинах з людьми флегматик завжди рівний, спокійний, в міру товариський, настрій у нього стійкий. Спокій людини флегматичного темпераменту проявляється і в ставленні його до подій та явищ життя — флегматика нелегко вивести з себе й вра­зити емоційно.

В людини флегматичного темпераменту легко виробити ви­тримку, холоднокровність, спокій. Але у флегматика слід розвивати ті якості, яких йому бракує: більшу рухливість, активність, не допускати, щоб він проявляв байдужість до діяльності, мля­вість, інертність, які дуже легко можуть формуватися в певних умовах. Іноді в людини цього темпераменту може розвинутись байдуже ставлення до праці, до навколишнього життя, до людей і навіть до себе самої.

У навчальній діяльності учню флегматичного темпераменту може заважати повільність, особливо там, де треба швидко за­пам'ятати, швидко зрозуміти, зміркувати, швидко зробити. У та­ких випадках флегматик може проявити повну безпорадність, але зате запам'ятовує він звичайно надовго, грунтовно й міцно. Вчителеві необхідно більше активізувати діяльність учнів-флегматиків, викорінювати байдужість, яка може виникнути в них, частіше змушувати учнів не тільки працювати на уроці ,в пев­ному темпі, а й викликати в них емоційне ставлення до того, що роблять вони самі та їхні товариші.

Прояв властивостей флегматичного темпераменту спостері­гається в учня II класу Володі К. Володя все робить повільно, спокійно, неквапливо. Коли його запитують на уроці, він повіль­но встає, помовчить трохи й, якщо знає урок, починає неквапли­во розповідати; якщо він не впевнений твердо, що добре знає матеріал,— мовчить, не відповідає на запитання вчительки. По­вільність Володі обурює вчительку, і вона рідко його опитує. Хлопця люблять у класі, товариші інколи незлобливо жартують з його повільності. Володя — чудовий товариш, добродушний, дуже рідко виходить з себе.

Холеричний темперамент. Люди цього темпераменту меткі, надміру рухливі, неврівноважені, збудливі, всі психічні процеси відбуваються у них швидко, інтенсивно. Переважання збуджен­ня над гальмуванням, властиве цьому типу нервової діяльності, яскраво проявляється у нестриманості, рвучкості, запальності, дратівливості холерика. Звідси й виразна міміка, кваплива мова, різні жести, нестримані рухи. Почуття людини холеричного тем­пераменту сильні, звичайно яскраво проявляються, швидко ви­никають; настрій іноді різко змінюється.

Неврівноваженість, властива холерику, яскраво позначаєть­ся і на його діяльності: він захоплено й навіть пристрасно бе­реться до справи, виявляючи при цьому поривчастість і швид­кість рухів, працює з піднесенням, долаючи труднощі. Проте в людини з холеричним темпераментом запас нервової енергії мо­же скоро виснажитися в процесі роботи, й тоді настає різкий спад діяльності: піднесення і запал зникають, настрій різко падає.

У спілкуванні з людьми холерик припускає різкість, дратли­вість, емоційну нестриманість, що часто заважає йому об'єктив­но оцінювати вчинки людей, і на цьому грунті він створює кон­фліктні ситуації в колективі. Зайва прямолінійність, запальність, різкість, нетерпимість часом роблять важким і неприємним пере­бування в колективі таких людей.

Від учнів-холериків треба постійно, м'яко, але настійливо вимагати спокійних, обдуманих відповідей, спокійних, нерізких рухів, систематично виховувати в них стриманість у поведінці та відносинах з товаришами й дорослими. У трудовій діяльності в таких учнів необхідно виховувати послідовність і порядок у ро­боті, від них треба вимагати доброго виконання всіх завдань протягом усієї роботи. Особливо суворі, але справедливі вимоги слід ставити до будь-якого результату трудової діяльності учнів холеричного темпераменту.

Риси холеричного темпераменту проявляються в учениці III класу Саші Г. Саша схильна захоплюватися, всі доручення, за які вона береться, виконує гаряче й захоплено, навіть при­страсно, успішно долаючи зустрічні труднощі. Але працює і вчи­ться дівчинка нерівно: запал і підвищена працездатність зміню­ється байдужістю й апатією. Від своїх успіхів Саша відчуває почуття задоволення: сміється, хвалиться, викрикує. Так само різко виражає вона і невдоволення.

Дівчинка вразлива, особливо коли вважає, що до неї вияв­лено несправедливість. У такому випадку вона проявляє різкість, запальність, нестриманість, нетерпимість. Проте і цей стан зни­кає швидко.

Саша зовсім не вміє себе стримувати, часом зривається, го­ворить нісенітності вчителям, батькам, з трудом підкоряється розумним вимогам дорослих. Різкість і рвучкість завдає Саші багато неприємностей; вона усвідомлює, що не можна так чини­ти, але стримувати себе ще не вміє. Звідси часті сварки з това­ришами по класу і в іграх. Дівчинка прагне головувати над товаришами, але вони їй не дуже підкоряються. Говорить Саша звичайно різко, іноді грубо.

Меланхолійний темперамент. У меланхоліків повільно відбу­ваються психічні процеси, вони з трудом реагують на сильні подразники: тривале й сильне напруження викликає в людей цього темпераменту сповільнену діяльність, а потім і припинення її. У роботі меланхоліки звичайно пасивні, часто мало зацікавлені (адже зацікавленість завжди пов'язана з сильним нервовим на­пруженням).

Почуття і емоційні стани в людей меланхолійного темпера­менту виникають повільно, але відзначаються глибиною, вели­кою силою й тривалістю; меланхоліки легко вразливі, тяжко пе­реносять образи, прикрості, хоча зовні всі ці переживання вира­жаються в них слабо.

Представники меланхолійного темпераменту схильні до за­мкнутості й самотності, уникають спілкування з малознайомими, новими людьми, часто ніяковіють, проявляють велику незграб­ність у новій обстановці. Все нове, незвичайне викликає у мелан­холіків гальмівний стан. Але в звичній і спокійній обстановці люди з таким темпераментом почувають себе спокійно й пра­цюють дуже продуктивно.

У меланхоліків легко розвивати й удосконалювати властиву їм глибину й стійкість почуттів, підвищену сприйнятливість до зовнішніх впливів.

Учитель повинен враховувати особливості учнів, у яких про­являються риси меланхолійного темпераменту. Впливаючи на таких учнів, проводячи з ними виховну роботу, завжди слід пам'ятати, що в основі меланхолійного темпераменту лежить слабкий тип нервової діяльності й сильних впливів люди з такою нервовою системою не витримують. Тактовність, чуйність і доб­розичливість у відносинах з учнями-меланхоліками особливо не­обхідні.

У навчальній роботі школярі-меланхоліки не в змозі витри­мувати сильних і тривалих напружень, тому що клітини їхнього мозку швидко переходять у стан охоронного гальмування. При частому повторенні сильних впливів, при втомі охоронне гальму­вання може стати у таких учнів звичною формою реагування. Важливо не допускати прояву в учнів з меланхолійним темпе­раментом гальмівного стану, а поступово привчати їх до більш напруженої роботи, до вміння робити зусилля, долаючи стан гальмування.

В учнів меланхолійного темпераменту необхідно розвивати товариськість, через громадську діяльність поступово вводити їх до колективу, у спільній колективній роботі виховувати ко­лективістичні почуття, почуття дружби й товариськості. Якщо школяр меланхолійного темпераменту цурається дитячого ко­лективу, ухиляється від громадської праці, він легко може замкнутися й заглибитися у власні переживання або, відійшов­ши від шкільного колективу, потрапити під негативний вплив.

Психологи встановили, що слабкість нервової системи не є негативною властивістю. Сильна нервова система успішніше справляється з одними життєвими завданнями, а слабка — з ін­шими.

Слабка нервова система — нервова система високої чутли­вості, і в цьому її певна перевага.

Наприклад, властивості меланхолійного темпераменту вира­жені в учениці III класу Ліди С. Несмілива, вона завжди чогось боїться, чогось чекає і непокоїться; приємна чи неприємна звіст­ка, подія викликають у неї сильне занепокоєння. Дівчинка часто губиться, відповідаючи урок; вона не може показати своїх знань, навіть коли добре засвоїла матеріал. Ліда глибоко переживає образи, часто плаче, вона дуже прихильна до людей, слухняна, навіювана, часто наслідує поведінку інших дітей. Дівчинка то­вариська, допомагає товаришам, провинно усміхається, коли трапляються труднощі, й часто кидає роботу.

В той же час Ліда успішно займається музикою, любить до­глядати квіти, працювати на пришкільній ділянці. Коли дівчин­ка буває в лісі, садку, вона перевтілюється, і голос у неї стає ін­ший, вона жвава, радісна.

Знання темпераменту, знання особливостей природної організації нервової системи, яка справляє вплив на перебіг психічної діяльності людини, необхідне вчителеві в його навчальній та виховній роботі.

Слід пам'ятати, що поділ людей на чотири види темперамен­ту дуже умовний. Існують перехідні, мішані, проміжні види темпераменту; часто в темпераменті людини дивно поєднуються риси різних темпераментів. «Чисті» темпераменти трапляються відносно рідко. Це ж стосується й типів нервової системи, що лежать в основі темпераментів. «У багатьох створюється думка,— писав відомий радянський психолог Б. М. Теплов,— що люди насправді поділяються за силою чи рухливістю нервової системи на різко відмежовані групи «сильних» і «слабких», «рухливих» і «інертних»... Але насправді люди утворюють за силою такий самий неперервний ряд, як, наприклад, за ростом і за вагою... Це лише спосіб групування людей за певною властивістю» . Цей спосіб має смисл для кращого розуміння темпераментів та й у практиці він має велике значення.

Темперамент і особистість

У результаті досліджень психологи прийшли До важливих висновків, що мають велике значення для педагогічної практики. В процесі виховання слід шукати не шляхи зміни типологічних властивостей нервової системи учня (цей процес відбувається дуже повільно й шляхи його ще не досить вивчені), а слід зна­ходити найкращі форми, шляхи й методи виховання з урахуван­ням особливостей нервової системи вихованця. Адже немає «добрих» і «поганих» типів вищої нервової діяльності (і відпо­відно темпераментів). Кожний тип, темперамент має і позитив­ні, і негативні сторони. Наприклад, там, де потрібна велика ви­тривалість, велика працездатність, краще проявить себе сильний тип нервової системи; якщо в процесі діяльності треба проявити високу чутливість, тонку реактивність, з такою діяльністю .краще справиться слабкий тип.

Позитивні риси особистості можуть проявлятися як при си­льній, так і при слабкій нервовій системі, при наявності будь-якого темпераменту, але ці якості матимуть певну своєрід­ність.

Навчання і виховання можуть долати недоліки типу вищої нервової системи, створювати сприятливі умови для життєдіяль­ності людини, виробляючи звичні форми поведінки. Але при цьо­му треба мати на увазі, що пластичність нервової системи, що відкриває широкі можливості розвитку, не є, за словами І. П. Павлова, пластичність воску, який змінює свою форму під впливом однократних і незначних впливів на нього. Пластичність нервової системи — це пластичність сталі, що потребує великих зусиль, багаторазових дій для зміни її форми.

Те саме можна сказати й про темперамент людини. Темпера­мент змінюється під впливом зовнішніх дій, виховних заходів, але треба думати не стільки про його зміну, скільки про створен­ня на його основі потрібних, цінних рис особистості. Знаючи темпераменти учнів, учитель повинен так організувати діяльність кожного школяра, щоб поступово менш різко проявлялися вла­стивості темпераменту, які заважають дитині в її навчальній роботі й поведінці, і закріплювались позитивні властивості його темпераменту. В результаті будуть виховуватися (набуватися) потрібні якості, що забезпечують гармонійний розвиток кожного учня.

Сказане має пряме відношення й до самого вчителя, до ке­рування ним власним темпераментом. Учителем може бути пред­ставник будь-якого темпераменту, будь-якого типу нервової си­стеми, якщо він зуміє використати позитивні сторони свого тем­пераменту й перебороти негативні. Наприклад, представник холеричного темпераменту повинен використовувати такі свої позитивні сторони, як пристрасність, активність, ентузіазм, енер­гійність, і стримувати такі негативні прояви, як запальність, афективність, різкість, дратливість. Представник меланхолійного типу повинен використовувати такі свої позитивні риси, як м'я­кість, товариськість, тактовність, і переборювати такі, як неви­могливість, слабка воля, піддатливість, навіюваність, млявість, нерішучість.

Вихователь повинен враховувати, що в дитини-холерика слід виробляти вміння гальмувати себе, і не потурати її нестрима­ності. Треба систематично, організовуючи відповідну діяльність дитини й ставлячи її в певні умови, вчити її стримуватися, галь­мувати небажані реакції.

Меланхолійному типу учнів треба давати можливість більше діяти й більше проявляти активність. На уроці таких учнів слід частіше запитувати, корисно давати їм доручення, які вимагають прояву великої активності й швидкості. Однак не можна забува­ти, що діти-меланхоліки, представники слабкого типу, легше виключаються з робочого стану (на відміну від сильного типу), й тому не можна їх стомлювати. Систематичні вправи, тренуван­ня в діях і вчинках зміцнюють слабку нервову систему учнів, підвищують їхню працездатність.

Люди меланхолійного темпераменту, як зазначалось, з тру­дом звикають до нової обстановки, до нових умов, до нової ді­яльності, уникають усього нового. Ці властивості слабкого типу нервової системи вчителеві треба пам'ятати під час роботи з уч­нями І класу. Особливо уважно повинен ставитися вчитель до нових учнів, що поступили до школи в середині навчального року.

Дуже часто вчителі вважають властиву дітям меланхолійного типу гальмівність за невміння, відсутність знань. Учитель пови­нен пам'ятати, що такі діти — це діти із слабким типом нервової системи. Вони важко переносять різкі й сильні впливи — надмір­на суворість й підвищення вимоги до таких учнів ще більше за­гальмовують їх, знижують працездатність.

Дослідження психологів показали, що учні меланхолійного темпераменту в процесі навчальної і трудової діяльності можуть набути деяких рис, властивих сильному типу нервової системи. Ось, наприклад, першокласник Альоша Д. Цей хлопчик з пер­ших днів занять у школі привертав увагу яскраво вираженим меланхолійним темпераментом. Уже на першому уроці він го­лосно плакав: «Мені себе й маму шкода». Кілька разів намагав­ся втекти із школи і в наступні дні з трудом звикав до нової обстановки й нової діяльності, уникав товаришів, тримався замкнуто, ні з ким не розмовляв.

Хлопчик з великим трудом витримував навчальну роботу про­тягом 15 хвилин, тому навчати його письма і арифметики було нелегкою справою і для вчителя, і для самої дитини. Вчителька настійливо, поступово привчала Альошу долати труднощі, вчила вірити в свої сили. Незабаром хлопчик навчився виконувати навчальну роботу цілком самостійно. Поступово в нього з'яви­лися й друзі у класі.

Важливо відзначити, що вчителька постійно і наполегливо розвивала в Альоші активність і на уроках, і в праці, і в іграх. На кінець III класу і в поведінці, і в навчальній діяльності Альоші з'явилося багато нового, не властивого меланхолійному темпераменту. В результаті наполегливої роботи вчительки Альоша набув багато нових, цінних якостей особистості.

Психологічні дослідження і педагогічна практика показують, що темперамент дещо змінюється під впливом умов життя і ви­ховання. Однак темперамент може змінюватись і в результаті самовиховання. Навіть доросла людина може змінити в певну сторону свій темперамент. Відомо, наприклад, що А. П. Чехов був людиною дуже врівноваженою, скромною і делікатною. Але ось цікавий факт з його життя. В одному з листів до дружини О. Л. Кніппер-Чехової Антон Павлович робить таке цінне зізнан­ня: «Ти пишеш, що заздриш моєму характеру. Повинен сказати тобі, що від природи характер у мене різкий, я запальний і т. ін. Але я звик стримувати себе, бо розпускати себе порядній людині не годиться. Раніше я виробляв чортзна-що».

Навівши цього листа А. П. Чехова, його біограф пише: «Це зізнання завжди буде здаватися несподіваним. Так міцно закрі­пився у загальному уявленні образ напрочуд делікатного, м'я­кого, чуйного, скромного «доктора Чехова», що здається неймо­вірним уявити його різким, запальним, «що виробляв чортзна-що». А він слів за вітром не пускає: якщо сказав, що бував таким, то ми зобов'язані йому вірити. Тим більше, що, як ми знаємо, різкість, запальність — адже це були фамільні риси Чехо-вих... Безсумнівно, що його характер був вироблений ним в на­полегливій праці самовиховання, в боротьбі з самим собою, що почалася ще в ранні юнацькі роки» .

Цікаво відзначити, що деякі люди, пізнавши особливості сво­го темпераменту, умисно самі виробляють певні методи, щоб опанувати його. Так чинив, наприклад, О. М. Горький, який стримував бурхливі прояви свого темпераменту. Для цього він свідомо переключався на різні побічні дії з предметами. З лю­дьми, які висловлювали протилежні йому погляди, О. М. Горь­кий намагався бути безпристрасним і спокійним.

«Проте ця чемність давалася йому нелегко. Коли хто-небудь висловлював судження, яке уявлялося йому кричуще непра­вильним, він з трудом приборкував свій гнів і протягом усієї промови супротивника нетерпляче стукав важкими пальцями по столу — то скоріше, то повільніше, немов виконував на роялі страшенно важкий пасаж, і лише зрідка відривався від цієї ро­боти, щоб сердито закрутити свій рудий вус. А якщо неприємна промова тяглася довше, ніж він сподівався, він хапав аркуш па­перу й з лютою акуратністю, швидко-швидко розривав його на вузькі смути й робив з кожної смуги по кораблику... Якщо ж промовець не замовкне й тоді, розлючені пальці хапають з по­пільнички купу недопалків і нищівно вдавлюють кожний недо­палок у корабель, нібито розправляючись з ненависним про­мовцем» ².

Не поверхово спостерігаючи, а глибоко й всебічно вивчаючи дітей, учитель узнає властивості темпераменту кожного учня, і це істотно полегшить його виховну та навчальну роботу.

Запитання для повторення

1. Перелічіть основні властивості вищої нервової діяльності. 2. Поясніть, що таке темперамент. 3. Які найбільш стійкі вла­стивості вищої нервової діяльності є основою темпераменту? 4. Схарактеризуйте типи темпераменту людини. 5. У чому зна­чення особливостей темпераменту в навчальній і трудовій діяль­ності школяра? 6. Чи можна змінити темперамент у процесі ви­ховання?

Практичне завдання

Поспостерігайте за одним-двома учнями і опишіть прояви їхнього темпераменту.