42 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

процесу, але й там є лінійна спрямованість якісної спіралі

розвитку, інколи у зворотний бік. Давньогрецький

поет Гесіод (VIII—VII ст. до н. е.) у поемі «Труди і дні»

розглядав розвиток античності як регресію суспільства

від золотого до залізного віку, вважаючи, що все краще

залишилося у минулому. Така оцінка розвитку найбільш

характерна для суспільства перехідного періоду,

де навіть гірше минуле видається кращим перед невизначеністю

майбутнього. Згасання давнього світу як гесі-

одівська регресія відтворене в «Метаморфозах» давньоримського

поета Публія Овідія Назона (43 до н. е. —

прибл. 18 н. е.), що втілюють домінування консерватизму

буденної свідомості.

Для тогочасної свідомості з її зосередженням на цілому,

а не на частковому історія постає як історія суспільства.

Історією людини вона стала в посткласичному періоді,

за середньовіччя, де жорсткі взаємозв’язки частки і

цілого, індивіда і общини поступаються місцем зв’язку

людини з Богом. Людина набуває індивідуальності з орієнтиром

на історичність. Претензії її як частки суспільства

на цілісність і самодостатність виявляються через

індивідуальність, яка незалежно від суспільства вибудовує

свої відносини з Богом. Ця епоха демонструє історичність

у формі лінійної спрямованості від створення світу

до Страшного суду, утверджуючи страх перед майбутнім і

очікування нагороди чи кари за земне життя.

Есхатологічний фіналізм середньовіччя з образом

Страшного суду долався в Новий час. За епохи Відродження

почало зароджуватися індустріальне суспільство

як опозиція традиційному, поширилися ідеї про

вдосконалення людського розуму.

Властиві Новому часу раціональність, ставка на

розум і логіку, ідею історичного прогресу і принцип

історичного детермінізму були причинами формування

різних моделей майбутнього, які можна умовно поділити

на утопії і прогнози.

Утопії, у свою чергу, можна поділити за критеріями

належності до місця або часу, наприклад: «Утопія»

Т. Мора; «Місто сонця» Т. Кампанелли; «Нова Атлантида

» Ф. Бекона; Програма КПРС 1961 р.

Утопія (грец. и — ні і topos — місце) — докладний, структурно

організований опис уявного суспільства, модель ідеального, по збавленого

недоліків суспільного устрою.

форми розуміння історичного процесу і уявлень про майбутнє 43

Протилежністю утопії є антиутопія — вигадане

суспільство, яке зазвичай характеризується пригноблюючим

суспільним контролем, здійснюваним авторитарним

або тоталітарним урядом.

Утопіям властиві розуміння природної нерівності

людей і одночасно претензія на гармонію їх стосунків.

Проте соціальний потенціал утопій достатньо високий,

бо зорієнтований на формування певного ідеалу як ціннісного

орієнтира для майбутнього. Відсутність утопій

або засилля антиутопій створює проблему дефіциту ідеалу,

розгулу критики і стихії. Стрижнем утопії є ідея

справедливості і надії, а основоположним принципом —

її практична нездійсненність.

Центром моделі антропологічного типу стає Н о то

sapiens — людина розумна (Ф. Бекон, Дж. Локк,

Т. Гоббс, Вольтер, А.-Р.-Ж. Тюрго, Ж.-А.-Н. Кондорсе).

Формується методологія раціоналізму, яка поділила

історію на ірраціональне регресивне минуле і раціональне

прогресивне майбутнє, що пов’язується з успіхами

розуму (І. Кант, Й.-Г. Фіхте, Г.-В.-Ф. Гегель). За історією

зберігається лише функція показувати через минуле процес

виникнення сьогодення. Ідея прогресу стає навіть догмою,

інструментом обґрунтування певної ідеології суспільного

життя, яка виправдовувала будь-які засоби,

якщо вони ініціювали надію на краще майбутнє. Ця ідея

стала поштовхом до еволюції в біосфері і соціосфері

(Ч. Дарвін, Г. Спенсер), створення численних прогнозів

(проектів) майбутнього.

Прогнози (грец. prognosis — передбачення) — випереджальне

віддзеркалення майбутнього; вид пізнавальної діяльності, спр ямований

на визначення тенденцій динаміки конкретного о б ’єкта

або події на основі аналізу його стану в минулому і сьогоденні.

Прогнозування характеру та змісту історичних подій

є предметом спеціальної науки — футурологи (лат. futurum

— майбутнє і грец. logos — слово, вчення), яка

виникла у XX ст.

Досвід старших поколінь нащадки все частіше піддавали

сумніву, пророкування замінив прогноз із

раціонально-нейтральним сенсом, що не виключав

політичної ангажованості. Дисциплінарна матриця

прогнозу ґрунтується на суперечностях між організмом

і середовищем існування, конфлікті як апогеї