2.Теоретичні питання виникнення та становлення віктимології як науки.

Першу спробу системних досліджень проблеми потерпілого від злочину здійснив у 1948 р. німецький вчений Г. Гетіг. Він написав книгу “Злочинець і його жертва”, де звернув увагу на потерпілого як фактор виникнення злочину, а також висунув ідею про розуміння під злочинністю відносин між особами, що завдають шкоду, і потерпілими. Г. Гетіг вважав віктимологію галуззю кримінології. Протилежної точки зору дотримувався румунський вчений Б. Мендельсон, який вважав віктимологію окремою наукою. На його думку, об’єктом віктимології повинна бути не тільки жертва злочину, а й потерпілий від нещасного випадку, стихійного лиха тощо. Отже, можна вважати, що у віктимології існують два напрями: у широкому розумінні віктимологія є окремою дисципліною, що вивчає всі види жертв; у вузькому розумінні кримінальна віктимологія — це наука, що вивчає тільки жертв злочинів. Поглиблено до розробки проблем віктимології вчені-кримінологи звернулися наприкінці 60-х років XX ст. Засновником розробки проблеми і розвитку віктимології на теренах колишнього СРСР був Л. Франк, який у 1972 р. написав працю “Віктимологія і віктимність”. Значний внесок у розвиток віктимології зробили Д. Рівман, В. Рибальська, В. Мінська, В. Полубінський та ін. Отже, віктимологія — це особливий напрямок кримінологічної науки, який вивчає роль жертви у виникненні криміногенної ситуації і розроблює так званий віктимологічний аспект попередження злочинів, основним завданням якого є максимальне зменшення криміногенних ситуацій, що створюються безпосередньо потерпілими. Сутність віктимологічного аспекту попередження злочинів полягає в тому, що необхідно здійснювати профілактичну роботу не тільки серед потенційних правопорушників, а й серед потенційних потерпілих — людей, чия поведінка, образ життя, зв’язків, сімейний стан і вид діяльності створюють для них підвищений ризик опинитися в ролі жертви злочинного посягання.

Вітчизняні та зарубіжні вчені (Б. Мендельсон, Ганс фон Гентіг, Л. Франк, Д. В. Рівман, П. С. Дагель, В. Я. Рибальська, В. І. Полубінський, О. М. Джужа, Є. М. Моісеєв, В. О. Туляков та ін.) накопичили теоретичний та практичний досвід, розробляючи концептуальні положення віктимології, здійснили проблемні дослідження, поведінки потерпілого. Дослідження, що були виконані як закордонними, так і вітчизняними вченими у рамках віктимологічного напряму кримінології, продемонстрували, що без врахування ролі жертви у ситуації правопорушення неможливо повною мірою зрозуміти ті причини та умови, що сприяють його вчиненню. Злочинець, жертва та ситуація тісно пов'язані між собою, утворюють єдину систему, яка може існувати тільки за наявності усіх трьох компонентів. Тобто відбулася зміна поглядів на аналіз причин злочинів: учені продемонстрували, що вчинення злочинів - це динамічний процес, в якому може відбуватися досить інтенсивна взаємодія злочинця та його жертви, де "роль жертви" може бути досить важливою .

3.Особа жертви в кримінології.

Під жертвою з позицій віктимології розуміється постраждала від злочину фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у встановленому законом порядку і чи вважає себе такою. 

   Потерпілий — це особа, якій злочином безпосередньо завдано моральної, фізичної або майнової шкоди і яка визнана потерпілою у встановленому законом порядку.     Поняття “жертва" і “потерпілий” у віктимології вважаються тотожними. У віктимології потерпілий одночасно є основним об’єктом дослідження і одним із основних її понять. Особистісні якості жертв актуалізуються певними ситуативними факторами, що дає підстави для такої їх класифікації: 

   - агресивні жертви — особи, поведінка яких пов’язана з нападом на особу, що в подальшому завдає шкоду, або інших осіб чи іншими подібними діями (образою, наклепом, знущанням тощо). Для жертв цього типу характерно умисне створення конфліктної ситуації; 

   - активні жертви — особи, чия поведінка, хоча й не пов’язана з нападом або створенням конфлікту, проте активно сприяє завданню їм у кінцевому підсумку шкоди (звертаються з проханням про завдання їм шкоди або вчинення дій, що об’єктивно призводять до завдання шкоди чи в інші способи викликають такі дії, а також завдають шкоди самі собі); 

   - ініціативні жертви — особи, поведінка яких має позитивний характер, але призводить до завдання їм шкоди; 

   - пасивні жертви — особи, які не опираються злочинцю з об'єктивних і суб’єктивних причин;     - некритичні жертви — особи, для яких характерні необачливість, невміння правильно оцінювати життєві ситуації; 

   - нейтральні жертви — особи, що не сприяють вчиненню проти них злочину.     Кримінологи України НАВС вважають, що основним критерієм, на підставі якого необхідно класифікувати потерпілих від злочинів, є ступінь віктимності, який відбиває в найзагальнішому вигляді віктимогенну деформацію особи, професійну, вікову віктимність і віктимну патологію. На цій підставі вчені пропонують таку класифікацію жертв:     - випадкова жертва, тобто особа стає жертвою в результаті збігу обставин. Взаємовідносини, що виникають, не залежать ні від волі бажання жертви, ні від волі й бажання злочинця; 

   - жертва з незначними якостями ризику, тобто особа, якій притаманні, як і всім нормальним людям, фактори ризику й віктимність якої зненацька різко підвищується під впливом конкретної несприятливої ситуації; 

   - жертва з підвищеними якостями ризику, тобто особа, стосовно якої діє комплекс факторів ризику. До цієї групи належать два основних типи жертв: жертви необережних злочинів, коли характер виконуваної ними роботи або їх поведінка у громадських місцях містить підвищену віктимність; жертви умисних злочинів, соціальний статус яких при виконанні ними їх соціальних ролей містить підвищений ризик віктимності (працівники ОВС, охорони та ін.). Віктимність цієї категорії може іноді виявлятись в особливих манерах поведінки жертви, в її зовнішньому вигляді тощо; 

   - жертва з високим рівнем ризику. Морально-соціальна деформація такої особи практично не відрізняється від правопорушників і характеризується стійкою її антисоціальністю (повії, наркомани, алкоголіки та ін.).