2. Класифікація операційних витрат.

За способами віднесення на вартість розрізняють витрати прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням пев­ного виду продукції та можуть бути обчислені на одиницю цієї про­дукції прямо.

Непрямі витрати – це такі витрати, пов’язані одночасно з виробництвом декількох видів продукції, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного виду продукції економічно доцільним шляхом і включаються до його собівартості за допомогою спеціальних методів (заробітна платня обслуговуючого та управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, загальновиробничі витрати).

В залежності від ступеня впливу обсягу виробництва на рівень витрат операційні витрати поділяють на змінні та постійні.

Змінні – витрати, загальна сума яких за поточний період залежить від обсягу виробленої продукції.

Постійні – витрати, загальна величина яких за поточний період не змінюється, або майже не змінюється при зміні обсягу виробництва та структури виробництва.

Поділ витрат на постійні і змінні дозволяє розрахувати «точку беззбитковості» роботи підприємства” – це обсяг продукції, виробництво і реалізація якого дозволяє відшкодувати поточні витрати підприємства, але не забезпечує отримання прибутку (за умов, коли рівень реалізації продукції відповідає значенню точки беззбитковості, дохід від її реалізації дорівнює поточним операційним витратам за певний період).

Це є точка «нульового» прибутку. Реалізація продукції в обсязі більшому за величину точки беззбитковості, забезпечує підприємству отримання певної суми прибутку. У разі, коли обсяг реалізованої продукції менший за величину точки беззбитковості, підприємство зазнає збитків. За умов перевищення обсягу реалізації продукції над рівнем значення точки беззбитковості підприємство отримує прибуток.

Значення точки беззбитковості можна обчислити з наступного рівняння:

Виручка від реалізації продукції = Змінні витрати + Постійні витрати

Ліва частина рівняння відображає величину доходу підприємства за звітній період, яка відшкодовує поточні витрати періоду, але не забезпечує отримання підприємством прибутку.

Права частина рівняння відображає загальну величину поточних витрат підприємства звітного періоду, які пов’язані з отриманням доходу цього періоду:

Ц х Q = a x Q + B,

Q = В/ (Ц - а),

де Q - точка беззбитковості (в натуральних одиницях),

Ц – ціна продукції (без ПДВ і акцизу),

а – питомі змінні витрати (в розрахунку на одиницю продукції),

В – сума постійних витрат за період;

(Ц – а) – маржинальний прибуток на одиницю продукції – величина, яка забезпечує покриття постійних витрат і отримання прибутку. Співвідношення маржинального прибутку і величини доходу називають коефіцієнтом маржинального прибутку і використовують для прогнозування змін прибутку підприємства за умов зростання величини доходу.

П

Зони збитків

2

3

Зона прибутків

1

Точка самоокупності

К

00

0

4

Валовий дохід від реалізації (ВР)

Валові витрати (B)

Змінні витрати (Bзм)

Постійні витрати (Bп)

оточні витрати

Рис. 2. Точка беззбитковості

Обсяг виробництва

Рис. 1. Залежність початкових витрат і прибутку підприємства від обсягу виробництва

Лінія 1 на відображає постійні витрати підприємства (B_п), які не залежать від обсягу виробництва (Q).

Лінія 2 характеризує зміну змінних витрат (B_n), які пропорційні обсягу виробництва. Зростання валових (сукупних) витрат при збільшенні обсягу виробництва характеризується лінією 3, а збільшення виручки від реалізації ( BP) – лінією 4.

При визначенні обсягу виробництва (Q) виручка від реалізації продукції відшкодовує товаровиробнику витрати на її виробництво (точка К), тобто немає ні прибутків, ні збитків. Таким чином, обсяг виробництва (Q_х) є мінімально необхідним обсягом збуту, при якому виручка дорівнюється витратам. Збільшення обсягу виробництва (/і_д) забезпечує прибуток (BP-B)>0, а зменшення - збиток (BP-B)<0. Крапка Q_х характеризує критичний обсяг збуту та вимірюється в натуральних показни­ках ( т., шт., м, м², ...). Точка К називається точкою беззбитковості і вимірюється в грошовому виразі. Якщо обсяг збуту буде менший, ніж підприємство матиме збитки, а якщо більше - прибутки. , Цей графік відповідає деякій ціні при визначених витратах на вироб­ництво і обсягах збуту. Збільшення ціни обумовлює більший кут нахилу лінії 4 і зміщення точки беззбитковості на графіку ліворуч. Аналогічно при зниженні ціни - точка зміститься праворуч.

Важливим припущенням при визначені точки беззбитковості є те, що ціни і витрати відомі і незмінні. Але це трапляється рідко. Тому менеджерам у процесі прийняття рішень слід усвідомити невизначену природу майбутніх цін, витрат та обсягів продажу й оцінювати такий показник як запас міцності.

«Зона безпеки» («Запас міцності») – це різниця між плановим обсягом реалізації продукції і значенням точки беззбитковості, це кількість одиниць продукції, які очікується продати понад беззбитковий обсяг. Це грубий показник ризику виробництва певного продукту. Якщо запас міцності підприємства за очікуваного обсягу продажу на поточний рік великий, то його ризик постраждати від збитків у разі падіння продажу буде меншим, ніж у випадку невеликого запасу міцності.

Величину запасу міцності можна визначити у відсотках від планового обсягу продукції і назвати коефіцієнтом безпеки виробництва:

Кб = Очікуваний обсяг продукції – точка беззбитковості в натуральних одиницях / Очікуваний обсяг продукції * 100

Поточні витрати, які пов’язані з операційною діяльністю підприємства, групують за економічними елементами, серед яких виділяють:

1. Матеріальні витрати (сировина, матеріали, покупні напівфабрикати, паливо й енергія, запасні частини, тара, допоміжні матеріали).

2. Витрати на оплату праці (основна, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні й компенсаційні виплати).

3. Амортизаційні відрахування (основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних активів).

4. Відрахування на соціальні заходи (на підприємстві: відрахування – ЄСВ – 3,6%, ПДФО – 15% чи 17%, військовий збір – 1,5 (тимчасовий податок – з 03.08.2014 по 31.12.2015 р.) та нарахування – 37% (% умовний і залежить від класу ризику підприємства), за цивільно-правовим договором: відрахування (утримання) – ЄСВ – 2,6%, ПДФО – 15 чи 17%, військовий збір – 1,5%, та нарахування на ЗП – 34,7 % (для договорів цивільно-правового характеру, для бюджетних організацій – 36,3% нарахування ЄСВ ). Підстава – ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07. 2010 року, ЗУ «Про оплату праці».

5. Інші операційні витрати.

Єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності: