1Ючаток “великого перелому”

У 1928 р. в основних житницях Радянського Союзу — Україні та І Іівнічному Кавказі — стався сильний недорід. Особливо постражда­ла Україна.

Незважаючи па те, що внаслідок недороду запаси зерна в селян скоротилися до мінімуму, держава активізувала хлібозаготівлі, які тепер знову здійснювалися силовими методами. Це призвело до небезпечно­

го нагострення продовольчого стану н сільській місцевості України. В деяких районах республіки спалахнув голод. У травні й червні політбюро ЦК КП(б)У розглядало “випадки голодування але обме­жилося протокольним дорученням Українській економічній нараді детальніше вивчити питання й виділити кошти для допомоги, “звернув­ши особливу увагу на райони прикордонної смуги". В історіографії тема голоду 1928 р. все ще залишається “білою плямою”.

Неврожай в Україні різко зменшив її частку в загальносоюзних хлібозаготівлях. На 1 квітня 1929 р. в УСРР було здано 27 млн. пудів жита й пшениці проти 200 мли. на цю дату в минулому році. Заготівлі на Північному Кавказі скоротилися вчетверо. У звичайні роки обидва регіо­ни давали близько половини заготовлюваного в СРСР зерна. 1 Ірагнучи врятувати становище, О.Риков поставив на політбюро ЦК ВКГІ(б) пи­тання про імпорт до 100 млн. пудів хліба з виплатою до 200 млн. валют­них рублів, але не дістав згоди. Іоді він запропонував імпортувати 30 млн. пудів, але йому знову відповіли, що валюта потрібна для інду­стріалізації. Розповідаючи про це на об’єднаному пленумі ЦК й ЦКК ВКП(б) в квітні 1929 р., Сталін так аріу.ментував позицію більшості членів політбюро, які йшли за ним: “Ми ие діло підкинули, вирішивши, що краще натискувати на куркуля й витиснути в нього хлібні надлишки

Тоді Риков домовився з деякими американськими, французькими та чехословацькими фірмами про закупівлю хліба в кредит на пільгових умовах. Проте в розрахунки Сталіна не входило поліпшення станови­ща з постачанням хліба. Він заявив: “У даний час завдання полягає в тому, щоб виявити нам належну стійкість і витримку, не піддавати­ся на брехливі обіиянки шодо відпуску хліба в кредит і показати капі­талістичному світові, що ми обійдемося без завезення хліба".

На квітневому (1929 р.) об’єднаному пленумі ЦК й ЦКК ВК11(б) опір групи Бухаріна було кваліфіковано як “правий ухил’ від генераль­ної лінії партії. Відразу ж розпочалася чистка партійних лав, яка трива­ла цілий рік. Вичищалися всі, хто будь-якою мірою солідаризувався з М.Бухаріннм, О.Риковим і ^.Томським. В Україні пройшли чистку 246 тис. членів і кандидатів партії. Було виключено 24 тис. чоловік, тоб­то, майже 10%. У партійних організаціях насаджувалася практика без­заперечного та бездумного виконання директив вищих інстанцій.

Сталін мав власний рецепт подолання хлібозаготівельної кризи, ви­пробуваний під час його поїздки в Сибір у січні 1928 р. Йшлося про те, щоб перетворити надзвичайні заходи в систему, тобто, відкинути прин­цип закупівлі й перейти до принципу продрозкладки. У виступі на об’єднаному пленумі ЦК й ЦКК ВКП(б) в квітні 1929 р. він доводив: “Значення уральсько-сибірською методу хлібозаготівель, здійснюва­

нь

ного з а принципом самообкладання, саме в тому й полягає, що він дає можливість мобілізувати трудящі верстви село проти куркульства для посилення хлібозаготівель .

У червні 1929 р. було вііедено обов'язкові планові завдання щодо хлібоздачі з розкладкою на село за принципом самообкладання. Від­повідно до цього 3 липня ВУЦВК і РИК УСРР ухвалили постанову “Про поширення прав місцевих Рад щодо сприяння виконанню загаль­нодержавних завдань і планів”. Тих, хто ухилявся від поставок зерна в обсягах, визначених сільськими сходами, сільрадам дозволялося штра­фувати в межах п’ятиразової вартості хліба, що підлягав здачі. Якщо штрафи ие вносилися, майно боржників підлягало продажу з торгів. Гру­повий опір розкладці, ухиляння від продажу хліба після штрафних санкцій уже тягли за собою звинувачення за ст аттями Карного кодексу УСРР, в яких передбачалися значно тяжчі покарання: конфіскація всьо­го майна й депортація засуджених у віддалені регіони СРСР. 25% кош­тів, одержаних від продажу майна з торгів, перераховувались у фонди ко­оперування та колективізації бідноти. Цим забезпечувалася корислива зацікавленість членів КІ1С у проведенні в життя нових законів.

Коли хлібозаготівлі навесні 1929 р. супроводжувалися надзвичайни­ми заходами, в Україні було конфісковано майно 18 тис. селянських гос­подарств. Восени, коли вже діяли “законні” санкції, “розкуркулили” 15 тис. дворів. С.Косіор із торжеством заявив: “Ми хлібозаготівлі закін­чили фактично за три місяці”.

5(). Сс.іяпи .іцімгпіі \.ио лержеші.

Сі.ю І.ий'иш Іііішииькпіп округу, .іш пішки 1929 р.

Справді, разова ефективність “уральсько-сибірського" методу була великою. Під загрозою зруйнування господарства й висилки селяни

* -

Ґ

здавали продукцію державі за низькими цінами, хоч за умов загострен­ня продовольчого становища ринкові ціпи па хліб постійно йшли вгору.

Однак продрозкладка, як і в 1920-1921 рр., підривала продуктивні сили села, зумовлювала деградацію сільського господарства. Це стало помітним уже під час осінніх заготівель 1929 р. У зведенні іпформ- відділу ЦК КП(б)У від 18 листопада вказувалося: “Відчуваючи рішу­чий наступ у хлібозаготівлях, куркульня чинила шалений опір усім заходим щодо осінньої посівної кампанії, посилено агітуючи за скоро­чення озимого клину”.

Сталінська команда в партійно-державному керівництві усвідомлю­вала загрозу деградації господарства, зумовлену “уральсько-сибір- ським” методом хлібозаготівель. Виходом із ситуації, яка створювала­ся штучно, був не відступ од комуністичної доктрини, а, як вважав Сталін, її остаточне втілення в життя — суцільна колективізація.

Виходячи з цих міркувань, Сталін спробував у корені ліквідувати ринкові відносини між містом і селом. У містах та на новобудовах відбувся перехід до нормованого забезпечення хлібом, а згодом й інши­ми продуктами по картках. Як і в роки громадянської війни, торгівля замінювалася розподілом. Базарну торгівлю хлібом було заборонено під приводом її негативного впливу на хлібозаготівлі. 1 Іризначені для села промтовари передавались у фонд ‘‘отоварювання” (виникло й таке слово) хлібозаготівель на основі контрактації. Контрактація (договір держави з колективами або одноосібними господарствами на поставку продовольчої продукції та па зустрічну поставку селу промислової про­дукції) втратила добровільний характер і стала обов’язковою. Зро­зуміло, обов’язковою — тільки для селянської сторони, тому що зо­бов’язання держави щодо постачання промтоварів викопувалися в ме­жах наявних фондів. Згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 26 серпня 1929 р. “Про основні підсумки й чергові завдання в галузі контрактації зернових посівів" цей договір розглядався як “засіб організації планово­го продуктообміну між містом і селом”.

Спроба ліквідувати ринкові відносини суперечила інтересам селян, а тому призводила до насильства у відносинах з ними держави. Найбільш відсталі райони, де переважало натуральне селянське госпо­дарство, а також наймитсько-бідняцькі двори в розвинутих районах не мали товарного хліба й не брали участі в хлібозаготівлях. Владі можна було розраховувати тільки на заможні та середняцькі господарства роз­винутих районів. А вони існувати без ринку не бажали, незалежно від того чи зберігали самостійність, чи були об’єднані н колгоспи. Внаслідок цього опір хлібозаготівлям чинили не тільки одноосібники, а й колгоспники. Штучне функціонування планового продуктообміну ви­

магало постійного вжиття позаекономічних, кріпосницьких за своєю природою форм примусу.

І Іісля запровадження “уральсько-сибірського” методу хлібоза­готівель посилився адміністративний тиск па селянство, щоб примуси­ти його вступати в колгоспи. Певні результати він дав. На жовтень 1929 р. кількість колективізованих господарств в УСРР досягла 477 тис. проти 173 тис. у жовтні 1928, а земельні угіддя колгоспів за цей рік зросли з 1 до 3 млн. гектарів. Як і раніше, об’єднували свої господар­ства наймитсько-бідняцькі верстви. Примусити селяп-власників всту­пати до колгоспів не вдавалося.

Питання про колгоспи було винесено па розгляд пленуму ЦК ВКП(б), який мав відбутися в листопаді 1929 р. Напередодні пленуму, 7 листопа­да, в газеті “Правда” з’явилася стаття генерального секретаря ЦК під на­звою “Рік великого перелому”. Всупереч фактам, Сталін заявляв, що в колгоспи пішов середняк. С таття торувала дороіу рішенням пленуму.

Листопадовий пленум ЦК ВКП(б) визнав недостатніми затверд­жені XV з’їздом партії темпи усуспільнення селянських господарств у розмірі 20% посівів до кінця п’ятирічки. Нечинними стали й рішення скликаної в квітні 1929 р. 11 Всеукраїнської партконференції, згідно з якими в 1933 р. колгоспи повинні були об’єднувати в УСРР 24% посівів. Листопадовий пленум ЦК ВКП(б) проголосив безпосередній перехід до суцільної колективізації.

У виступах на пленумі И.Сталіна, Л.Кагановича і В.Молотова ви­словлювалася думка про те, що суцільну колективізацію слід здійснити протягом одного року, причому не тільки в основних зернових районах Росії, а й у національних республіках. Такі темпи приголомшили ба­гатьох, лише дехто мав мужність виступити із запереченнями. Зокре­ма, нарком землеробства УСРР О.Шліхтер запропонував завершити суцільну колективізацію до кінця п’ятирічки. С.Косіор та інші пред­ставники вищого партійно-державного керівництва України солідари­зувалися з пропозицією Сталіна.

На початку 1928 р. Сталій уже готував передумови для скасування нової економічної політики, об’єднання селян у колгоспи під загрозою розкуркулення й накладення на ці колгоспи тяжкої продрозкладки. Од­нак задумане ним генсек на словах заперечував: “Розмови про те. що ми нібито скасовуємо неп, запроваджуємо продрозкладку, розкуркулен­ня й т.ін.. є контрреволюційним базіканням”. Попри всі запевнення про незмінність економічної політики, партійне керівництво па чолі зі Сталіним у 1929 р. круто змінило політичний курс. Починалася доба "великого перелому ”.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ