Психолого-педагогічна характеристика

Одержаний в результаті вивчення матеріал уважно аналізу­ється, систематизується, осмислюється та узагальнюється. На підставі його складається психолого-педагогічна характеристика учня. Вона повинна мати діловий, робочий характер. Мета її — розкрити найважливіші риси особистості учня, показати загаль­ний напрям розвитку в нього рис та проявів. Характеристика, як правило, фіксує індивідуальну своєрідність учня і покликана служити основою планування навчально-виховного процесу. Во­на повинна бути добре аргументованою, вказувати на динаміку розвитку учня, окремо виділяючи суперечності та конфлікти в особистості дитини, якщо вони є. Характеристика повинна місти­ти вказівки на те, які риси чи прояви особистості слід розвивати, які згладжувати, які викорінювати. Характеристику рекоменду­ється завершити короткими висновками, де на підставі аналізу індивідуальних особливостей дитини слід визначити напрям по­дальшої виховної роботи, накреслити конкретні методи і прийоми виховного впливу.

Складаючи характеристики, слід уникати розкиданості, не пе­ретворювати її на простий перелік окремих психічних властивос­тей та особливостей учня. Характеристика повинна відзначатися цілісністю, чіткістю. Слід враховувати значущість тих чи тих рис і висувати на перший план головне. Форми характеристики, структури їх можуть бути різними. Наприклад, раціонально спершу коротко описати історію розвитку школяра, показавши, чим визначаються риси його особистості, причини формування їх особливостей. Характеристика може бути порівняно короткою (1—2 сторінки), але водночас яскравою і виразною, щоб була змальована особистість школяра за кількома стрижневими, до­мінуючими рисами.

Якщо складання исихолого-педагогічної характеристики дано як практичне завдання, то цілком можливо (після погодження з викладачем) як звіт про пророблену роботу подати замість роз­горнутої характеристики матеріали щоденникових записів спо­стереження і коротку характеристику як свого роду висновок. Ось приклад такої порівняно короткої характеристики, складе­ної ученицею педучилища.

Характеристика учениці ііі класу Світлани б.

Світлана росла в родині, де весь час звертали увагу на її ні­бито високі розумові здібності, прямо і непрямо давали дів­чинці зрозуміти, що вона в цьому набагато перевершує своїх ро­весників. Світлана, як розумна дівчинка, швидко зрозуміла, що її перевага над іншими не така вже й велика. Але її честолюб­ство уже було досить розвинене. І вона намагається компенсува­ти цю недостатню, з її точки зору, перевагу наполегливістю, впертістю. Світлана проявляє велику волю і наполегливість, як­що в результаті цього вона може показати себе, продемонструва­ти свою перевагу. І не проявляє особливих вольових рис у тих справах, які не сприяють цій меті. На цьому самому грунті у неї виробилося хворобливе ставлення до успіхів своїх однокласників. Чужі успіхи псують їй настрій, і вона часом навіть не намагаєть­ся (чи не може) приховати це. І навпаки, радіє невдачам одно­класників. А коли це відбувається з її «суперницями» (так якось висловилася Світлана), то вона відчуває справжнє задоволення.

У класі з повагою ставляться до її навчальних успіхів, але не люблять дівчинку, по-перше, за те, що вона ухиляється від допомогти товаришам, а, по-друге, за її хворобливо ревниве ставлення до успіхів однокласників. Тому у класі Світлана три­мається дещо відособлено, у неї немає близьких подруг. Водно­час вона добра дівчинка в усьому, що не стосується її шкільних успіхів: вона охоче дає своїм однокласникам читати книжки, частує їх ласощами.

Щодо Світлани слід прийняти таку лінію поведінки: 1) так­товно давати їй зрозуміти, що всі її однокласники мають якісь по­зитивні риси; якщо вона переважає їх в одному, то багато хто переважає її в іншому (наприклад, в умінні кататися на ковзанах, малюванні, знанні техніки, музиці); 2) утримуватися від високої оцінки її здібностей, не захвалювати і тим паче не протистав­ляти її іншим учням; 3) водночас позитивно відзначати і під­креслювати її організованість, наполегливість, акуратність, діло­витість; 4) організовувати допомогу Світлані з боку її подруг там, де вона відстає від них (лижі та ковзани), так, щоб вона від­чула все значення такої допомоги; 5) доручити їй (як організо­ваній, наполегливій, такій, що відповідально ставиться до спра­ви, учениці) подавати систематичну допомогу в навчальній ро­боті одній-двом слабшим ученицям. Відзначаючи їхні успіхи, підкреслювати в цьому й заслугу Світлани. Намагатися викли­кати в неї почуття гордості й радості від усвідомлення, що вона допомагає подругам; 6) провести відповідну бесіду з батька­ми Світлани, порадити їм перебудувати їхнє ставлення до успі­хів дочки. Накреслити разом з ними загально-виховну тактику щодо дівчинки.

Відповідні програми та характеристики складають у тих ви­падках, коли практичними завданнями передбачено вивчення не всієї особистості в цілому, а окремих її проявів та властивостей, наприклад, темпераментів молодших школярів.