38 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

і природознавець Ісаак Ньютон (1643—1727) запровадив

поняття «абсолютнийчас» і «відноснийчас», запропонувавши

ідею двох розумових образів часу: час як

абсолютна характеристика буття світу і час як конкретна

тривалість процесів буття у світі. Ньютон трактував

простір у своїй філософії як самостійну субстанцію, що

існує до явищ буття у світі і незалежно від них. Розвиваючи

ідею Демокріта, Ньютон намагався обґрунтувати

концепцію субстанціональності (лат. substantia —

сутність, основа) простору, розглядаючи його як «термінал

», у якому розміщені явища, події. їх можна вилучити

з цього «термінала», а властивості простору не зміняться.

Філософія людини витісняє натурфілософію, при

цьому філософська думка констатує факт сприйняття

часу людською свідомістю, доходить до розуміння

поняття «об’єктивований час», який за потреби можна

пережити у свідомості (мисленні) неодноразово.

Час загалом розглядають і як абсолютну, і як відносну

характеристику здійснення буття у світі. Оскільки

кожен рівень буття у світі має свої спосіб існування,

форму прояву і форму здійснення, то проблема освоєння

історії як подій минулого спричинила потребу доповнити

філософську концепцію тривалості часу фізичними

характеристиками. Йдеться про його статичність або

динамічність, гомогенність або гетерогенність, дискретність

або континуальність, каузальну нейтральність або

каузальну ефективність.

Динамічна характеристика часу орієнтує дослідника

на констатацію теперішнього часу, статична

оцінює результати минулого і є своєрідною межею для

процесів сьогодення. Гомогенна (кількісна) характеристика

часу претендує на вимірювання руху буття у

світі, гетерогенна (якісна) визначає межі сьогодення,

минулого і майбутнього. Дискретність часу характеризує

безперервну подільність часу на миті, а континуальність

— динамічну безперервність зміни минулого,

сьогодення і майбутнього. Каузальна нейтральність

часу виявляє незалежність перебігу часу від його

змісту, а каузальна ефективність демонструє перетворення

уявлень про систему, що склалася, на чинник її

розвитку чи руйнування.

Історія як об'єкт філософського аналізу 39

Об’ єктивне буття світу і об’ єктивований час буття у

світі в людській свідомості протиставлені. У першій

групі — статичний, гомогенний, дискретний і каузально

нейтральний час, у другій — динамічний, гетерогенний,

континуальний і каузально ефективний час. Завдяки

цим характеристикам соціальний час, на відміну

від астрономічного, заявляє про себе в різних вимірах.

Він демонструє свій характер, що об’ єктивувався, і

свою суб’ єктивність. Так, для закоханих час у розлуці

тягнеться довго, а коли вони разом — летить дуже

швидко.

Будь-яка подія має власну точку відліку, але історичний

час є неоднорідним: для історика інтервал між 1913

і 1917 рр. зовсім не такий, як між 1909 і 1913 рр., (хоча

йдеться про проміжок у чотири роки), оскільки другий

проміжок часу був насичений значущими подіями.

Соціальний час є характеристикою тривалості соціальних

процесів у інтервалі «тут і зараз», історичний

— у минулому. На історичному позначаються взаємозв’

язки вічного і поточного, Бона і Хроноса, нескінченного

і кінцевого. Історичний час утілює статику,

гетерогенність, континуальність, каузальну ефективність,

на відміну від соціального часу, якому властиві

динаміка, гомогенність, дискретність і каузальна нейтральність.

У соціальному часі дослідник долучений до певних

подій, а стосовно історичного часу він споглядає з певної

дистанції. Він не учасник, а реконструктор та інтерпретатор

тих процесів, які зумовили результат, що

набуває статусу минулої події.

Минуле досліджують представники різних галузей

знання і форм освоєння світу, однак воно вивчене дуже

нерівномірно і за тематикою, і за періодами. Позначилась

на цьому і суб’єктивність істориків. Тому неоднорідність

і суб’ єктивність знань про минуле є особливістю

історичної свідомості. Політичні обставини, ідеологічні

доктрини, сучасна міфологія також істотно

деформують уявлення про події минулого.

Важливе значення має взаємозв’язок умовного і

безумовного часу. У хронології дати як точки відліку

приймають зазвичай умовно, а всі події, прив’язані

до дати, визнають безумовними. Наприклад, умовна

дата народження Христа (обчислена в 525 р. папським