Розділ xiіі. Уява Поняття про уявлення

Першокласник Льоня був з батьком у зоопарку. Повертаю­чись із зоопарку, Льоня весь час говорив про тварин. Дома роз­повідав мамі про зовнішній вигляд хижаків і мавп. Побачені в зоопарку звірі немов стояли перед очима Льоні. Яскраві образи збереглися, хоч самого процесу сприймання уже давно не було. Образи предметів або процесів реальної дійсності, які в даний момент не сприймаються нами, але які сприймалися раніше, на­зиваються уявленнями. Уявлення — це відтворений образ пред­метів реального світу.

Джерелом уявлень завжди є об'єктивна дійсність. В. І. Ленін писав про те, що поза нами існують речі, а наші сприйняття і уявлення — образи їх.

В основі будь-якого уявлення завжди лежить відтворення минулих відчуттів та сприйнять. На думку І. М. Сєченова, уявлен­ня за своїми нервовими механізмами відрізняються від сприй­няття лише різницею у збудниках. Для процесу сприймання збуд­ником є предмет зовнішньої дійсності, який людина бачить, чує, сприймає на дотик і т. ін.; для уявлення збудником є не зовнішній предмет, а слово чи думка про цей предмет. Слово або думка викликає образ, уявлення, оживлює збережені в мозку сліди фі­зіологічних реакцій, відповідних минулим процесам сприймання. Особливості уявлення зумовлені особливостями минулого про­цесу сприймання.

Уявлення можуть бути одержані шляхом оживлення в корі головного мозку слідів процесу схоплюючого сприймання, але можуть виникнути й на основі оживлення слідів сприйнять, що сформувалися за допомогою процесу детального бачення. Образ предмета зовнішнього світу як результат дуже швидкого схоп­лювання в процесі сприймання якихось окремих особливостей предмета — завжди розпливчастий, позбавлений деталей образ. Такий образ завжди будується не на всебічному й глибокому піз­нанні предмета, а на пізнанні частковому, поверховому, на піз­нанні частіше за все окремих, хоча, мабуть, іноді й типових влас­тивостей цього предмета. Ви багато разів зустрічали на вулиці бульдозер, але ніколи його детально не роздивлялись. В резуль­таті поверхового сприймання цієї машини ви маєте уявлення про її зовнішню форму й особливості діяльності. Уявлення буль­дозера для вас може бути корисним — при зустрічі на вулиці ви його обминете, правильно зрозумієте, яку роботу він виконує і т. д. Однак детально описати або зобразити його за уявленням ви не зможете.

Уявлення звичайно блідіші за сприйняття. Лише в окремих людей уявлення бувають дуже яскраві;' деякі письменники, ху­дожники, композитори немов бачать і чують персонажів "своїх романів, картин, опер. Відомий художник Левітан писав етюди з натури, а більшість картин створено ним за уявленням. Компози­тори Моцарт і Бетховен чітко чули музику, яку вони складали. Письменник І. О. Гончаров зовсім ясно бачив і чув героїв своїх романів.

В уявлень часто відсутні окремі деталі, притаманні сприй­няттю.

Уявлення не є стійкими й незмінними образами того чи іншо­го предмета. Уявлення є процес, а не зафіксована рухома карти­на. Спробуйте уявити собі носорога й протягом тривалого часу фіксувати цей образ у свідомості. Через деякий час образ почне «танути», поки не зникне зовсім. То одна, то інша деталі об­разу носорога виступатимуть на передній план, а інші будуть зникати.

Розрізняють зорові, слухові, нюхові, дотикові й рухові (кінестезичні) уявлення.

Зорові уявлення виражені найбільш яскраво, але в них зви­чайно зрідка відображена вся сукупність зовнішніх якостей предметів: колір, форма, рельєф. Найчастіше чітко виступає ли­ше якась одна сторона предмета, а інших або немає, або вира­жені вони дуже слабо.

У процесі навчання зорові уявлення мають велике значення. Навчання читання та письма вимагає ясного й чіткого уявлення написання букв, інакше учень не навчиться правильно писати. Тому дітей вчать писати букви завжди за зразками, і тільки після міцного закріплення зорових образів учні переходять до письма букв без зразка, за уявленням. Велику роль зорові уявлен­ня відіграють у малюванні за уявленням. Від якості зорових уяв­лень зображуваних предметів і уявлення послідовності самого про­цесу малювання залежать правильність і якість малюнків. Яскра­ві й чіткі зорові уявлення полегшують засвоєння таких предметів, як історія, географія, природознавство і література. Зорові про­сторові уявлення дуже важливі для успішного засвоєння гео­метрії.

Із слухових уявлень велику роль у житті людини відіграють мовні й музичні уявлення. В практиці шкільного навчання мовні уявлення виступають у формі звучання окремих букв, слів і ці­лих фраз. Особливого значення набувають мовні уявлення на по­чатку навчання дітей рідної мови, а також іноземної, розмовної чужої мови.

Уявлення тембру та інтонації дуже важливі при навчанні ви­разного читання й декламування. Музичні уявлення виражають­ся головним чином в уявленні звуковисотних співвідношень. Добрий розвиток музичних уявлень необхідний для того, щоб ус­пішно розвивати види музичної діяльності, а також для естетич­ного виховання дітей засобами музики.

Що ж до рухових уявлень, то розрізняють уявлення про рух окремих частин тіла і уявлення рухово-мовні. Уявлення про рух окремих частин тіла винятково важливі для успішного виконан­ня будь-якої фізичної роботи. Рухово-мовні уявлення — основа звукової мови. Точна координація слуху й мовних рухів лежить в основі людської мови.

У кожної людини звичайно розвинуті всі види уявлення, але є люди, в яких переважає той або інший вид уявлень. У художни­ків найчастіше переважають зорові уявлення, в музикантів — слухові. В одних людей уявлення завжди яскраві й чіткі, в інших — розпливчасті й дуже неясні. Яскравість уявлень в окре­мих людей може бути їхньою типологічною особливістю. Є лю­ди, в яких дуже яскраві зорові уявлення, ці люди «бачать» все те, про що їм розповідають, бачать» героїв прочитаних книжок і т. ін. Інші люди мають яскраві слухові уявлення. Вони перебу­вають немов у світі слухових образів.

Загальне поняття про уяву

Уявлення того, що в минулому людина не сприймала, ство­рення образів предметів і явищ, з якими раніше не зустрічалась, виникнення наочного образу того, що ще тільки буде створено, становить особливу форму психічної діяльності — уяву. Уява — це створення нового в формі образів-уявлень.

Хлопчик читає цікаву книжку: він нікого й нічого не бачить і не чує, він живе життям своїх героїв, співчуває їхній радості та горю, бореться з ворогами, перемагає їх. Цікава, захоплююча книжка викликає в хлопчика яскраві образи уяви. Інженер схи­лився над складним кресленням нової машини. У кресленні він усе більше і більше «бачить» працюючу машину, добре уявляє собі її зовнішній вигляд, йому навіть іноді вчувається шум її мо­тора — це теж уява. Процес уяви спостерігається в будь-якій людській діяльності.

Уява — дуже цінна психічна властивість людини. В. І. Ленін, говорячи про фантазію (а це одна з різновидностей уяви), вка­зував, що вона є якістю величезної цінності. Уява притаманна тільки людині. Виникла й розвинулась уява в процесі праці. Перш ніж зробити яку-небудь річ, людина уявляє, що саме тре­ба буде зробити, як вона буде робити, який вигляд матиме річ. Це уявлення наступних дій і того, що буде досягнуто в результаті відповідних дій", становить одну з характерних особливостей пра­ці, яка відрізняє людську діяльність від поведінки тварин.

«Павук, — писав К. Маркс, — робить операції, що нагадують операції ткача, і бджола будовою своїх воскових комірок осо­ромлює деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор від найкращої бджоли з самого початку відрізняється тим, що, перш ніж будувати комірку з воску, він уже побудував її у своїй голові. В кінці процесу праці виходить результат, який уже на по­чатку цього процесу був в уяві людини, тобто ідеально» .

Фізіологічно процес уяви є процес утворення нових поєд­нань з уже складених нервових тимчасових зв'язків у корі голов­ного мозку. В процесах уяви виявляється взаємозв'язок першої і другої сигнальних систем, тому що образи уяви зумовлюються мовними сигналами, словами, чутними або баченими, й усвідом­люються ці образи також у мовній формі.

Уява — це деякий відхід від дійсності. Людина уявляє те, чо­го вона ще не бачила, що ще не існує, чого немає насправді, але джерело уяви завжди в об'єктивній реальності, у зовнішньому світі.

Уява — одна з форм відображення дійсності. Яким би новим не було те, що створено фантазією людини, воно неминуче вихо­дить з того, що є в дійсності, спирається на неї. Письменник і ху­дожник, створюючи свої твори, виходять з наявних у них спосте режень, взятих з життя. В іграх дітей, придуманих ними самими, використовується те, що бачать і чують вони навколо себе. На­віть тоді, коли створюються образи абсолютно фантастичні, те, що включається до них, узято з об'єктивної реальності, є відо­браженням її, хоча новий образ у цілому і не відповідає їй. Такі, наприклад, образи, що фігурують у народних казках. «Баба Яга-костяна нога в ступі їде, товкачем поганяє, мітлою сліди замі­тає» — в цілому образ фантастичний, не реальний, але склада­ється він з реальних елементів (нога, ступа, мітла, слід).

У процесі уяви нові образи створюються з елементів старого, добре відомого минулого досвіду, але елементи цих образів людина часто комбінує, поєднуючи те, що в житті ніколи не по­єднується. Таке незвичайне поєднання елементів, узятих з навко­лишньої дійсності, завжди справляє враження фантастичності. Чим більш незвичайне поєднання окремих елементів, тим більш фантастичний образ.

У фантастичних образах відображуються потреби, почуття, настрої, бажання, симпатії і антипатії людини. У казках, міфах, легендах, в уявних образах і подіях відображується прагнення передбачити майбутнє (килим-самоліт, незвичайно урожайні са­ди, поля, сита худоба); прагнення перетворити дійсність (нові відносини між людьми, загибель зла і перемога, соціальний пе­реворот, що веде до загибелі гнобителів); прагнення пояснити незрозуміле (крики нічних птахів —це крики мавок, лісовиків; вогники болотних газів — це душі загиблих неприродною смертю).

Фантастичний образ пов'язаний з дійсністю не тільки тому, що він створюється з її елементів. Основне полягає в тому, що у фантастичному образі опосередковано відображується якась істотна й значна сторона дійсності, якась ідея, задум. У про­цесі уяви відображується ставлення особистості (або особис­тостей) до дійсності в яскравому, образному й наочному вира­женні.

Уява проявляється у діяльності конструктора, винахідника, де ідеї і задум втілюються в реальному образі й спрямовані на перетворення дійсності. Наприклад, інженер тривалий час думав про створення нового самозагострювального різця, читав багато літератури з цього питання. За аналогією він згадав про завжди гострі зуби тигра. Людина стала вивчати будову зубів цього хи­жака й з'ясувала, що зуб тигра складається із двох шарів орга­нічного матеріалу: першого жорсткого (зовнішнього) і другого більш м'якого (внутрішнього). Коли тигр гризе, внутрішній шар стирається дещо скоріше, ніж зовнішній, і зуб завжди залиша­ється гострим. Незабаром стали виготовляти самозагострювальні різці, що грунтуються на принципі роботи зубів тигра. Так було зроблено важливе й корисне відкриття в техніці металорі-зання.

Чим більше знань і спостережень у людини, тим більше в неї і можливостей уяви. Уява дуже тісно пов'язана з процесом пі­знання реального світу. Спеціальні дослідження завжди вказува­ли на зв'язок упізнавання з процесами уяви. Коли ми бачимо що-небудь неясно й нечітко, то завжди звертаємось до уяви і за до­помогою здогаду пробуємо взнати те, що погано бачимо. Тут уява прискорює процес пізнання.

Якщо треба перевірити, наскільки реальні продукти уяви, звертаються до дійсності. Іноді на основі теоретичних даних, точ­них розрахунків винахідник створює в своїй уяві нову машину, але під час практичної перевірки виявляється, що є якісь техніч­ні недоробки. Ідея правильна, а на практиці не може бути реалі­зована. Тоді починаються пошуки, нові розрахунки, створюються нові варіанти окремих деталей, нарешті, помилку або знайдено, або внесено потрібне уточнення, і тільки тоді уявне переходить у дійсне.

Будь-який новий образ, нова ідея співвідносяться з дійсністю і у випадку невідповідності відкидаються як хибні або виправля­ються, знов зіставляються з об'єктивною реальністю, і так відбу­вається до тих пір, поки не буде досягнуто правильне її відобра­ження. Вчений перевіряє гіпотезу реальними фактами, спосте­реженнями в житті, досвіді, експерименті. До перевірки образів уяви дійсного звертається конструктор-винахідник, з'ясовуючи правильність і корисність винаходу, відповідність його вимогам, які до нього ставляться, можливість його практичного застосу­вання. Художник, скульптор, письменник прагнуть до життєвої правдивості своїх творів, оскільки відображення життєвої прав­ди є необхідною умовою впливу на людей. Учитель, плануючи виховання і формування певних особистих якостей в учня, завжди дуже уважно придивляється до результатів своїх вихов­них впливів і в разі необхідності змінює їх.

Практика є критерієм (мірилом) правильності образів уяви. Сам процес уяви пов'язаний з практичною діяльністю: людина створює образи, уточнює, збагачує, змінює їх. Практика дає змо­гу конкретизувати задуми, робить їх більш чіткими, певними, сприяє їх реалізації. Творчий задум збагачується, перевіряється і з'ясовується в процесі реального здійснення. Поки задум тіль­ки в голові, він усе ще не до кінця зрозумілий людині. Кожен кон­структор нової машини в процесі її створення робить малюнки, креслення, а іноді й моделі. Виготовлені моделі служать опорою і поштовхом для дальшої роботи уяви. Аналогічний процес реа­лізації образів уяви відбувається і в творчій праці художника, музиканта, письменника, вчителя. Поки у вчителя майбутній урок тільки в голові, він часто розпливчастий, він ще не вилився в чіткий план, в ясну модель. Тому для вчителя, особливо почат­ківця, має велике значення самостійне й ретельне продумування, планування кожного нового уроку в процесі його підготовки. Не можна дати доброго уроку за чужим, не продуманим самим, не відчутим планом.

Уява тісно пов'язана з усіма проявами особистості: з індиві­дуальними особливостями сприйняття і мислення людини, із своєрідністю її емоцій та почуттів, з її інтересами, здібностями. Нерозривно пов'язана уява і з вольовими якостями особистості. Особливо яскраво це спостерігається в процесі творчої праці, коли людина свідомо, цілеспрямовано, відповідно до свого ідей­ного задуму відтворює раніше одержані образи й створює нове. В цьому випадку нерідко потрібні великі вольові зусилля, і тіль­ки при наявності їх досягається поставлена мета — створюється справді нове.

Таким чином, процес уяви охоплює всю особистість у цілому. Найсильніше захоплюють усі сторони особистості творчі про­цеси.

Види уяви

Найпростішою, первісною формою уяви є ті образи, що вини­кають без спеціального наміру з нашого боку. Слухаючи розпо­відь людини про яку-небудь подію, ми мимоволі уявляємо ситуа­цію, яку вона описує. Дивлячись на химерні хмари, що линуть у небі, ми іноді мимовільно бачимо в них обличчя людини або обрис тварини. В обох випадках джерелом виниклої елементар­ної уяви буде те, що сприймається людиною. Відмінність полягає у тому, що в першому випадку нові для людини образи виникають під впливом слів, які вона чує, в другому випадку нові образи спричинюються самим сприйманим предметом, зливаються з об­разом сприйняття. Схожим для обох випадків є неупередженість виникнення образів. Це приклади мимовільної уяви.

Довільна уява проявляється в тих випадках, коли нові обра­зи або ідеї виникають в результаті спеціального наміру людини уявити щось певне, конкретне.

Істотно характеризують уяву її самостійність, оригінальність, її творчий характер. З цієї точки зору розрізняють відтворюючу і творчу уяву.

Відтворююча уява. Відтворююча уява — це уявлення люди­ною чого-небудь наочного для неї, причому ' уявлення спираєть­ся на словесне описання чи умовне зображення цього нового (креслення, схему, нотний запис). Цей вид уяви широко вико­ристовується у різних видах діяльності, особливо у навчанні.

Засвоюючи навчальний матеріал, виражений в словесній фор­мі (розповідь учителя, текст підручника), учень повинен уявити собі те, що відповідає новим поняттям, з якими він ознайомлю­ється. Наприклад, вивчаючи такий навчальний предмет, як при­родознавство, учні повинні уявити собі моря, озера, гори, незна­йомі рослини, тварин. Особливо велика роль відтворюючої уяви при читанні художньої літератури. Читаючи книжки, школяр за допомогою відтворюючої уяви уявляє собі героїв, немовби ба­чить їх, бачить картини природи, відчуває себе учасником подій, описаних у книжці. Щоб правильно уявити собі те, що передано словом, треба мати достатні знання. Тільки на знання спираєть­ся відтворююча уява.

Те, як уявляє собі дитина нове, залежить великою мірою від того, як описується це нове. Дуже важливо виразити словесно, чим нове, невідоме відрізняється від уже відомого. Інакше нове легко може бути викривлене під впливом відомого, уподібниться добре знайомому.

Коли вчитель розповідає урок або читає уривки з літератур­них творів, де описані історичні події, діти часто не можуть пра­вильно уявити собі ці події. Історичні факти вони відтворюють відповідно до сучасних уявлень і знань. Так, слухаючи розповідь учителя про Куликовську битву, учні подають іноді репліки типу: «Треба було бити Мамая з кулемета». Діти, що ніколи не бачи­ли справжніх високих гір, з великим трудом уявляють з опису їхню справжню висоту. Часто учні II класу, навіть після пере­гляду картин з чорними пейзажами, порівнюють висоту гір, зо­бражених на картинах, з одно- чи двоповерховими будинками.

Щоб створити в учнів правильні уявлення про новий навчаль­ний матеріал, треба не тільки ясно й точно, а й емоційно розпові­дати про нього. Тоді в дітей виникнуть живі образи, що правиль­но відтворюють це нове.

Наочний матеріал на уроці допомагає школярам уточнити й з'ясувати те нове, що вони взнали з підручника або розповіді вчителя. Вивчаючи літературний твір, сюжет якого далекий від сучасності, добре показати учням репродукції картин, що зобра­жують побут і історичну добу того часу. Опора на наочний мате­ріал завжди допомагає роботі відтворюючої уяви — відтворений образ стає точнішим, він правильніше відтворює реальну дійс­ність.

Значно краще уявляють собі учні новий матеріал у тих ви­падках, коли перед ними ставлять конкретні завдання: намалю­вати або сконструювати ту чи іншу річ, яка відома учням лише з опису в книжці або з розповіді вчителя у класі. Така практична діяльність учнів, крім того, добрий засіб перевірки уявлень, що сформувалися в дітей на основі роботи відтворюючої уяви.

Творча уява. Від відтворюючої уяви слід відрізняти твор­чу уяву. В процесі творчої уяви створюються нові образи без опо­ри на готовий опис або зображення їх. Цей вид уяви відіграє важливу роль у всіх видах творчої діяльності людей.

Творчість — це діяльність, яка дає нові, вперше створювані, оригінальні продукти, що мають суспільне значення: відкриття нових закономірностей у науці, винахід нових машин, відшуку­вання способів виведення нових сортів рослин або порід тварин, створення творів мистецтва, літератури тощо. Джерелом творчої діяльності є суспільна необхідність у тому чи іншому новому про­дукті. Саме потреба суспільства в чомусь зумовлює виникнення творчої ідеї, творчого задуму, що веде до створення нового.

Неправильно думати, що творчість — вільна гра уяви, яка не потребує великої, а іноді важкої праці. Навпаки, все нове, визнач­не, важливе створено великою працею. Відкриття в галузі науки й техніки, видатні твори в галузі літератури та мистецтва — ре­зультат величезної, напруженої праці. Помиляються ті, хто ду­має, що творчість — результат натхнення, яке нібито дає можли­вість письменнику, художнику, творцю в будь-якій галузі без пра­ці створити свої твори. Насправді саме натхнення — це величезне напруження всіх психічних сил людини. Воно характеризується максимальною концентрацією їх на розв'язування поставленого завдання. «Чи повірите, навіть уві сні не можу позбутися своєї машини. Часом мені сняться малюнки та розрахунки», — говорив конструктор С. А. Лавочкін. «Забуваю світ»,— писав О. С. Пуш­кін про стан свого творчого натхнення.

Уся діяльність людини в стані натхнення зосереджена на предметі творчості. Натхнення не можна протиставляти праці. Воно є наслідком великої праці. «Натхнення — це нагорода за каторжну роботу», — писав І. Ю. Рєпін. П. І. Чайковський гово­рив про те, що натхнення не приходить до ледачих.

Натхнення можливе тільки тоді, коли нагромаджено великий досвід спостережень, коли вже з'ясовано задум твору і вчений, письменник або художник цілком захоплені виконанням задума­ного. Спершу ідея чи задум виникають звичайно в неясному, розпливчастому вигляді. Потім настає виношування задуму, ко­ли ідея уточнюється, іноді почасти або навіть докорінно зміню­ється. Це відбувається в результаті з'ясування вимог, яким по­винен задовольняти створюваний твір, у процесі нових пошуків або при глибшому вивченні уже відомих матеріалів, на які має спиратися творчість нового, реалізація творчих задумів.

Винахідник перевіряє ідею створення нової машини, вивчає умови, в яких вона працюватиме, враховує можливості її завод­ського виготовлення. Селекціонер перевіряє можливості виве­дення нового сорту рослин, проектує умови його розвитку. Педагог проектує (за висловом А. С. Макаренка) особистість ви-хованця, накреслює шляхи її формування, вивчає з цією метою поведінку дитини, її інтереси, здібності й вміння, риси характеру, умови життя і виховання. Чим більше збирається необхідних для творчої праці матеріалів, тим успішніше проходить процес ство­рення нового.

Після того, як стає ясною ідея, задум, постає питання, як ви­разити задумане в ділах, певних речах, в продуктах творчості (машина, твір, картина, скульптура, прилад тощо). Починаєть­ся процес реалізації задуму. Іноді добрий і всебічно продуманий задум і нагромаджений фактичний матеріал дають можливість порівняно легко створити те, що намічено. Однак частіше на по­чатковому етапі реалізації задуму людина стикається з багать­ма труднощами. Нерідко труднощі ці зумовлені новизною заду­му або необхідністю втілити намічене в новому, зовсім незвич­ному матеріалі. Чим оригінальніший і сміливіший задум, тим важче його здійснити. Тому утруднення в ході втілення ідеї ви­никають навіть у людей, що володіють високою майстерністю. Тим більш важко реалізувати оригінальний задум тоді, коли в людини немає достатньої майстерності, необхідних практичних умінь.

Щоб дістати доброякісний матеріал для творчої діяльності, людині необхідна високорозвинута спостережливість. Уміння ці­леспрямовано й тонко спостерігати — одна з характерних рис людей, що створюють нове у тій чи іншій галузі людської діяль­ності. Великі запаси спостережень створюють багатий матеріал для діяльності творчої уяви. Спостереження дає можливість по­бачити не лише те, що треба для здійснення наміченого задуму, а й те, що дає поштовх до постановки нових проблем, до виник­нення нової ідеї, нового задуму.

Мрія як особливий вид уяви

Мрія — це уява, спрямована в майбутнє, в перспективу життя і діяльності людини. Мрія грунтується на життєвих потребах, що зумовлюють бажання і прагнення людини.

Активна творча мрія має величезне значення не тільки в житті людей, а й у житті суспільства. В нашій радянській країні реалізуються найсміливіші мрії, якщо вони спрямовані на благо людей. Ці дійові мрії вимагають обгрунтування, глибокого про­думування. Марксистсько-ленінське вчення стало тим компасом, який веде трудящих від мрії до дійсності, тією непереможною силою, яка спонукає рухатися вперед, до побудови комунізму в нашій країні.

Мрія надихає людину, допомагає боротися з труднощами, дає можливість заглянути в найвіддаленіше майбутнє. Ще в дав­нину люди мріяли про польоти, створили казку про килим-само-літ. Ці мрії сприяли тому, що людина справді навчилася літати. У наш час люди йдуть у мріях ще далі. К- Е. Ціолковський тео­ретично обгрунтував можливість того, про що людина лише мрі­яла — про польоти в космос. Цю мрію почали успішно здійснюва­ти радянські люди. Ю. Гагарін першим в світі почав підкорення космосу. Інші радянські космонавти успішно продовжили польо­ти в космос та його дальше дослідження. Те, про що сьогодні лише мріє людина, завтра може проявитися в її творчому задумі, а потім і втілитися в дійсність.

В. І. Ленін указував на правоту відомого російського крити­ка Д. І. Писарєва, який так писав щодо користі мрії: «Моя мрія може обганяти природний хід подій або ж вона може сягати зов­сім убік, туди, куди ніякий природний хід подій ніколи не може прийти. В першому випадку мрія не завдає ніякої шкоди; вона може навіть підтримувати й підсилювати енергію трудящої лю­дини... У таких мріях немає нічого такого, що спотворювало або паралізувало б робочу силу. Навіть зовсім навпаки. Коли б лю­дина була зовсім позбавлена здатності мріяти таким чином, коли б вона не могла зрідка забігати вперед і споглядати уявою своєю в цілісній і завершеній картині те саме творіння, яке тільки-но починає складатися під її руками,— тоді я рішуче не можу уяви­ти, яка спонукальна причина змушувала б людину розпочинати й доводити до кінця обширні й стомливі роботи в галузі мистецт­ва, науки й практичного життя».

Дійову, суспільно спрямовану мрію, яка підводить людину на боротьбу, надихає на працю, не можна змішувати з пустою, без­плідною, необгрунтованою мрійністю, яка не спонукає до діяль­ності, а веде від діяльності, розслаблює людину, заступає їй життя в реальному світі маренням в уяві, фантазії, у світі марен­ня, що ніколи не знайдуть свого втілення у дійсності.

Розвиток уяви в дітей

Уявлення про уяву формуються у дітей на базі розвитку їх сприйняття. Збагачуючи досвід сприйнять і спеціальних спосте­режень дитини, вихователь тим самим збагачує І розвиває її уяву. ""У дітей третього року життя можна спостерігати перші прояви уяви.

До цього часу в дитини нагромадився вже деякий життє­вий досвід, який дає матеріал для роботи уяви. Вплив навколиш­нього життя, вплив дорослих поступово все більше збагачує дос­від дитини — основу розвитку уяви.

З першого погляду здається, що в дітей-дошкільнят уява розвинута краще, ніж у більш старших дітей. Легкість і своєрід­ність комбінацій образів уяви, що виникають у дітей цього віку, навели деяких досліджувачів на думку про багатство уяви в до­шкільників. Проте насправді ця легкість комбінування образів указує саме на слабість уяви. Ще К. Д. Ушинський говорив про те, що для дитини не існує неможливого тому, що вона не знає, що можливо, а чого не може бути. Саме тому діти молодшого до­шкільного віку часто плутають уявне з дійсним.

Особливо інтенсивно розвиваються уявлення у дітей шкільно­го віку. Цьому сприяє процес навчання і виховання, в ході якого дитина ознайомлюється з дуже широким колом предметів та явищ навколишнього світу.

Серед молодших школярів є діти з дуже блідими, слабкими уявленнями, є діти, що не вміють довільно викликати уявлення і оперувати ними в процесі навчання. З такими дітьми треба бага­то працювати, збагачувати їхні уявлення, тренувати в умінні робити вольові зусилля для того, щоб довільно викликати те чи інше уявлення.

У дітей молодшого шкільного віку уява спирається вже на досить значний життєвий досвід і на знання, які все зростають. Уява в школяра розвивається так, що створювані образи дедалі більше співвідносяться з практикою. Якщо для три-, чотириріч­ної дитини досить двох-трьох паличок — і модель літака готова, то для семи-, восьмирічного школяра необхідно, щоб модель бу­ла, як справжній літак.

Найважливіше завдання вчителя початкової школи — так підготувати учнів до навчання в старших класах, щоб у них на­громаджувались і вдосконалювались якомога яскравіші й кон­кретніші уявлення про навколишню дійсність.

Образи уяви, що виникають у школярів І—II класів у процесі творчої діяльності, так само як у дошкільників, ще вкрай нестій­кі й легко змінюються під впливом виниклих, іноді випадкових асоціацій. Ці образи потребують опори на сприйняття. Учням І класу звичайно не вдається повністю відтворити в малюнку чи навіть у словесному звіті образи прочитаного тексту. Відтворю­вані образи нестійкі, постійно змінюються. Як показали дослі­дження, на першому етапі розвитку відтворюючої уяви дитина ще використовує дані читаного тексту, однак це триває дуже ко­роткий час. Потім першокласник звичайно починає відвертатися: в нього виникають випадкові образи, які не мають відношення до тексту. Відтворити систему образів, складну картину дитина цьо­го віку ще не може. Доведено, що цей істотний недолік процесу відображення в дітей може бути поступово усунутий під час на­вчання.

Величезне значення для розвитку відтворюючої уяви в дітей має збагачення їхнього зорового досвіду. Проте просте тренуван­ня процесу уяви без використання нових даних сприйняття зви­чайно не веде до удосконалення відтворюючої уяви в дітей. Від­творююча уява учнів II і почасти III класу мало відрізняються від відтворюючої уяви першокласників, хоч воно і стає більш якісним: учень менше відвертається, в нього набагато більше вражень, збережуваних пам'яттю й використовуваних відтворю­ючою уявою.

Починаючи з III класу процес уяви все більше вдосконалю­ється. Так, образи уяви в зображувальній творчості дітей поліп­шуються під впливом активного пізнання предметів у процесі їх зображення з натури. В малюнку образ удосконалюється звичай­но не лише за рахунок приєднання нових деталей, як це буває в учнів І класу, а за рахунок наполегливої праці над формою зо­бражуваних предметів. Перед учнями постає необхідність приво­дити форму зображуваних предметів у точну відповідність із змістом, виникає проблема повної схожості зображення на зобра­жуване.

У дітей 9—11 років образи відтворюючої уяви характеризу­ються більшою стійкістю, з'являється певне прагнення до уточ­нення і з'ясування образу при опорі на результати минулого до­свіду. Наприклад, у процесі складання машини за фотозображенням учні III класу прагнуть долати технічні труднощі, хоч у цьому їм дуже заважає певна вузькість їхнього аналізу й синте­зу. Вони ще не можуть уявити собі машину як цілісний механізм, вона їм здається сукупністю ізольованих частин; вони ще не усвідомлюють принципів її будови. Учні цього класу починають міркувати: «Яка машина має бути? Як її складати?» Це мірку­вання вже початок елементарного планування.

Отже, діяльність відтворюючої уяви на кінець молодшого шкільного віку тісніше пов'язується з діяльністю мислення і по­єднується з великими вольовими зусиллями. Відтворюючи текст або складаючи машину за схемою, учні III класу й більш старші школярі звичайно вже не додають деталей «від себе», а від­творюють об'єкт, точно дотримуючись тексту, фотографії або схеми.

У дітей шкільного віку уява розвивається на основі спеціаль­них знань і спирається на засвоєння технічних прийомів дії в тій чи іншій галузі творчої діяльності. Уява, що розвивається в дітей в галузі малювання, починає грунтуватися на знанні техні­ки побудови малюнка, музична уява — на знанні техніки вико­нання. Конструкторська уява неможлива без технічних знань, що допомагають у дітей цього віку створювати ту чи іншу модель. Літературна творчість у дітей цього віку спирається на знання правил та закономірностей писемної мови. ^г

Розвиток уяви в дітей у шкільному віці створює передумови для естетичного виховання, а добре поставлене естетичне вихо­вання в свою чергу розвиває уяву. На розвиток уяви дітей впли­ває читання художньої літератури, перегляд картин, кіно, відві­дування театрів, організоване слухання музики, сприйняття при­роди та ін. Завдяки знайомству з мистецтвом образи уяви в дітей стають більш повними й яскравими.

Формуванню естетичних уявлень дітей велику увагу приділяв великий радянський педагог В. О. Сухомлинський. Він пра­вильно вважав, що естетичне виховання збагачує особистість дитини, сприяє її моральному удосконаленню.

Запитання для повторення

1. Що називається уявленням? 2. Які бувають уявлення? 3. Дайте загальну характеристику процесу уяви. 4. Розкажіть, з якими психічними процесами пов'язаний процес уяви. Пока­жіть, у чому цей зв'язок виражається. 5. Охарактеризуйте від­творюючу й творчу уяву. 6. Охарактеризуйте процес розвитку відтворюючої і творчої уяви в дітей різного віку.

Практичні завдання

1. Перевірте уявлення двох-трьох школярів про рослинність лісу чи лугу до екскурсії і після екскурс-сії до лісу чи на луг.

2. Поспостерігайте й опишіть процес відтворюючої чи твор­чої уяви в двох-трьох дітей (малювання за літературним текстом, творча розповідь за картиною, малювання або твір на певну тему).