80. Нормування ерозійної небезпеки
Значення S, років |
Ступінь небезпеки ерозії ґрунту |
Характеристика ступеня небезпеки від ерозії |
> 1000 |
1 |
Небезпека від ерозії ґрунту відсутня |
600 |
2 |
Виявлено початок еродування ґрунту |
300 |
3 |
Передкризовий стан ґрунту Ерозійні процеси реально загрожують збереженню ґрунту |
150 |
4 |
Кризовий стан ґрунту Відбувається прискорене зменшення потужності ґрунту |
< 150 |
5 |
Катастрофічний стан ґрунту |
8.3.3. Визначення втрат ґрунту від ерозії і дефляції методами фітоіндикації за в.І. Тарасовим
Методи фітоіндикації основані на тому положенні, що кожен вид рослин, особливо у агроландшафтах являється своєрідним природним репером, який має інформацію про ерозійні і дефляційні процеси впродовж свого віку. Так, на території сільськогосподарських підприємств України створені системи захисних лісових насаджень, землі с.-г. призначення поділені на клітини полів, а це являється основою, на якій можна виконувати моніторинг втрат ґрунту з полів. Лісосмуги у цьому випадку є контрольними створами, у яких впродовж їх віку формуються контури відкладень ґрунту.
На цьому побудований метод визначення еродованості ґрунтів за потужністю наносів дрібнозему у лісосмугах (Методики і нормативи обліку прояву і небезпеки ерозії ... 2000). Даний метод дає змогу визначити не тільки інтенсивність однієї (останньої) пилової бурі, але і всіх бур, які були за час існування лісосмуги, тобто визначити загальний ступінь еродованості ґрунту на навітряному полі. Для цього обирають поле, яке захищене лісосмугами навітряного та завітряного боків, щільної конструкції і віком від 25 і більше років, в яких, особливо на завітряному узліссі чітко видно наноси дрібнозему. Поперек лісосмуги на характерній ділянці прокладається ствір через неї до узлісся і далі на повітряне поле на 10-15 м. На обох узліссях (біля крайнього рядку дерев, або в ньому) виконуються ґрунтові розрізи, в яких визначаються основні морфологічні горизонти до другого перехідного.
В розрізах видно, що над горизонтом Н існує насипаний шар, який майже завжди визначається тим, що між ним і засипаним горизонтом Н існує тонкий прошарок з останців лісової підстилки або войлоку трав'янистої рослинності товщиною від 1-2 мм і більше на вертикальній стінці розрізу. Треба заміряти товщину нанесеного шару з точністю до 1 мм в 3-4 місцях і записати до журналу. Туди також записують глибину горизонтів Н і Нр (Нрі).
Далі вибирається точка на наміченому створі, де наноси дрібнозему найбільші і на цьому місці викопується третій розріз з такою ж глибиною – до другого генетичного горизонту. Слід уважно стежити, щоб не проминути в ньому всі прошарки між можливими наносами, які відкладені в минулі роки. Їх може бути 2 і більше. Наявність їх визначається за прошарками останців лісової підстилки та войлоку (буруватого кольору розмиті горизонтальні смужки з листяними та трав'янистими рештками), а також по кольору, структурі та щільності насипаного ґрунту. Всі еолові наноси утворюють, як правило, перевернутий профіль, чи частину його з того ґрунту, з якого він здутий. Таким чином, нижня частина його складається частіше з надутого гумусового горизонту чорного або темно-сірого кольору, далі після сильних бур починають відкладатись перехідні горизонти, більш освітлені. Структурний склад наносів відповідає структурі неораних відповідних генетичних горизонтів. Однак і в чорноземах звичайних та південних може виникати не тільки зерниста, а горіховидна і горохувата структура. В наносах, які утворені з перехідних і елювійованих горизонтів, щільність складення досягає до 1,26-1,35 г/см3.
При описі профілю відмічаються товщина кожного окремо виділено нанесеного шару, його колір, структурний склад, щільність, а також наявність прошарків між наносами різних років. В дослідному господарстві ЛІАПВ даний метод використали в сполученні з геометричним нівелюванням впоперек лісосмуги, розташованої з навітряного боку поля з довжиною пилозбірної площі понад 800 м. Результати показали, що впродовж віку лісосмуги (23 роки) під її пологом сформувався хвилеподібний мікрорельєф з наносів дрібнозему (рис. 7).
Довжина лінії, м
Рис. 7. Профіль поверхні ґрунту поперечників