2. Аналіз конфлікту

Конфлікт як суспільний феномен є різностороннім процесом взаємодії між окремими частинами соціуму, що спонукає розгляд його з позиції системного підходу – коли в його межах виокремлюються функціонально самостійні частини, які дають можливість розрізняти види конфліктів та характеризувати їх за для конструктивного їх вирішення.

Таким чином, конфліктологічна наука підходить до аналізу та управління конфліктом з позиції його статики та динаміки.

Статика конфлікту передбачає його характеритстику в розрізі методології наукового дослідження конфліктології. Динаміка конфлікту – аналізує його з позиції процесного підходу, коли перебіг конфлікту відстежується від його зародження до завершення, а також як такий конфлікт протікає та вирішується у різному оточуючому середовищі. Статика характеризує конфлікт в даний момент часу, на відміну від динаміки, яка характеризує процес протікання даного конфлікту чи процес протікання такого роду конфліктів у різних суспільних умовах.

2.1. Статика конфлікту

Конфлікт в статиці – це система взаємозалежних структурних елементів, які взаємодіючи між собою породжують нову якість чи властивість, що відтворюється у функціях конфлікту. Статика конфлікту характеризує його "розріз" в даний момент часу і включає:

• об'єкт конфлікту;

• предмет конфлікту;

• сторони конфлікту (суб'єкти конфлікту);

• мотиви сторін конфлікту;

• образ конфліктної ситуації (образи конфлікту);

• позиції сторін конфліктерів.

Об'єкт конфлікту. Це частина об'єктивного світу, яка може задовольнити потребу, що породила конфлікт, тобто та духовна чи матеріальна цінність, до володіння або користування якою прагнуть сторони конфлікту.

Цінності, для того щоб перетворитися на об'єкт конфлікту, повинні знаходитися в полі перетину особистих, групових, суспільних або державних інтересів суб'єктів, метою яких є прагнення до контролю над ними. Домагання однієї зі сторін того або іншого об'єкта є умовою виникнення конфлікту.

Ознаки об’єкта конфлікту:

• виникає при наявності інтересів до нього з боку протидіючих сторін, хоча ця частина об'єктивного світу існує незалежно від сторін конфлікту, але об'єктом конфлікту вона стає лише після того як вона починає цікавити конфліктуючі сторони;

• носить конкретно-історичний характер, тобто стає об'єктом конфлікту в конкретних суспільних умовах;

• суб'єктивність ціннісної значущості для сторін конфлікту об'єкта конфлікту, тобто кожна зі сторін конфлікту по-різному оцінює значущість для себе об'єкта конфлікту.

Типи об'єкта конфлікту:

• неподільний об'єкт конфлікту (об'єкт конфлікту, який не може бути поділеним між учасниками конфлікту для спільного користування);

• об'єкт конфлікту спільного володіння (можливе спільне або в рівних долях володіння об'єктом конфлікту);

• об'єкт конфлікту, який може бути поділеним на частини між суб'єктами конфлікту.

Предмет конфлікту. Це проблема, протиріччя чи суперечність через яку виникає конфлікт. Тобто, це уявна чи реально існуюча проблема, яка виступає в якості джерела протидії між сторонами, а також основна суперечність через яку людина вступає в конфлікт. Предметом конфлікту можуть бути владні відносини, бажання володіти матеріальними чи духовними цінностями, прагнення до переваги. Багато конфліктів містять нашарування проблем, що може зробити предмет конфлікту без чітких кордонів та породженого безліччю причин. Тому предмет конфлікту слід поділяти на простий, джерелом якого виступає одна суперечність та складний – породжений кількома протиріччями.

Сторони (суб'єкти) конфлікту. Суб'єкти суспільних відносин, які безпосередньо вступають у конфліктну взаємодію щодо володіння, використання матеріальних чи духовних цінностей.

Основні учасники конфлікту безпосередньо здійснюють активні дії один проти одного під час конфліктної взаємодії.

Основними учасниками конфлікту є:

• опоненти – це учасники конфлікту, які вважають власні проблеми не вирішеними, тобто власне це основні суб'єкти, інтереси яких вступають у конфліктну взаємодію;

• супротивники – опоненти, які намагаються реалізувати власні інтереси за рахунок іншої сторони);

• агресор – супротивник, який реалізовує власні інтереси шляхом прояву агресивних дій.

Учасники соціальних конфліктів:

• суб’єкти соціальних конфліктів (протиборчі сторони) – суб'єкти, інтереси яких з даного предмету конфлікту вступають у протиріччя, що й призводить до розгортання конфлікту;

• організатори – суб'єкти, які планують, підштовхують протиборчі сторони до конфронтаційної взаємодії;

• підбурювачі – учасники конфлікту, які самі в ньому не беруть участі, однак схиляють до нього конфліктерів;

• союзники – суб'єкти, які беруть участь у конфлікті опосередковано через поради, ідеологічну, економічну та військову підтримку;

• жертви – частина суспільства, яка потрапила в поле взаємодії сторін протистояння і в результаті понесла втрати;

• посередники (медіатори) – суб'єкти, діяльність яких спрямована на завершення конфлікту.

В соціальних науках в залежності від кількості учасників соціальних процесів виділяють 2 рівня суб'єктів соціальної взаємодії: індивідуальний (особистісний), груповий. Відповідно конфліктологічна наука теж передбачає різні рівні конфліктної взаємодії: внутрішньоособова, міжособова, між особою та групою, міжгрупова. Таким чином, конфліктна взаємодія, яка відбувається між структурами свідомості людини чи між двома окремими особами відноситься до індивідуального суб'єкта конфліктної взаємодії, а між окремою особою і групою, між окремими малими чи великими групами – до групового суб'єкта конфліктної взаємодії.

Суб'єкти соціальних конфліктів:

суспільно-політична еліта – прошарок суспільства, який має високий статус в суспільстві, має право на застосування влади, володіє значною частиною суспільного багатства та їх переваги легітимізовані населенням:

• політичні та громадські лідери;

• бюрократія;

• політична, економічна, ідеологічна, військова, культурна та наукова еліта;

суспільні інституції – історично складена спільнота для задоволення суспільних потреб: демографічні, виробничі, економічні, політичні, ідеологічні, державні, духовні, громадські, юридичні;

громадські об’єднання як спосіб упорядкування, формалізації, організації спільної діяльності людей: державні, партійні, профсоюзні, громадські;

соціальні та історичні спільноти – реально існуючі групи людей, об'єднані спільністю психології, поглядів, ментальності і виконують певну суспільну роль (класи, страти, стани, групи, нації, народності).

Мотиви конфлікту – зовнішні і внутрішні спонукальні чинники суб'єктів конфліктної взаємодії, які підштовхують опонентів до конфлікту і здатні задовольнити їх потреби. Так спонукальними чинниками можуть слугувати:

• цілі;

• цінності;

• інтереси;

• потреби.

У конфлікті часто важко виявити істинні мотиви взаємодії конфліктерів, тому що вони в більшості випадків приховуються, представляючи в позиціях декларативні мотиви участі в конфлікті, що відрізняється від первинних мотивів, для аргументування власної позиції в конфлікті.

Основними спонукальними чинниками в конфлікті є потреби, які намагаються суб'єкти конфліктної взаємодії задовольнити. Такими потребами можуть слугувати потреби в матеріальних чи духовних ресурсах, потреба влади, слави, безпеки, визнання, соціальної приналежності тощо.

Інтереси як усвідомлені потреби і бажання, що забезпечують перетворення об'єктивної реальності у об'єкт конфлікту, і визначають особливості конфліктної поведінки.

Цінності – це матеріальні чи ідеальні явища об'єктивної реальності, які мають значення для людини, заради яких вона діє, живе, вступає конфлікт. Основними видами цінностей є: матеріальні, соціально-політичні, духовні, моральні, естетичні, релігійні, пізнавальні.

Мотиви не виникають самі по собі і часто визначаються ситуацією, умовами в яких протікає конфлікт це визначає цілі конфліктної взаємодії. Ціль – усвідомлений образ результату на досягнення якого спрямований конфлікт. Ціль суб'єкта в конфлікті є його уявлення про кінцевий результат конфлікту, його корислива винагорода.

Образ конфлікту (конфліктної ситуації) – сприйняття сторонами конфлікту ситуації, що є конфліктом; відображення конфлікту у свідомості людини, тобто розкриття того як бачать даний конфлікт конфліктери з їх цілями, мотивами, інтересами та потребами.

Позиції сторін – відношення (ставлення) конфліктерів до потреб, інтересів, мотивів, ідеалів, переконань, суджень, думок (предмета конфлікту), які спричинили даний конфлікт і проявляється в поведінці та вчинках. Фактична сукупність прав, обов'язків і можливостей, реалізуються в конкретній конфліктній ситуації за допомогою спілкування, поведінки, діяльності. Позиція з одного боку може бути динамічною і гнучкою, а з іншого стійкою і твердою.

Представлення в роботі аналізу конфлікту в статиці.

Після опису конфліктної ситуації, аналізу ситуації на конфліктогени, розробки пропозицій щодо нейтралізації конфліктогенів в роботі проводиться аналіз конфлікту в статиці. Цей передбачає опис об'єкта конфлікту з зазначенням його ознак, типу та характерних особливостей; опис предмета конфлікту – визначається як він проявляється, його ознаки та взаємозв'язок з середовищем виникнення конфлікту. Визначаються сторони конфлікту, учасники конфлікту, їх специфіку, характер взаємовідносин, явні та приховані мотиви конфліктної взаємодії (цінності, цілі, інтереси та потреби), сприйняття конфліктної ситуації та позиції сторін конфліктерів.

Визначаються просторові та часові межі конфлікту. Просторова межа – це не тільки територіальна локація конфлікту. але й опис суспільно-просторової ситуації, в якій виник конфлікт. Часова межа – це не тільки час протікання конфлікту, але включає також, як і просторова межа, умови протікання конфлікту. Суб'єктивна межа передбачає опис, що був здійснений при аналізі сторін конфлікту, тобто опис і характеристика учасників конфлікту, а також визначення стилю (стратегії) їх поведінки в конфлікті (додаток Г).

За наступною шкалою оцінюється глибина конфлікту:

• глибинний конфлікт – конфлікт стосується цінностей, ідеалів, менше ідей чи переконань;

• глибинно-поверхневий – менше стосується цінностей та ідеалів, більше ідей та переконань;

• поверхнево-глибинний – стосується менше ідеалів та переконань, проте більше стосується інтересів та потреб;

• поверхневий – стосується лише інтересів та потреб.

За наведеною нижче таблицею 2 визначається вид конфлікту за його енергією. Енергія конфлікту – це рівень бажань та спроможності учасників конфліктної взаємодії відстоювати власні інтереси та "йти до кінця" у власних домаганнях.

Таблиця 2

Види конфлікту залежно від його енергії

Енергія конфлікту	Позитивна	Негативна
Конструктивна	Енергія конфлікту спрямована на формування суспільних відносин шляхом прийняття узгоджених рішень	Енергія конфлікту спрямована на формування суспільних відносин шляхом здійснення дій, неузгоджених з іншою стороною
Деструктивна	Енергія конфлікту спрямована на руйнування суспільних відносин шляхом здійснення узгоджених дій	Енергія конфлікту спрямована на руйнування суспільних відносин шляхом здійснення неузгоджених з іншою стороною дій

Визначення енергії конфлікту дає можливі оцінити конфлікт з точки зору ефективності заходів, які необхідно здійснити для його вирішення, а встановлення її виду визначає функціональність конфлікту, тобто яку суспільну роль він відіграє.