4. Дотації та інші засоби державної підтримки суб'єктів господарювання

Бюджетні дотації, субсидії та субвенції - це три види прямих бюджетних трансфертів. Трансфертні платежі - невідплатні та безповоротні платежі, які не є придбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу.

Дотацію (лат. dotatio - дар, пожертвування, від лат. doto - наділяю) можна визначити як асигнування з державного бюджету на покриття збитків, доплати на безповоротній основі. Розрізняють бюджетні дотації та дотації окремим організаціям.

Під субсидіями розуміють невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у виді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов'язані з відшкодуванням збитків державних підприємств. Підприємства, які одержують кошти за бюджетними трансфертами, отримують статус одержувачів бюджетних коштів. Такі одержувачі будуть підпадати під відповідний контроль з боку держави щодо витрачання бюджетних коштів, а також на них покладається обов'язок звітуватися за одержані бюджетні кошти. Такими підприємствами є підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, одержують безпосередньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову підтримку, або уповноважені органами державної влади на виконання державних цільових програм та надання послуг. Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання незалежно від форм власності.

Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

Держава може здійснювати компенсації або доплати сільськогосподарським товаровиробникам за сільськогосподарську продукцію, що реалізується ними державі.

Підстави та порядок застосування засобів державної підтримки суб'єктів господарювання визначаються законом.

Податки в механізмі державного регулювання господарської діяльності

Система оподаткування в Україні, податки і збори встановлюються виключно законами України. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.

З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати:

оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування;

стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування;

усунення подвійного оподаткування;

узгодженість з податковими системами інших країн.

Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватись індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.

Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до закону включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.

Згідно з визначенням законодавця, наданим у п. 6.3 ст. 6 Податко­вого кодексу України, податкову систему України становить су­купність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України або законами з питань оподаткування та митної справи порядку.

Податковим кодексом України у ст. 8 визначено, що в Україні вста­новлюються загальнодержавні та місцеві податки і збори. До загально­державних належать податки і збори, що встановлені Податковим ко­дексом України і є обов’язковими до сплати на всій території України. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених Податковим кодексом України, рішеннями сільських, селищних і міських рад у ме­жах їх повноважень, і є обов’язковими до сплати на території відповід­них територіальних громад. Вичерпний перелік податкових платежів встановлено у ст. 9 та ст. 10 Податкового кодексу України.

До загальнодержавних податків належать:

1. податок на прибуток підприємств;

2. податок на доходи фізичних осіб;

3. податок на додану вартість;

4. акцизний податок;

5. екологічний податок;

6. рентна плата;

7. мито.

До місцевих податків та зборів відносяться:

1. податок на майно;

2. єдиний податок.

3. збір за місця для паркування транспортних засобів;

4. туристичний збір.

Установлення державних та місцевих податків і зборів, не перед­бачених Податковим кодексом, забороняється.

Податкові платежі впроваджуються державою виключно із засто­суванням встановлених законодавством принципів, таких як. загаль­ність, обов’язковість, фіскальна достатність, стабільність, еко­номічність, соціальна справедливість, єдиний підхід до встанов­лення податків та зборів.