32 Філософія історії як спосіб осмислення історичного

як опис і реконструкцію історичних подій на основі

інтуїції історика, його суб’ єктивного тлумачення фактів.

У маргінальному полі гуманістики і за її межами

перебувають політичні кон’юнктурники, історики-мі-

фологи, творці історичного фольклору.

Отже, предметом історичної науки є те, що було,

завершилося і в цій завершеній формі у вигляді матеріальних

носіїв минулого підлягає науковому опису і

поясненню. Таке розуміння предмета історії, на перший

погляд, зумовлює ігнорування класичної філософії історії.

Справді, філософія історії в класичному сенсі (як

філософське осмислення історичного процесу) переживає

критичний період. Із конкретизацією історії як

науки вона все менше потребує філософії історії. Цей

процес об’ єктивний, зумовлений самовизначенням і

науковою зрілістю історії.

Ігнорування загальних, тобто філософських, питань

історії загрожує розвитку історичної науки. Втратою для

історії як науки було, наприклад, заперечення ролі особистості

в історії. Особистість є ключовим суб’єктом історичного

процесу, саме вона прямо впливає на вибір напряму

розвитку в точці чергової соціальної біфуркації (лат.

ЬіЛігсив — роздвоєний). На емпіричному рівні це відбувається

безпосередньо, але поки що в науці бракує методів

аналізу і осмислення механізмів цього процесу. Дослідник

вивчає історію «розумної матерії», яка не лише

змінює світ, а й здатна розуміти і ці зміни, і саму себе.

Процеси організації соціальної, політичної сфер людини

як істоти розумної і наділеної свободою волі натепер є

найскладнішим предметом дослідження науки.

Суб’єктами історичного процесу залежно від рівня

розгляду проблеми можуть бути людство, суспільство,

держави, країни, народи, етноси, нації, цивілізації,

культури, раси, соціальні групи, політичні партії,

нарешті — історичні особистості. Тому визначення

суб’ єкта історії окремо від предметної сфери і рівня дослідження

неправомірне, оскільки для всесвітньої історії

таким суб’єктом буде все людство, для історичних

теорій середнього рівня — конкретні персоналії.

У сфері соціальної філософії як форми існування

сучасної філософії історії можна досліджувати проблеми

особистості в історії, її відчуження, формування соціальності

і дії її механізмів в умовах інформаційного суспільФілософія

історії як чинник становлення історичної науки 33

ства і світу, що глобалізується. Соціальна філософія на

рівні суб’ єкта історії намагається осмислити його вклю-

ченість до соціальних зв’язків, до формування соціальної

тканини, що наближує її до практичної філософії.

При цьому поняттєвий апарат філософії історії, що трансформується

в соціальну філософію, чітко визначений.

Часто поняття «історія», «соціальний процес»,

«соціальна еволюція» вживають на позначення розвитку

суспільства, його зміни у просторі та часі (А. Родін).

У понятті «процес» наголошується на відтворюваності

соціального буття, в понятті «історія» — на зіставленні

різних суспільних форм, у понятті «еволюція» — на

формах самовизначення і самозмінювання суспільства

як на особливих еволюційних механізмах. Оскільки

ці поняття можна операціоналізувати, знайти параметри

їх наукового дослідження, то і у філософії історії

ними теж можна успішно користуватися.

Отже, філософія історії повинна будуватися на якісно

новому рівні, оскільки виникають нові методологічні

вимоги до наукового знання. Для розвитку історичної

науки необхідна така філософія історії, що трансформується

в методологію історії, її теорію. Вона

повинна ґрунтуватися на досягненнях сучасної методології

науки, концептуально випливати із узагальнень

історичної еволюції, внаслідок якої поєднуються природна

космічна (зокрема, Землі) і людська історія у процесі

формування нової ноосферної реальності. Її, як і

будь-яку іншу реальність, можна досліджувати тільки

науковими методами. Існує певний досвід якісного прориву

в методології науки. Досягнення у фізиці, математиці

та інших науках переконливо довели, що саме

філософський (методологічний) прорив був поштовхом

до цих наукових звершень. Фізик Х.-А. Лоренц і математик

Г. Фреге вважали вичерпними теоретичні перспективи

цих наук, однак стали свідками теоретичного

злету фізики і математики. Теорія відносності Ейнштейна

і теорія множин Кантора вийшли за межі методологічного

підходу, що вичерпав себе, а науки отримали

новий потужний імпульс розвитку. Аналогічно і

сучасна історія потребує нової методології, тому якщо є

криза у філософії історії, то це насамперед криза її

методології. Історична наука саме завдяки філософії

історії набуває можливості усвідомити свою сутність,

глибину проблематики та достовірність напрацювань.