- •10 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •12 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •14 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •16 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •18 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •20 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •22 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •24 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •26 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •28 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •32 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •34 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •36 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •38 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •40 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •42 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •44 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •46 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •48 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •50 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •52 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •54 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
- •56 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
52 Філософія історії як спосіб осмислення історичного
Іслам, як лібералізм і комунізм, має послідовну ідеологію,
звертається до всіх людей, а не до членів конкретної
етнічної або національної групи, він переміг
ліберальну демократію в багатьох країнах ісламського
світу. Однак ця релігія не має великого авторитету за
межами країн традиційної ісламської культури. І
хоча більше мільярда осіб — одна п’ ята населення
Землі — належать до ісламської культури, кинути
виклик ліберальній демократії на її власній території
на рівні ідей іслам не зможе. Більш імовірне поширення
ліберальних ідей на територіях, що традиційно
підтримували іслам.
На роль ядра, на думку групи філософів (А. Жид,
М. Еліаде, А. Корбен, Ю. Евола та ін.), може бути обрана
так звана примордіальна (лат. ргішогсііаііз — первісний,
первинний) традиція. Примордіальною традицією
Р. Генон називав форму передавання священних
знань надлюдського походження від моменту створення
світу і людини. Примордіальна традиція як надчасовий
синтез усіх знань людського світу-циклу нібито надійшла
з гіперборейських регіонів (Північна Європа).
Потім вона розділилася на кілька вторинних потоків,
відповідних різним напрямам історичного руху, в процесі
якого й відбулося спотворення її суті (в т. ч. і в різноманітних
формах релігій). Тобто сучасний світ є аномалією,
Новий і новітній час, його культура, наука і
філософія є викривленням сакральних традицій, а
отже, повнота істини міститься у давніх міфах і релігійних
віруваннях, які безпосередньо ґрунтувалися на
одвічних сакральних знаннях.
Примордіалізм є варіантом провіденціалізму (лат.
ргоуісіепііа — провидіння) — історико-філософського
методу, який розглядає історичні події з погляду Провидіння,
що виявляється в них, вищого промислу, здійснення
Божественного плану порятунку людини.
Оскільки за відсутності надійних джерел важко
довести сам факт існування примордіальної традиції,
остільки неможливе її автентичне відновлення.
Отже, жодна із ідей — комуністична, ліберальна,
ісламська чи примордіальна — не може беззастережно
стати єдиним повноцінним ядром для побудови моделі
всесвітньої історії.
Модель всесвітньої історії. Єдність історичного процесу 53
Ядром всесвітньої історії мають бути: інтегративний
принцип, який з ’ єднує споріднені та перспективні
мотиви значущих ідей (комуністичної, ліберальної,
ісламської, примордіальної) через узгодження позицій
на підставі узагальнених (глобальних) цілей; принцип
доповнювальності, згідно з яким глобальне, всесвітнє,
загальнолюдське, наднаціональне, універсальне слід
доповнювати регіональним, національним, індивідуальним,
і навпаки; принцип забезпечення єдності історії
людства задля виживання. Запорукою єдності людства
нині є насамперед загроза виживанню цивілізації,
а не культурний обмін чи політична комунікація. Дотримання
та реалізація цих принципів може стати
ядром побудови не тільки ідеальної, а й реальної моделі
всесвітньої історії.
Сучасна цивілізація — результат трьохсотрічної
модернізації світової спільноти, основаної на прогресі
науки і техніки. Ідеологія модернізму сформувала уявлення
про біосферу тільки як джерело ресурсів, що
призвело до безпрецедентного знищення природних
екосистем і швидкого скорочення біорізноманіття.
Тільки в останню чверть XX ст. людство почало усвідомлювати,
що виникла загроза самому життю на планеті.
Було доведено, що допустиму межу руйнування
навколишнього середовища вже перевищено, а подальша
згубна діяльність призведе до остаточної втрати його
стійкості, а отже, виникне проблема виживання цивілізації
і людини як виду. Сучасна цивілізація ґрунтується
на енергії корисних копалин, які швидко вичерпуються.
Боротьба за ресурси може призвести до глобальних
конфліктів, навіть використання ядерної зброї.
Ситуацію обтяжує неконтрольоване збільшення кількості
населення, особливо у бідних країнах.
Історія існує й змінюється, але не зникає. Водночас
можна визначити межі, у яких людина діє, не руйнуючи
своїми вчинками історії і зберігаючи за собою статус
історичної істоти, суб’єкта історії.
Провіденціальній концепції, тобто релігійно-філо-
софському розумінню історії як промислу Божого, була
властива переконаність, що за будь-яких умов зв’язок
між поколіннями ніколи не переривається, завжди зберігається
спадкоємність. Її забезпечують певні соціальні
