48 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

економічних систем, економічної і соціальної політики

різних країн, що має призвести до мінімізації різноманітності

та тотальної уніфікації.

Теорії модернізації (П. Сорокін, Т. Парсонс, Н. Смел-

зер, Д. Лернер та ін.) і конвергенції (С. Хантінгтон,

В. Ростоу та ін.), будучи продуктом післявоєнної епохи,

відобразили поділ суспільства на «світи»: «перший

світ» розвинутих індустріальних суспільств, у т. ч.

Західної Європи і США, до яких незабаром приєдналися

Японія та індустріалізовані країни Далекого Сходу;

«другий світ» авторитарних соціалістичних суспільств

на чолі з Радянським Союзом, що розвивався шляхом

насильницької індустріалізації за рахунок соціальних

утисків; «третій світ» постколоніальних суспільств Півдня

і Сходу, багато з яких затрималися у своєму розвитку

на доіндустріальній стадії.

Необхідно було теоретично обґрунтувати, пояснити

соціальні зміни в неоднорідних і абсолютно різних глобальних

утвореннях, зважаючи на зростання взаємовпливу

і взаємозалежності «першого», «другого» і

«третього» світів. Класичні теорії модернізації зосередилися

на контрасті між «першим» і «третім» світами, а

теорія конвергенції, як і новітні теорії посткомуністичного

періоду, — на розриві між «першим» і «другим»

світами.

Теорія модернізації зазнала критики за її етноцен-

тричність, тобто за абсолютизацію досвіду розвитку

Північної Америки і Західної Європи як універсальної

істини, без визнання її «культуральної обмеженості».

Теорія конвергенції на початку 90-х років XX ст.,

після краху комуністичних режимів, на деякий час

стала центром теоретичних дискусій як один із

можливих підходів до вивчення посткомуністичного

періоду.

Модель всесвітньої історії, що ґрунтується на єдиному

соціально-економічному (а отже' уніфікованому

щодо культури) сценарії, не може бути прийнятною.

Подібно до того, як процес послідовної втрати біологічного

різноманіття обов’язково призведе до зникнення

біосфери, тобто життя як такого, так і процеси соціо-

культурної уніфікації та втрати культурного різноманіття

спричиняться до кінця культури, а отже, історії в

сучасному розумінні.

Модель всесвітньої історії. Єдність історичного процесу 49

Ідею побудови будь-яких схем всесвітньої історії

критикував ще методолог історіософії Робін-Джордж

Коллінгвуд (1889—1943), указуючи, що цінність кожної

моделі (концепції) всесвітньої історії дорівнює

нулю, бо жодна з них не здатна відкривати історичні

істини, не зафіксовані свідченням; будь-яка модель всесвітньої

історії — це своєрідне віровчення або «претензія

на розважальну цінність у житті втомленого історика

». Однак Коллінгвуд проігнорував важливий принцип

співвідношення і взаємозв’язку цілого і частки,

всесвітньої історії і регіональних історій. Дотримання

цього принципу є необхідним, навіть якщо йдеться

лише про встановлення вектора розвитку. Ціле задає

структурну організованість абсолютних характеристик

буття і форм його прояву та здійснення — історичного

простору та історичного часу. Без цього зникають сенс і

значення історії щодо регіонального розвитку. Щоб

хаос набув певної організованості (порядку), регіональний

розвиток повинен орієнтуватися на модель всесвітньої

історії. Як регулятивний ідеал модель всесвітньої

історії має й недоліки: авторську суб’ єктивність, обмеження

своєю епохою і рівнем розвитку історичної свідомості

та ін. Однак він є необхідним, хоча й історично

обмеженим критерієм істини.

Модель всесвітньої історії багатоаспектна, тому

доречною буде підготовка нової моделі, здатної через

освоєння минулого і осмислення сьогодення підказувати

шляхи до майбутнього. Основними підвалинами для

побудови сучасної моделі повинні стати час всесвітньої

історії, онтологічне (буттєве) ядро подій, принцип єдності

історії людства для забезпечення виживання.

Стрижнем сучасної моделі універсальної всесвітньої

історії має бути єдиний хронологічний час як спосіб

структурної організації часу — і для цілого, і для окремих

його частин. Гомогенність (однорідність) і необоротність

хронологічного часу свідчать, що всі події у

певний спосіб взаємопов’язані. Через модель всесвітньої

історії минуле як результат допомагає осмислити

сучасні регіональні процеси, а також майбутнє. Тому

важливою проблемою методології історії є питання про

те, як вивчати зниклі об’єкти минулого за відсутності

можливості спостерігати і дефіциту інформації (відома

лише частина цілого). Екстраполяція властивостей