3. Поняття, види, структура і методи визначення собівартості та її калькуляція.

Калькулювання – процес обчислення собівартості окремих видів продукції за встановленими статтями калькуляції.

Калькуляція – економічний документ, з якого можна дізнатися про собівартість одиниці продукції (1 кг, 1л).

Калькуляційна одиниця – це засіб вимірювання об’єкта калькулювання у визначених вимірах (види калькуляційних одиниць: натуральні, умовно-натуральні (тона умовного палива, тисяча умовних банок), вартісні (для послуг), одиниця часу (нормо-година, машино-день)).

Класично під статтями калькуляції розуміють перелік витрат на виробництво конкретного виду продукції, але на підприємствах України дуже часто складають калькуляцію, додаючи до виробничих витрат адміністративні та витрати на збут.

Групування витрат на виробництво продукції за статтями калькуляції.

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об’єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Статті калькуляції:

- сировина та матеріали;

- купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

- паливо й енергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи;

- основна і додаткова заробітна плата;

- відрахування на соціальне страхування

- витрати на утримання та експлуатацію;

- загальновиробничі витрати;

- втрати від браку;

- попутна продукція;

- інші виробничі витрати.

Обчислення статтей (можна не давати – дуже великий обсяг)

Методи калькулювання собівартості продукції.

1. Позамовний – система калькулювання за замовленням, об’єктом обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія. Кожному замовленню дається свій окремий номер, який зазначається в усіх документах про витрати за цих замовленням. Об’єктом обліку є окреме індивідуальне замовлення, що складається з ідентичних одиниць, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. Собівартість визначається як сума фактично здійснених витрат на виконання замовлення.

2. Попроцесний (попередільний) – система калькулювання за процесами. Застосовується на підприємствах де матеріальні ресурси в процесі виробництва проходять ряд переділів, фаз або з одних вихідних матеріалів в одному технологічному процесі одержуються різні види продукції. За таких умов неможливо всі витрати віднести до певного замовлення, наприклад, у серійних виробництвах на безперебійній основі (випічка одного виду хліба, виготовлення певного виду цукерок), та недоцільно вести облік витрат за кожним окремим зразком продукції. Сутність методу в тому, що всі виробничі витрати (прямі і непрямі) акумулюються за технологічними процесами (стадіями обробки, переділами) або цехами протягом певного періоду. Витрати обліковуються в кожному цеху, починаючи з обробки сировини і закінчуючи випуском конкретного продукту. Собівартість продукції виробленої кожним наступним цехом, складається з витрат, що мали місце в межах цього цеху, і собівартості напівфабрикатів, виготовлених у попередньому (в технологічному ланцюжку) підрозділі підприємства. Вимірюється обсяг випуску продукції за весь період. Всі виробничі витрати акумулюються за технологічними процесами або цехами протягом певного періоду. Собівартість одиниці продукції визначається шляхом ділення всіх виробничих витрат процесу за період на обсяг випуску продукції.

3. Комбінований. Облік витрат на виробництво окремих ідентичних деталей можна здійснювати, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії – використовуючи передільний.