46 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

зокрема в праці І. Канта «Ідея Універсальної Історії з

космополітичної точки зору» (1784). Вона визначила

основні напрями всіх подальших спроб створення універсальної

історії. Кант порушив питання, чи є в історії

людства певний регулярний рух, хаотичний з погляду

індивіда, а насправді позначений повільною і прогресивною

довготривалою тенденцією.

Кант припустив, що історія має кінцевий пункт,

тобто мету, передбачувану сучасними можливостями

людини, яка надає сенс усій історії. Як мету він розглядав

досягнення людської свободи, оскільки «суспільство,

в якому свобода під зовнішніми законами значною

мірою асоціюється з непереборною силою, тобто з

абсолютно справедливим громадянським устроєм, є

найголовнішою проблемою, поставленою Природою

перед родом людським». Досягнення цього устрою і

його поширення у всьому світі є критерієм історичного

прогресу.

Як і І. Кант, Г.-В.-Ф. Гегель назвав свій проект

написанням універсальної історії, яка покаже «прояв

Духу (тобто колективної людської свідомості) в процесі

пізнання того, чим Дух є потенційно». Причиною прогресу

в історії він вважав не поступовий розвиток розуму,

а сліпу гру пристрастей, які призводять до конфліктів,

революцій і війн, — «хитрість розуму». Історію

рухає безперервний процес конфлікту, в якому системи

мислення і політичні системи стикаються і розвалюються

внаслідок власних внутрішніх суперечностей.

Гегель одним із перших європейських філософів серйозно

сприйняв «історію інших народів», тобто неєвро-

пейських, наприклад Індії і Китаю, долучивши їх до

своєї теорії. Він постулював тезу про кінцевий пункт

історичного процесу — досягнення свободи: «Історія

світу є не що інше, як прогрес усвідомлення Свободи».

Для Гегеля втіленням людської свободи була сучасна

конституційна держава, ліберальна демократія у сучасному

розумінні. Універсальна історія людства — це прогресивне

сходження до цілковитої розумності, чіткого

усвідомлення того, як вона виражається в ліберальній

самоврядності. Ліберальні суспільства вільні від суперечностей,

властивих раннім формам організації суспільства,

і тому приведуть до мети історії у формі сучасної

ліберальної держави.

Модель всесвітньої історії. Єдність історичного процесу 47

Модель Гегеля розкритикував К. Маркс — ще один

автор спроби створити модель історії. Маркс погоджувався,

що історичний процес у своїй основі є діалектичним,

тобто ранні форми політичної і соціальної організації

містили внутрішні суперечності, які з часом загострилися,

призвівши до краху цих форм і замінивши їх

вищими, досконалішими. Маркс також поділяв віру

Гегеля в можливість кінця історії, тобто створення суспільства,

вільного від суперечностей. Однак він вважав,

що ліберальна держава не в змозі подолати фундаментальну

суперечність класового конфлікту, боротьбу

між буржуазією і пролетаріатом. Маркс обернув історизм

Гегеля проти самого Гегеля, стверджуючи, що

ліберальна держава є не універсалізацією свободи, а

перемогою свободи лише для класу буржуазії.

Для Маркса тільки комунізм був справжнім «царством

свободи». Кінець історії в марксистському сенсі

настане тільки з перемогою «універсального класу» —

пролетаріату — і побудовою глобальної комуністичної

формації, яка покладе край класовій боротьбі.

У XX ст. модель універсальної історії намагалися

створити О. Шпенглер («Захід Європи») і А.-Дж. Тойн-

бі («Осягнення історії»). Вони поділяли всесвітню історію

на історії різних народів — «культур» у Шпенглера

і «суспільств» у Тойнбі, — кожен з яких підпорядкований

певним спільним законам зростання та загнивання.

Вони порушили започатковану християнськими

істориками традицію вважати, що історії людства властиві

єдність і односпрямованість. У певному сенсі

Шпенглер і Тойнбі повернулися до циклічної історії

окремих народів, властивої грецькому і римському

трактуванням історії.

Ще одну модель універсальної всесвітньої історії

запропонували представники теорій модернізації, нео-

модернізації та конвергенції (лат. сопуегдо — зближую).

Вони оперували терміном «модернізація» саме у

вузькому сенсі, який стосується відсталих або слаборозвинутих

суспільств і описує їх зусилля наздогнати провідні,

розвинуті країни, які співіснують із ними в одному

історичному часі, в межах єдиного глобального суспільства.

У такому сенсі поняття «модернізація»

описує рух від периферії до центру сучасного суспільства,

а поняття «конвергенція» — зближення різних