Фото 22. Біля могили Івана Сіромахи
Фото 23. Промислова зона села
Повернемося до історії виникнення села. Коли Катерина II поверталась з півдня імперії і їхала через наший край, то її кортеж зупинявся в козацькій Шестерні. І, хоч вона і завинила перед козаками, ліквідувавши Запорізьку Січ, але її зустріли в спеціально побудованому для неї дерев’яному палаці. Це розчулило імператрицю, і вона задобрила землею вже колишніх запорожців, в тому числі був і Сіромаха. Так як Запорізька Січ була скасована, Сіромаха перейшов на російську службу та оженився на фрейліні Катерини II. За походженням фрейліна була італійкою, але ця обставина не стала на заваді закоханим. З собою наречена Івана Сіромахи принесла як посаг, крім землі, ікону італійського живописця. Забігаючи вперед історії, хочемо сказати про ікону Козельщанської Божої Матері, яка стала свого часу, та і до сих пір частиною історії села Велике Сіромашине, куди ми з вами і направляємося.
Ще коли Іван Сіромаха був козаком Васюринського куреня, то в боях з татарами у 1750 році отримав поранення, згодом це позначилося на його здоров’ї. Маючи 10000 тисяч десятин землі , він залишив службу в російській армії. У 1760 – 1765 роках він оселився на березі річки Інгулець, на території сучасного села Миколаївки Широківського району Дніпропетровської області. Заснував зимівник, де і займався господарством.
Після 1880–го року в Миколаївці почали з’являтися дрібні підприємства – кар’єри по видобутку вапна, паровий млин, кузні, одна крамниця.
Зараз ми чуємо, що зовсім поряд працює кар’єр, звук екскаватора постійно ріже слух, на сонці виблискують камені піднятих з надр земних переробленої породи (фото 23). Тому що з трьох сторін землі оточують промислові підприємства м. Кривого Рогу, які і мають значний, а для деяких населених пунктів доленосний вплив.
Така собі промислова історія зникнення селищ.
Це призвело до значного погіршення екологічної ситуації, знижується продуктивність рослин і тварин, зникли природні джерела питної води, зникло село
І ми з Вами побачили, що на місці квітучого, повного дитячим сміхом селища руїни. Перед нами біль людська. А міст, що що був єдиним шляхом сполучення Миколаївки з райцентром? Закритий (фото 24).
Фото 24. Міст через річку
Далі Чумацьким шляхом рухаємося в сторону невеличкого лісонасадження, де і зупиняємося на ночівлю (фото 25).
Фото 25. Зупинка на ночівлю
Відпочивши, поснідавши, склавши речі о 9.00 цій позитивній ноті ми вирушили на зустріч новим враженням. Чумацьким шляхом відправляємося до села Андріївка вона ж Сичеваново. При в’їзді в село ми бачимо дату його заснування - 1787 рік. В архівних відомостях за 1844 рік записано, що в цьому селі в 1795 році було 30 душ населення, що в 1840 році там було 50 дворів
Перша назва села - Дар Сичевана. Так називали його і в 1903 році, в якому було складено карту Херсонського повіту, на якій це село нанесено під такою ж назвою.
Існує версія, що назва села походить від імені запорожця Сича Івана, на зимівнику якого виникло село. І нібито в Сича Івана був син Андрій, від якого пішла ще одна назва - Андріївка.
Місцевість, на якій розташована Андріївка, рівнинно-гориста, переважають грунти супіщані З півночі на південь протікає річка Інгулець. Річка тут, мілководна, середня ширина її приблизно 25 метрів.
Село Андріївка розташоване за 12 км від залізниці Інгулець - Кривий Ріг, і на сході - за 5 км від шляху Кривий Ріг - Херсон.
Недалеко від Андріївки знайдено стародавні місця поховання, які відносяться до ІХ-ХІІІ ст. до нашої ери і носять назву Зрубної Культури. В кургані знайдено чотири глиняних горщики, кінські і людські кістки.
Андріївка входила до складу Херсонського повіту до 1919 року. В кріпосній залежності селяни перебували до 1861 року, їх заняттям було землеробство.
Більшість селян були віруючими. Перша церква була збудована на поміщицькі кошти. Але в 1903 році селяни збудували на власні кошти нову церкву, яка являла собою архітектурну пам'ятку. Із «Записок Одесского общества» (г. Одесса 1848 г. т.2, стр. 171): «В селе Андреевка 1792 г. основана церковь Успенская по прошению помещика, дворянского предводителя капитана Емельяна Сочеванова. Освящена в 1798 г. по благословению метрополита Гавриила».
Велику допомогу у відбудові церкви надавала Криворізька асоціація за духовне відродження культури «Червона калина». Покрівельники із Західної України, що працювали на об'єкті в Кривому Розі, погодились поставити дах на куполі і дзвіниці. Хрести з «нержавійки» виготовили з труб, які надав дріжджевий завод, Інгулецький збагачувальний комбінат виділив дошки, камінь, щебінь.
Сьогодні церква (фото 26) офіційно має свідоцтво, що третього травня 1993 року зареєстровано Статут Свято-Успенської Української православної церкви (Київський патріархат).
Як нам розповіли в церкві, що 11 травня 1997 року відбулося її висвячення. Враховуючи великий внесок у відновлення храму та велику організаторську і пасторську роботу і заслуги перед церквою, отця Івана нагороджено хрестом патріарха України - Руси Філарета та висвячено в сан протоієрея.
