29. Оцінка найменшої вологоємності ґрунтів

Важкі за гранулометричним складом ґрунти		Легкі за гранулометричним складом ґрунти
НВ, % від маси сухого ґрунту	Оцінка
20–50	Найкраща	Культурний піщаний ґрунт вірному шарі має вологоємність 20–25%
30–40	Добра	Для польових культур придатні піски з вологоємністю не менше 10%
25–30	Задовільна	Для лісових культур придатні піски з вологоємністю не менше 3–5%
<25	Незадовільна

4.2.7. Визначення капілярної вологоємкості ґрунту

Капілярна вологоємність (КВ) — найбільша кількість капілярно- підпертої води, яка може утримуватись менісковими силами в шарі ґрунту, що знаходиться в межах капілярної торочки.

Величина КВ залежить від гранулометричного складу ґрунту, його структурності, щільності, пористості та положення ґрунтового шару над рівнем підґрунтових вод. Безпосередньо над дзеркалом підґрунтових вод КВ майже не відрізняється від повної вологоємності (ПВ), а на верхній межі капілярної торочки — дорівнює НВ. Тому КВ не визначається однозначно, а являє собою функцію від висоти над рівнем підґрунтових вод.

КВ ґрунту характеризується кривою розподілу вологи в капілярній торочці (КТ), починаючи від дзеркала підґрунтових вод і закінчуючи верхньою межею торочки. Для знаходження капілярної кривої необхідно виконати польові визначення вологості ґрунту до дзеркала підґрунтових вод. При глибокому заляганні КТ, коли коріння рослин до неї не проникає, визначення можна вести майже круглий рік, за винятком періоду стікання гравітаційної води. За умов близького залягання КТ визначення здійснюють тоді, коли з КТ не відбувається помітної десукції вологи і до неї не стікає гравітаційна вода, тобто через місяць після сніготанення, або в кінці осені. Визначення краще проводити на ділян­ках чистого пару.

Після того, як визначено вологість, яка відповідає КВ, креслять капілярну криву на міліметровому папері і на той же графік накладають криву НВ того самого ґрунту. Точка перетину кривих буде відповідати верхній межі КТ.

4.2.7.1. Лабораторний метод визначення капілярної вологоємності

Визначення проводять у зразках порушеної і непорушеної будови. Зразки ґрунту непорушеної будови відбирають спеціальним буром Некрасова або Качинського безпосередньо на польових ділянках. Для ви­значення застосовують металеві циліндри висотою 5 або 10 см; об’ємом 100, 200, 500 і 1000 см³ з сітчастим дном.

Перед виходом у поле на сітчасте дно кладуть кружальце фільтрувального паперу, змочують його дистильованою водою, надівають сітку на циліндр і зважують на технічних терезах з точністю до 0,01 г. У полі знімають сітку, циліндр вставляють у буровий патрон і відбирають про­бу ґрунту буром на потрібній глибині. Паралельно відбирають пробу для визначення вологості ґрунту.

Після відбору проби циліндр виймають з бурового патрона, закривають кришками і переносять до лабораторії. Обережно знімають ниж­ню кришку, надівають сітку з фільтрувальним папером, знімають другу кришку і зважують циліндр з ґрунтом, папером та сіткою.

Встановлюють циліндр в кристалізатор і наливають воду з таким розрахунком, щоб вона доходила до краю сітки, але не змочувала ґрунт. Капіляри ґрунту крізь фільтрувальний папір починають поступово заповнюватись водою. Циліндр на цей період накривають кришкою і зали­шають у такому положенні доки всі капіляри заповняться водою.

Через кожну добу циліндр зважують, поки маса його не буде постійною. Після цього циліндр виймають з кристалізатора, ставлять на фільтрувальний папір на 2–3 хвилини, щоб видалити воду, яка не може утримуватись ґрунтом, обтирають циліндр фільтрувальним папером і зважують.

Розраховують капілярну вологоємність за формулою:

(45)

де КВ — капілярна вологоємність, % від маси ґрунту; Р₂ — маса ґрунту в циліндрі після насичення, г; Р₃ — маса сухого ґрунту в циліндрі, г.

Масу сухого ґрунту розраховують за формулою:

(46)

де Р₁ — маса ґрунту при польовій вологості, г; W— польова вологість ґрун­ту, % від маси ґрунту.