54 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

механізми: стан культури, спосіб виробництва матеріальних

і духовних благ, рівень виховання й освіти,

тому суспільний процес набуває ознак історичного процесу,

у якому відбувається накопичення досвіду, матеріальних

і духовних цінностей.

Процес формування людини немислимий без сприйняття

минулого, без досвіду, переданого через спілкування

зі старшим поколінням. Без нього нове покоління

може просто відтворюватися, але не в змозі забезпечити

вищий рівень освоєння світу, а отже, і розв’язувати проблему

розширеного відтворення.

Значний обсяг інформації молоде покоління сприймає

у завершеному вигляді в процесі спільної діяльності

людей незалежно від власної свідомої орієнтації

індивідів.

Філософія XIX ст. наполягала на спадкоємності

поколінь. Однак досвід XX ст. демонструє, що в деяких

випадках суспільство може страждати від утрати історичної

пам’ яті, зазнаючи соціальної амнезії. Вона

пов’ язана із забуванням самого факту колишнього

знання. Той, хто страждає на амнезію, не усвідомлює

своєї забудькуватості. За соціальної амнезії з історії

випадають масиви інформації, а суспільство навіть не

усвідомлює своєї втрати. При цьому розривається історичний

зв’язок сьогодення з минулим, порушується

спадкоємність. Зокрема, нинішня Україна долає наслідки

знищення культурної спадщини, зумовлені

репресіями комуністичного режиму, що є одним із най-

трагічніших прикладів соціальної амнезії.

Переглянути оцінки процесу світового розвитку

змусили глобальні катастрофи X X ст. Якщо військове

протиборство попередніх століть через його локальність

і відносно незначні наслідки Г.-В.-Ф. Гегель тлумачив

як своєрідну плату за прогрес, то вважати такою Першу

і Другу світові війни було б блюзнірством. Загроза існуванню

людства ставить під сумнів концепцію гарантованого

здійснення історії. Актуалізується питання про

те, чим є історія, якщо вона не процес, який реалізується

сам по собі.

Окремі особи, групи, народи виявляють в історії

свою індивідуальність, без якої вона перетворюється на

голу схему (абстракцію). Усвідомивши минуле всього

людства як власне свою відокремленість, індивід може

Модель всесвітньої історії. Єдність історичного процесу 55

подолати, відчути свою причетність до історії і свою

спорідненість із нею. За такого підходу історичне

можна визначити як залучення долі індивіда і кожного

покоління до історичної долі. Порушення такого розуміння

історичного процесу може призвести до реалізації

принципу «тут і зараз» із ціннісним орієнтиром

«після нас хоч потоп».

Духовне братерство втілюється в ідеях спільної

відповідальності людей за світ, у якому вони живуть,

і вселюдської єдності. Натепер усвідомлення доцільності

людського братерства є імперативом, обов’язковою

умовою виживання людства, яке утверджує не

усунення відмінностей, а вміння зважати на інтереси

інших людей.

Прагнення побудувати гідне майбутнє має підкріплюватися

розумінням, що людство відповідає за всі свої дії

у сьогоденні. У майбутньому теперішнє оцінюватимуть

за тим зразком життя, який затверджує нинішнє покоління.

Виокремлюючи сенс, визначаючи мету і спосіб

життя, люди вибирають спосіб і характер впливу на

долю майбутніх поколінь.

Зв’язок кожної людини з трьома вимірами історичного

часу — минулим, сьогоденням і майбутнім — фіксується

в духовній спорідненості і братерстві поколінь,

ступінь відповідальності не лише за сьогоднішнє, а й за

майбутнє, ознаки якого простежуються в минулому і

здійснюються в сьогоденні. Поза усвідомленням духовної

спорідненості особа перестає бути повноцінною,

перетворюється на манкурта. Духовне братерство втілюється

в ідеях спільної відповідальності людей за світ,

у якому вони живуть, і вселюдської єдності.

Отже, у XX ст. актуалізувалися відчуття історичного,

причетності до нього, єдності історії та її меж. Проживання

різних народів на одній планеті ще не означає

їх єдності. Спочатку досягти єдності світу намагалися

імперії за рахунок власних обмежень. Так, Серединна імперія

(Китай) і Західний світ (Європа) — народи, що

перебували за їх межами, розглядали як варварів, які

можуть бути предметом етнографії, але не історії.

Єдність трактували як втілення тенденції, відповідно до

якої всі народи поступово будуть залучені до єдиної

культури і єдиного життєвого устрою.