Тема 1: офіційно-діловий стиль

Зміст

1. З історії офіційно-ділового стилю

2. Сучасний офіційно-діловий стиль

3. Форми офіційно-ділового стилю. Усне ділове спілкування

1.

Зародки ділового стилю, деякі його елементи дослідники ви явили ще в пам’ятках періоду Київської Русі. Цікавими з цього погляду є пам’ятки «Руська Правда», «Повість минулих літ», уривки з яких виявляють свою наближеність до ділового письма.

Точне фіксування ділянок, предметів, майна – рухомого і нерухомого, географічних пунктів – складає визначальну рису актової писемності.

У ХІV ст. виникли грамоти як документи спеціального жанру, що відрізняються від інших писемних пам’яток свого часу суспільним призначенням і умовами створення. Текст грамоти складався прилюдно. Писар виїжджав на місце події або ж зацікавлені особи приходили до того, хто видавав чи писав грамоту. Зміст грамоти спочатку детально обговорювався, текст формулювався усно, і тільки після цього писався документ. Складання тексту грамот відбувалося колективно

Поряд із терміном грамота використовувався і термін лист, але перший термін вживався частіше. За юридичним призначенням відомо понад 30 різновидів грамот: дарчі, договірні, уставні, мирні, роздільні, купчі, митні, вотчинні, пільгові, праві, присяжні, поручні, позивні, охоронні та ін.

Дарчими («жалованными») грамотами державні особи за хорошу службу оформляли передачу своїм підданим сіл, грошей та майна з відповідними правами й обов’язками.

Купчі й продажні грамоти засвідчували купівлю чи продаж в основному нерухомого майна.

Заставні грамоти оформляли позички грошей під певне нерухоме майно.

Роздільні грамоти видавалися офіційними особами у випадках різних непорозумінь між сусідами при користуванні суміжними землями, лісами, урочищами і т. п.

Підтвердні грамоти забезпечували право успадкування дітьми майна батьків.

Присяжні грамоти засвідчували присягу місцевих князів бути вірними слугами великого князя литовського або короля польського.

Поручні грамоти давалися родичами або близькими людьми того, хто втратив довір’я у великого князя чи короля польського.

Договірні грамоти, або угоди, укладалися між двома чи більше князівствами після закінчення воєнних дій.

У ХІV ст. відомі і привілеї, адресантом яких у Литві був великий князь, а в Польщі – король. У документах часто формулювалися певні правові відносини між групами людей, інколи привілеями називали купчі грамоти.

Зустрічаються серед пам’яток цього часу і грамоти у вигляді доповідної записки.

Грамоти як документи відомі аж до кінця ХVІІІ ст. Велику роль у формуванні офіційно-ділового стилю відіграли універсали, грамоти, листи гетьманської та полковницьких канцелярій середини ХVІІІ ст.

З ХVIII ст. під впливом російського справочинства провідним розпорядчим документом стає указ. Поширеними є і такі директивно-розпорядчі документи, як «универсалъ», «листъ», «ордєръ»,

«інструкція», «резолюція», «приказъ».

У цьому ж столітті з’являється і розвивається процесуально-юридична, канцелярська документація.

Основу офіційно-ділового стилю закладалися в українській літературній мові ХІХ – поч. ХХ ст.

У працях 50-60-х років ХХ ст. цей стиль називають офіційно(ально)-документальним із різновидами:

• стиль указів;

• офіціальних розпоряджень або наказів;

• законодавчих документів.

Серед усних монологів виділяють:

• виробничо-службовий (звучить на зборах виробничих колективів (промислових і сільськогосподарських), галузевих нарадах, на засіданнях тощо);

• дипломатичний (як усний монологічний тип звернення виявляється у вітальних промовах українською мовою на зустрічах представників зарубіжних країн, у проголошенні тостів на офіційних урядових зустрічах тощо).

Відбувається:

• стандартизація офіційно-ділової мови;

• відхід від публіцистичної тональності ;

• часткові формальні спроби українізувати сферу ділового спілкування, а отже адміністративно-канцелярський різновид офіційної української мови не мав широкого суспільного застосування.

У 70-х роках уперше визначено основну комунікативну функцію офіційно-ділового стилю як настановчо-інформативну і подано основні ознаки ділової сфери комунікації:

• однозначність, точність, логічна завершеність висловлювання, що досягається вживанням дієприслівникових, дієприкметникових та інфінітивних зворотів;

• перевага складних довгих речень, однотипних синтаксичних конструкцій; нанизування однорідних членів речення;

• консервативність (наявні штампи, кліше, «професійні ідіоми»), що сприяє однаковому розумінню і тлумаченню документа;

• відсутність образних висловів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій; синонімічних термінів;

• усталеність і однотипність форм певного документа, що дозволяє стандартизувати його виготовлення;

• активне функціонування книжних елементів, вживання низки запозичень, особливо у дипломатичній сфері (затвердження – ратифікація), (вірний – автентичний), (розривання – денонсація).

У 80-і роки виділено три жанри: дипломатичний, законодавчий, адміністративно-канцелярський.

Функції:

• комунікативно-інформаційної (основної для оголошень, автобіографій, посвідчень, накладних, довідок, актів та ін.);

• нормативно-регулювальної (діє в законах, наказах, розпорядженнях, меморандумах тощо);

• функції спілкування (характерна для договорів, доручень, протоколів, квитанцій, резолюцій, угод та ін.)

Стильові ознаки:

• абстрактно-узагальнений та вольовий виклади;

• максимальна конкретизація матеріалу, що вирізняє офіційно-ділову мову від наукової та художньої.

2.

Діловий стиль – це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між державами, організаціями, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Офіційно-діловий стиль виконує три основні функції:

• вплив

• повідомлення

• спілкування.

Він реалізується в трьох різновидах (підстилях):

• законодавчому (закони, постанови, статути, укази),

• дипломатичному (міжнародні звернення – ноти, повідомлення – комюніке, протоколи, угоди – конвенції),

• адміністративно-канцелярському (на планово-звітну, розпорядчу, директивну, облікову та ділове листування).

До найхарактерніших рис цього стилю належать:

• високий ступінь стандартизації мовних засобів (стандартизація виявляється:

а) у широкому вживанні усталених словесних формул, напр.: з метою, у зв’язку, відповідно до, згідно з... Це спрощує і полегшує процес складання окремих видів документів;

б) у повторюваності тих самих слів, зворотів, конструкцій, форм);

• виразна логізація викладу;

• майже цілковита відсутність емоційності та образності;

• широке використання безособових і наказових форм;

• лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні;

• характерна й «своя» «канцелярська» лексика, що вже не використовується майже в інших сферах комунікації через свою «архаїчність», або специфічне стильове забарвлення, напр.: вищезгаданий, нижчепідписаний, вищезазначений, нижчевідзначений, пред’явлений, засвідчити, чинність, дієздатний, покараний, ухвала тощо;

• застосовується особлива термінологія (ця термінологія відрізняється від наукової: вона менш штучна, менш точна, більшою мірою змінна і загальнозрозуміла). Використовується офіційно-ділова та юридична термінологія;

• використовуються специфічні синтаксичні конструкції, зокрема кліше (тобто сталі формули, закріплені за певними ситуаціями: високі договірні сторони, укладання угоди);

• для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти;

• у дипломатичній, а тепер і в офіційній сферах спілкування часто використовуються і титулування, напр.: пан, пані;

• неозначена форма та наказовий спосіб дієслів;

• іменний присудок переважає над простим дієслівним;

• наявні характерні описові дієслівно-іменні штампи та означальні словосполучення з іменником у формі родового відмінка у функції означення;

• найхарактерніші для цього стилю речення – прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо);

• уживаються, звичайно, і складні речення з сурядним та підрядним зв’язками, з відокремленими зворотами, зі вставними і вставленими конструкціями;

• відсутність індивідуальних авторських рис;

• членування складної синтаксичної конструкції на абзаци;

• стандартизація, стереотипність граматичних засобів;

• стабільність форми викладу.

• точність, об’єктивність, конкретність, загальнозрозумілість.

3.

Офіційно-діловий стиль існує у двох формах: усній і писемній.

Усне ділове мовлення – це спілкування людей під час виконання ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години прийому відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службової особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Писемне мовлення є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.

Усне мовлення ділової людини має бути:

• виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);

• точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);

• логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки послідовно, логічно);

• відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам'ятати: що – кому – коли і чому говорить і відповідно добирати мовні засоби);

• нестандартним;

• доречним;

• змістовним;

• стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди означає багато сказати).