8.5. Дослідження деградаційних процесів на осушуваних органогенних ґрунтах

На Україні в складі сільгоспугідь знаходиться 3300 тис. га осушених земель. Серед гідроморфних значна частина (близько 1 млн.) припадає на торфові і торфово-болотні ґрунти, обстеження яких має ряд особливостей.

Якщо переважна частина мінеральних ґрунтів зазнає відносно менш відчутного негативного впливу на їх стан від проведення осушуваних робіт, то торфові ґрунти належать до екологічно дуже вразливих і процеси їх деградації залежно від режиму водорегулювання і напряму використання розвиваються досить інтенсивно. Займаючи пониження у рельєфі, торфові ґрунти відіграють у ландшафтах дуже важливі екологічні функції, перш за все гідрологічну, геохімічну, мікрокліматичну, флористичну та інші. У зв’язку із їх осушенням гідроморфні ґрунти трансформуються у напівгідроморфні. При цьому відбувається поступове спрацювання торфу, ущільнення торфової маси та зменшення запасів органічної речовини.

В геохімічному аспекті при осушенні часто проявляється озалізнення торфових ґрунтів, що діагностується не тільки в лабораторних, а і у польових умовах. Можливе окарбоначення, а також забруднення нітратами та радіонуклідами.

Обстеженню підлягають торфові ґрунти трьох категорій:

а) заплановані до освоєння;

б) освоювані;

в) освоєні для використання під сільгоспугіддя.

Перед польовим обстеженням необхідно ознайомитись з книгою історії полів, провести об’їзд територій осушених торфових ґрунтів, оцінити стан осушувальної мережі та встановити глибину залягання ґрунтових вод.

На територіях з відкритою осушувальною системою елементарні ділянки розміщують між канавами (дренами). Площа елементарної ділянки на освоєних торфовищах не може бути більше 3 га, під овочами та ягідниками 1–2 га, а на запланованих під освоєння – 5–10 га.

Діагностика торфових ґрунтів проводиться на основі польового морфологічного опису торфів де окрім всього визначають потужність торфового шару, ступінь мінералізації та ботанічний склад органогенного ґрунту.

Розрізи закладають на 20–30 см глибше залягання рівня ґрунтових вод, якщо поклади торфу потужні, до материнської породи дістають шляхом буріння спеціальними бурами. Ґрунт для аналізів беруть із стінок шурфу по генетичних горизонтах знизу до верху, особливо добре аналізують 0–50 см шар торфу. Відбирають також зразки породи, ґрунтових і дренажних вод, об’єм ґрунтового зразка не менше 500 см³, води – 0,5 л. за допомогою ріжучих кілець відбирають торф з непорушеною будовою для визначення щільності, повної вологоємності та шпаруватості.

Ретельно досліджуються новоутворення в торфовій масі (залізисті сполуки, вівіанітові, сольові, карбонатні), які відбирають в окремі стаканчики для аналізу і вказують їх місцезнаходження.

Ступінь розкладу та ботанічний склад торфу визначається за діагностичними ознаками візуально, з уточненням в лабораторії методом мікроскопіювання.

Слаборозкладені – не більше 20%, рослинні рештки видно, вода при здавлюванні світла або ж світло-коричнева;

Середньорозкладені – 20–40%, рослинні рештки помітні, вода коричнева, при здавлюванні руку майже не замазує;

Гуміфікований – 40–60% – рослинні рештки неясні, торфова маса продавлюється між пальцями вода і торф темно-коричневого кольору.

Перегнійний – рослинних решток не видно, ступінь розкладу понад 50%, аморфна темно-коричнева землиста маса, добре продавлюється через пальці, маже руку.

Ступінь розкладання точніше визначається хімічним методом шляхом обробки зразка торфу 6% перекисом водню (H₂O₂) з наступним висушуванням і спалюванням.

На окремих ділянках поблизу розрізів досліджуються водно-фізичні властивості торфовищ (фільтрація, повна і найменша вологоємність, водовіддача).

Дослідження осушуваних земель, що мають свої особливості займають чільне місце у моніторингу ґрунтового вкриття.

Моніторинг осушуваних ґрунтів та їх оцінка здійснюється згідно нормативних параметрів агроекологічного стану осушуваних земель (табл. 82).