Типи інфляції

За характером прояву – відкрита, прихована

За критерієм передбачуваності – очікувана, неочікувана

За співвідношенням цін по різних товарних групах – збалансована, незбалансована

Рис. 4.6. Типи інфляції

Відкрита інфляція розвивається вільно і ніким не стримується.

Прихована інфляція – це така інфляція, коли держава вживає заходи, спрямовані на безпосереднє стримування цін на товари і послуги.

Повзуча інфляція – інфляція, що розвивається поступово, коли ціни зростають незначною мірою, але неухильно (до 10 % на рік).

Помірна інфляція (3-5% на рік) у розвинутих країнах Заходу не розглядається к негативний фактор. Навпаки, вважається, що вона стимулює розвиток економіки, надає їй необхідного динамізму.

Галопуюча інфляції – інфляція, коли ціни зростають швидко від 10 до 100% щорічно. В умовах такої інфляції при укладанні контрактів їх прив'язують до індексу цін або оцінюють у вільно конвертованій валюті.

Гіперінфляція – це швидко зростаюча інфляція, за якої ціни зростають астрономічно – на 1-2 % щодня або протягом року на 100 і більше відсотків. Такою була інфляція в Україні у 1993 р., коли споживчі ціни зросли протягом року майже у 104 рази, тобто в середньому за місяць підвищувались на 47%.

Збалансована інфляція – інфляція, коли співвідношення цін на різні гру­пи товарів залишаються відносно сталими. Така ситуація для бізнесу не дуже страшна, бо темп підвищення цін рівномірний, і при укла­денні угод його можна врахувати.

Незбалансована інфляція – інфляція, коли співвідношення цін у різних товарних групах змінюється на різні відсотки і по-різному на кожний вид товару. Така інф­ляція дуже небезпечна для підприємців.

Очікувана інфляція – зазвичай помірна інфляція, яку можна прогнозувати на будь-який період часу, а значить, є можливість розробити методи адаптації до неї.

Неочікувана, або непомітна, інфляція пов'язана із суттєвим переви­щенням фактичного темпу інфляції над прогнозованим.

Залежно від тривалості зростання цін виділяють почасову і перма­нентну інфляцію, а залежно від державної політики регулювання – відкриту та приглушену. Під приглушеною інфляцією розуміють ситу­ацію, за якої заморожування цін стримує їх зростання, але не впли­ває на приховані причини інфляції, що пов'язані із недостатньою пропозицією.

Інфляція попиту пояснюється порушенням рівноваги між сукупним попитом (AD) і сукупною пропозицією (AS) з погляду перевищення сукупного попиту.

Інфляція пропозиції (витрат) спостерігається в тому випадку, коли ціни зростають внаслідок збільшення витрат на одиницю продукції, що супроводжується зменшенням сукупної пропозиції.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність підвищується. Вона трапляється дуже рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції.

Стагфляція – це інфляція, що супроводжується стагнацією виробництва й одночасно зростанням рівня цін і безробіття.

Показником інфляції є індекс цін, одним з яких є індекс спожив­них цін. Він покликаний відображати щомісячні та річні зміни цін і товарів на товари та послуги, які купуються населенням. Вони виз­начаються щомісяця за ціновими змінами так званого споживного кошика, який у сучасних умовах включає 296 найбільш значущих у грошових споживчих витратах населення товарів (їх 250) і послуг (46). В Україні цей індекс розраховується шляхом вибіркової реєст­рації цін і тарифів у 141 місті країни. Обчислення індексу відбуваєть­ся за такою схемою.

Вартість споживчого кошика визначається в поточних цінах для кожного періоду. Порівнюючи вартість такого кошика за різні періоди часу, встановлюють, як змінився рівень цін.

Н =

де Н – індекс зростання цін за рік; і – ціни однакових товарів, виражені відповідно в цінах базового і поточного років; – обсяг виробництва певного продукту в поточному році.

Інфляцію вимірюють і за допомогою показника, що називається темпом інфляції. Визначається він за такою формулою:

Темп інфляції (року t) = індекс цін (року t) – індекс цін (року t – 1) / індекс цін (року (t – 1)

Для підрахунку рівня інфляції можна застосовувати “правило 70”. Згідно з ним, поділивши число 70 на щорічний темп збільшення рівня цін, дізнаємося через скільки років ціна буде подвоєна.

Економічні наслідки інфляції

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також "втікають" за кордон у пошуках прибутковішого застосування й надійного прибутку. По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

По-четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод.

По-п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни.

Соціальні наслідки інфляції

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.

По-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Методом боротьби з ін­фляцією є обмежуючи її причини, а в інших використовують заходи адаптації до неї.

При першому підході головна роль у регулюванні інфляції надаєть­ся заходам, що впливають на її причини. Один із таких широко ви­користовуваних заходів – політика доходів. Це заходи, спрямовані на стабілізацію рівня цін та корегування доходів. До них належать заморожування заробітної плати, збільшення оподаткування, змен­шення державних витрат на соціальні програми, обмеження креди­тування.

Важливим заходом боротьби з інфляцією за певних обставин є грошові реформи. Де повна або часткова структурна перебудова дію­чої грошової системи. Розрізняють поняття грошової системи у вузь­кому і широкому значеннях. Перше означає проведення заходів щодо зміни діючої грошової одиниці і відповідної стабілізації грошового обігу без якісної перебудови грошової системи. Грошова реформа у широкому значенні означає запровадження принципово нової гро­шової системи. Обидва типи грошових реформ сприяють обмежен­ню інфляції.

Другий напрям регулювання інфляції передбачає неможливість усу­нення інфляції, а тому рекомендуються заходи, що зменшують її нега­тивні наслідки. Це так звана політика адаптації. Одним із найпоши­реніших її заходів є індексація доходів. Суть її полягає в тому, що за­конодавчо встановлюється необхідність збільшення номінальних доходів, насамперед фіксованих, на певну величину, пов'язану із темпом інфляції. Індексація доходів широко використовується у роз­винутих країнах. В Україні також прийнято закон про індексацію доходів, але обмеженість фінансових ресурсів не дозволяє його ефек­тивно використовувати.

Отже, для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає: зростання виробництва і насичення ринку товарами; структурну та конверсійну перебудову економіки; обмеження емісії грошей; скорочення дефіциту державного бюджету; стимулювання нагромаджень та інвестицій; проведення обґрунтованої кредитної та податкової політики; приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва; обмеження емісії грошей; збільшення безготівкового обігу; широке впровадження електронної системи розрахунку; скорочення ставок податків; регулювання валютного курсу; ослаблення інфляційних очікувань; роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва; проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

5