Б. Лабораторні:

Звичайно ж, бажано підтвердити клінічний діагноз даними лабораторного дослідження (знаходження самки кліща, яєчок, личинок, німф, ходів). Однак негативні результати лабораторних пошуків не виключають у хворого корости при наявності більш-менш типової клінічної картини. Коли ж клінічний діагноз викликає сумніви, обов'язкове лабораторне його підтвердження.

Існує кілька методів лабораторної діагностики корости.

1. Метод тонких зрізів: лезом або маленькими ножицями зрізають ділянку рогового шару епідермісу разом з коростяним ходом або везикулою і після обробки 20% лугом протягом 5 хвилин досліджують під мікроскопом. Метод дозволяє виявити кліща, яйця, екскременти.

2. Метод зішкрябування патологічного матеріалу: на предметне скло наносять краплю гліцерину або 20% лугу. Лезом роблять зішкрябування коростяного елемента, не зачіпаючи сосочкового шару дерми. Вміст переносять на предметне скло, накривають покривним склом, злегка натискують і через 10 хвилин розглядають під мікроскопом.

Можливі ускладнення корости:

І. Ускладнення з боку шкіри:

а) пов'язані з коростою внаслідок розчухів: піодермії (гноячкові хвороби — стептококове та змішане імпетиго, ектима, фолікуліти, фурункули); дерматити, іноді з явищами екзематизації;

б) постскабіозна лімфоплазія шкіри (постскабіозні вузлики) виникають після або в процесі основної хвороби. Вузлики круглі або овальні розміром від горошини до квасолі синюшно-рожевого або буро-червоного кольору з гладкою поверхнею, щільної консистенції, поодинокі або множинні, часто локалізуються на жіночих геніталіях, внутрішніх поверхнях стегон, животі, в ділянці пупка, пахвових ямках, навколо сосків у жінок, рідко на вушних раковинах, повіках; характерна інтенсивна сверблячка. Перебіг тривалий (місяці, роки), але доброякісний. Характерний спонтаннй регрес і рецидиви на тих самих місцях, можливий розвиток вузликів і в інших ділянках. В крові може спостерігатись лімфоцитоз (до 45%). Вузлики резистентні до місцевої терапії, в тому числі і протикоростяної. Рекомендують кортикостероїдні мазі під оклюзійну пов'язку;

в) пов'язані з лікуванням: дерматити, теж іноді з явищами екзематизації.

II. Ускладення з боку внутрішніх органів, крові:

1) коростяна нефропатія (білок в сечі) розглядається або як вираз імунологічного феномену, або спричиняється бактерійним чинником, зокрема, нефрітогенним бета-гемолітичним стрептококом.

2) кров: можлива еозинофілія, на тлі ускладнення піодермією — лейкоцитоз, прискорена ШОЕ.

Лікування

У випадках підозріння на коросту і коли не вдається підтвердити діагноз лабораторними дослідженнями доцільно проводити пробне протикоростяне лікування. В разі позитивного ефекту хворий реєструється з діагнозом корости і проводяться всі протиепідемічні заходи.

Неодмінною умовою успіху є одночасне лікування всіх сіб, які знаходяться у тісному побутовому контакті із хворим, інакше неминуча реінфекція.

Найбільш ефективними і поширеними способами лікування корости в нашій країні є лікування бензилбензоатом, простою сірчаною маззю, французький аерозоль «Спрегаль» виліковує коросту за 24 години.

Лікування доцільно проводити у вечірній час між 18 і 21 годинами, враховуючи біоритм життєдіяльності коростяного кліща. При цьому протикоростяні препарати діють безпосередньо на кліщів і личинки, а також потрапляють в організм кліща при прогризанні ним ходів, яке здійснюється переважно ввечері.

Рекомендується купання перед кожним втиранням препаратів. Цим досягається змивання личинок з поверхні шкіри, а також розм'якшення епідермісу, що сприяє проникненню препаратів в ходи чи елементи висипки.