12 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

як __________а забезпечує дослідження певного об’єкта в умовах

конкретного часу.

Філософія історії — напрям філософії, що вивчає об'єктивні закономірності

і духовно-етичний сенс історичного процесу, шляхи

реалізації людських сутнісних сил в історії, можливості знаходження

загальнолюдської єдності, а також встановлює істинність

або достовірність історичних фактів і подій.

Конкретизація події на сутнісному рівні допомагає

подолати хибну думку про те, що «речі світу» (матеріальні

втілення історії) можуть сказати про минуле

більше, ніж люди. Помилковий пріоритет «речей світу»

призводить до того, що дослідник вивчає історичне

минуле дещо перекручено. Спочатку він зосереджується

на результатах, потім — на засобах, умовах і, нарешті,

— на процесах життєдіяльності людей, що зумовили

конкретну історичну подію.

Бачення історії у зворотній проекції, коли життєдіяльність

людей розкривається тільки через її результати,

залежні від збігу обставин, реальних умов і наявних

чинників, створює методологічну колізію, яку

важко подолати.

Образ епохи, втілений у конкретному суспільстві,

можна сформувати, враховуючи сенс людської діяльності

(вчинків), рухаючись при дослідженні від людей до

речей, від людини через речі (текст, пам’ятки культури,

знаряддя праці й побуту) до іншої людини, розкриваючи

весь спектр відносин між особистостями. Лише у

такий спосіб можна отримати адекватне уявлення про

устрій конкретного соціального буття, де суспільне

виробництво продукує не лише речі (товар, матеріальні

й духовні блага), а й людину як представника конкретного

суспільства, як уособлення ідентифікованих

реальних суспільних відносин у діапазоні від політичних

до релігійних, у т. ч. правових, етичних, естетичних,

філософських і наукових.

Філософія історії з допомогою методологічної культури

долає недоліки бінарного (лат. Ьіпагіив — двоїстість)

мислення, що будується за формальною логікою

супідрядності відповідно до схеми «якщо..., то...».

Унаслідок такого способу пояснення фактів події вибудовують

через їх підпорядкування: природа підкоряється

культурі, індивідуальне — соціальному, суб’єктивне

— об’єктивному, особа — суспільству. Насправді цей

Історичне як особливий вид буття у світі 13

взаємозв’язок має складний характер, що припускає

зміну домінанти, коли культура стає залежною від природи,

а особа за певних умов визначає вектор соціальної

реальності, забезпечуючи її розвиток або регрес.

Закони розвитку суспільства, де єдність об’єктивного

і суб’єктивного значною мірою залежить від волі людей,

не можна трактувати так прямолінійно й однозначно, як

закони розвитку природи. Лише уроки історії можуть

ослабити тиск невизначеності та допомогти в пошуку

оптимальних варіантів подальшого розвитку цивілізації.

Отже, по-різному трактують не лише філософію

історії, її об’єкт і предмет, а й саму історію, її сенс і

призначення. Об’єкт філософії історії тісно пов’язаний

з уявленнями про сутність історії; спонукальні причини

історичного процесу і ступінь його передбачуваності;

роль і місце в історії духовного життя суспільства; взаємозв’

язок раціонального й ірраціонального в життєдіяльності

людини, яка творить історію, реалізуючи

свої цілі; взаємозв’язок особи і суспільства, індивідуального

і колективного; формування колективної свідомості,

колективної волі, колективної згоди і колективної дії.

Відповіді на ці питання можуть допомогти прогнозувати

майбутнє, визначати тенденції розвитку суспільства.

1.2. Історичне

як особливий вид буття у світі

Кожна історична епоха зробила свій внесок до осмислення

та опрацювання ідеї буття світу і буття у світі,

рівнів структурної організації буття світу, способу існування,

форми прояву і форми здійснення буття у світі.

Для мислителів Давньої Індії першоосновою світу

був Брахман — священна сила, що все творить, все підтримує

і все зберігає. У Давньому Китаї — Дао як мати

всіх речей, початок і завершення всього сущого. В обох

випадках першооснова надто невизначена. Мислителі

Давньої Греції намагалися з позиції раціональності

вступити в діалог із цією першоосновою через систему

гносеологічного (грец. gnosis — пізнання і logos — учення)

зв’язку суб’єкта і об’єкта, розгледіти першооснову

як об’єкт дослідження, розшифрувати її невизначеність