40 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

архіваріусом Діонісієм Малим) стала точкою відліку

для фіксації безумовних дат інших подій. Тріада «давній

світ — середні віки — Новий час» теж є умовною

конструкцією європейського походження, що спричинює

певні труднощі під час реконструкції подій минулого

або його аксіологічної інтерпретації. Тому предмет

філософії історії — не історичний час, а історична свідомість,

природа та форми відображення історичного

буття, історичного часу та історичного простору, що і

забезпечує їй статус теорії пізнання історії як структурно

організованого минулого, а частково як засобу встановлення

сенсу історії і роздумів про її користь. Інакше

кажучи, йдеться про можливості відтворення соціо-

культурного історичного світу.

За твердженням французького філософа Вольтера, філософія

історії — це особливий спосіб історичного мислення

з характерною критичною спрямованістю, що допомагає

історіософії бути «світильником» у темних архівах

історії. Він і запровадив поняття «філософія історії», хоча

першу її модель запропонував ще Аврелій Августин.

За античності з її парадигмою космоцентризму

систематична побудова історії була ще неможливою.

Філософію історії як наукове знання творили Аврелій

Августин, Ф. Бекон, Дж. Віко, Вольтер, Д. Дідро,

Ж.-Л. Даламбер, І. Кант, Й.-Г. Гердер, Г.-В.-Ф. Гегель

та ін. Кожен із них запропонував власне концептуальне

осягнення історії або свою методологію цього осягнення.

Із позиції раціональності (класичної і посткласич-

ної) вони намагалися визначити мету і сенс історії, встановити

й оцінити її рушійні сили. Однак уже у другій

половині XIX ст. «метафізична активність» знижується.

Місце онтології в позитивізмі займає соціологія, в

марксизмі — історичний матеріалізм як вчення про

зміну суспільно-економічних формацій і класову

боротьбу. Лише наприкінці XX ст. європейська цивілізація

зіткнулася з новим історичним» викликом, який

чекає осмислення в межах філософії історії.

Три напрями сучасної філософії історії викликають

найбільший практичний інтерес: дослідження форм історичного

процесу, визначення їх потенціалу; прогнозування

майбутнього через порівняльний аналіз минулого і

осмислення сьогодення; створення теоретичних моделей

всесвітньої історії у формі її концептуального осягнення.

Форми розуміння історичного процесу і уявлень про майбутнє 41

1.6. Форми розуміння

історичного процесу

і уявлень про майбутнє

Форми прояву історичного процесу завжди мають

свою специфіку, аксіологічну інтерпретацію. Історіософія

не прагне осмислити історичний процес становлення

суспільства як субстанції буття (Арістотель) або

людину стосовно Бога (Аврелій Августин), а намагається

дослідити історію особистості і суспільства, до якого

вона належить.

Уявлення про форми історичного процесу ґрунтується

на аксіомі, що будь-який рух є зміною буття у світі,

але не кожна зміна є розвитком. Історичний процес

частково пов’язаний із циклічними змінами, але його

онтологічна основа сформульована здатністю до розвитку.

Через лінійність, а не циклічність історичний процес

демонструє взаємозв’язок минулого, сьогодення і

майбутнього у формі прогресивних або регресивних

типів історичних змін. Прогресивні зміни демонструють

виняткову перевагу сьогодення над минулим,

дають підстави сподіватися, що майбутнє буде кращим,

ніж сьогодення, і досконалішим, ніж минуле. Регресивні

зміни свідчать про накопичення хаосу, який ставить

під загрозу ступінь порядку (космосу). Циклічні зміни

мають обмежений діапазон прояву, періодично повторюються

у незмінній послідовності, зберігаючи свою практичну

значущість у формі статичної передбаченості.

Прогрес і регрес можна аксіологічно інтерпретувати,

залишаючи відкритим питання про адекватність

шкали ціннісних орієнтирів історичного часу. У різні

епохи, коли істотно змінювався взаємозв’язок одиничного

і загального, особи і суспільства, частки і цілого,

потребувала переосмислення і шкала цінностей.

Типи історичного процесу (прогрес, регрес, циклічні

зміни) існують як на рівні буденної свідомості, так і в сус-

пільно-науковому знанні. Цей висновок підтверджують

концепції історіософського осмислення минулого через

призму «краще або гірше», при чому може чітко простежуватися

лінійність прогресивних і регресивних змін.

За античності, коли вважали, що космос змінює

хаос, і навпаки, домінує циклічний тип історичного