90. Розрахунок індексу фізичного стану ґрунту

Показники	Глибина шару, см	Показники		K=b/a
		Еталонні (а)	Фактичні (b)
1. Щільність, г/см3	50	1,15	1,25		0,91
2. Вміст повітряно-сухих агрегатів розміром 0,25–10 мм, %	40	75	80,9		0,92
3. Вміст водостійких агрегатів розміром 0,25 мм, %	40	50	77,6		0,45
4. Найменша (польова) вологоємність, %	100	30	28,7		0,96
5. Пористість аерації, % від об’єму	50	22	19,2		0,87
6. Діапазон активної вологи, %	100	18	17,7		0,98
7. Водопроникність (середня фільтрація), мм/год	–	60	36		0,60

В нашому прикладі добуток К₁ЧК₂ЧК₃-...К_n = 0,185. Отже загальний індекс фізичного стану буде дорівнювати:

(148)

На цей коефіцієнт необхідно помножити загальний бал бонітету агровиробничої групи (Б_ij), чим досягається вияв міри впливу на бали бонітету агрофізичних властивостей.

Для врахування впливу на величину бонітету негативних властивостей і ознак, таких як солонцюватість, засолення, скелетність, кислотність, оглеєність, еродованість бали бонітетів ґрунтів множаться на відповідні коефіцієнти поправок. Результати розрахунків оформляють у вигляді таблиці.

З метою конкретної прив'язки результатів бонітування ґрунтів до місце­вих умов складання шкал здійснюється в межах природно-сільськогоспо­дарських районів (господарств).

Для сні вставлення даних бонітування ґрунтів складається єдина шкала бонітетів у цілому по зоні вирощування культури. При її складанні доцільно застосовувати екологічний коефіцієнт, який являє собою відношення вро­жайності певної сільськогосподарської культури на еталонному ґрунті у природно-сільськогосподарському районі до врожайності на найкращому ґрунті для цієї культури в зоні її вирощування.

Підсумки розрахунків балів агровиробничих груп ґрунтів зводять в шкали боні­тетів, де агрогрупи розміщують у порядку їх номенклатурних шифрів.

Після розробки шкал бонітетів ґрунтів по агровиробничих групах при­родно-сільськогосподарських районів здійснюється перевірка вірності скла­дання шкал бонітування ґрунтів. Вона виконується шляхом співставлення фактичної врожайності за останні 7–10 років і бонітетів ґрунтів, визначених за властивостями на кращих ґрунтах за допомогою кореляційно-регресійного аналізу по кожній культурі.

При загальному бонітуванні бал бонітету розраховується по окремих бонітетах вирощуваних культур з урахуванням площ посіву цих культур за формулою:

(149)

де Б_з – загальний бал бонітету; Б_1, Б_2…, Б_n – окремі бонітети вирощуваних культур; S_1, S₂, ..., S_n – площі посіву цих культур, %.

Логічним завершенням бонітування ґрунтів є пов'язана з нею класифі­кація земель за придатністю для вирощування окремих сільськогосподар­ських культур, якою передбачено встановлення ступеня відповідності якості ґрунтів агробіологічним потребам: культур та їх здатності давати врожай від­повідної якості.

Виявлення залежності в системі «ґрунт-рослина» найбільш повно здійс­нюється з використанням бонітування ґрунтів, тобто з конкретним кількісним виразом якості ґрунту в балах. З метою встановлення можливостей окремих регіонів для отримання відповідних об'ємів основних видів продукції землеробства в кращих агроекологічних умовах

потреби кожної культури необхідно співставити з якістю ґрунтового покриву, визна­ченою з урахуванням основних природних властивостей.

Поряд із значними перевагами, ця методика теж має деякі недоліки. З на­ведених показників ґрунту, що використовують для оцінки родючості, біль­шість характеризує потенційну кореляцію з урожайністю, потенційне забез­печення факторів родючості, що визначають ріст і розвиток рослин (волога, тепло, повітря, елементи живлення, тощо). Безпосередньо ці параметри не оцінюються. Не достатньо враховується також вплив зволоженості території і ґрунтів на урожайність культур. Не враховується також ступінь забруднення ґрунтів і його вплив на зниження родючості ґрунтів і урожайності культур (О.Ф. Гнатенко, Л.Р. Петренко та ін., 1998).

Слід враховувати і регіональні особливості залежності урожайності від показників ґрунту. За даними А.Н. Пантелеймонова (1990) найбільш тісно корелюють з уро­жайністю на дренованих ґрунтах Передкарпаття такі показники ґрунтів – загальна пористість, пористість аерації, вміст гумусу і рухоме окисне залізо, вони можуть бути використані як основні діагностичні ознаки при оцінці осушених земель.