Фото 9. Окраїна села Стародобровольське

Більше 100 років тому за півтори версти від станції Латівка було розроблено рудний кар'єр на землях поміщика В.В. Добровольського. В нього акціонерне товариство заорендувало 1181 десятину землі на 30 років, починаючи з 1895 року. Так виник рудник, який називався Стародобровольським. Від того, що цей Добровольський був старшим братом Василя, який володів землею і жив у Зеленому.

З рудника Стародобровольського до майбутньої станції Латівки руда возилась на підводах кіньми. Так сталося, що вибрати запаси руди в ті часи не могли. Тому сюди в 50-ті роки 20 століття знову вернулись рудокопи і промисловці. Інгулецьке рудоуправління почало видобуток руди.

На сьогодні, як ми побачили, від рудника Стародобровольського залишились червоні від руди насипи та кар'єри, в яких утворились ставки. А ставок - це риба, це качки і гуси, очерет, ряска, відпочинок і таке інше (фото 10, 11).

Нині на території Стародобровольського розмістились 2 корпуси психоневрологічного інтернату, котельня, гараж, їдальня, клуб. Інтернат обнесено бетонною огорожею.

Тут у 1936 році було засновано Будинок пристарілих. Тепер - це інтернат людей, обділених здоров'ям, - інвалідів війни та праці, інвалідів дитинства.

Якщо вернутись до історії, то від колишнього Стародобровольського рудника в народній мові залишилась ще одна його назва - «Сідьма шахта».

Познайомившись з історією села Стародобровольське ми вирушаємо до берегів річки Інгулець.

Фото 10, 11. Відпочинок біля ставків

Річка Інгулець (фото 12) змійкою| біжить| по землях|грунтів| Дніпропетровщині, або| як її називали| в далеку| давнину| Малий Інгул. За тривалу історію краю ріка не один раз міняла свою назву. Скіфи та греки називали її „Патікапея” – рибний шлях. В Іпатіївському літопису (1190 р.) ріку називають „Івлей”. Більшість дослідників перекладають це слово як „вартова”, „прикордонна”, тобто ріка, що є на межі давньоруських і половецьких земель. Пізніше, назва в тюркомовному варіанті перетворилася в „Інголь”. Згідно Етимологічного словника російської мови Макса Фасмера слово Інгулець тюркського походження. Греки називали| її Герос, половці| Івля. Територія між| річками| Інгул та Інгулець звалася| „кутом|рогом|”, а племена слов’ян|, які| там барилися угличі|. Коли тюркські| племена витіснили| слов’ян|, ці| міста| почали зватися| „ингул|”. Опісля ці| дві| річки| розрізнили| та назвали|накликали| Інгул та Малий Інгул, який| із зменшувальним| суфіксом| став Інгулець. Довжина річки| 549 км. Бере вона| початок з джерел| біля| села Кучерівки, що| на Кіровоградщині, там Інгулець являє| собою невеликий струмочок|, поступово| набираючи| сили|, тихо несе|се| свої води в Дніпро. Ширина русла тут 20-40 м., глибини 0,2 – 3 м., течія спокійна. Річка вражає своєю красою|вродою|. Береги|зберігай| обсаджені вербами, акаціями, на пологих схилах яскраві квіти. Попереду йде керівник, а діти, відстаючи і знову наздоганяючи, прагнуть побачити обіцяне: красу річки. Обмінюючись враженнями група зупиняється на ночівлю (фото 13).

Фото 12.

В долині річки Інгулець

Біля річки, під шум води минали останні часи напруженого дня (фото 14). А ми вже пізно ввечері намагалися заснути, дивлячись на повний місяць і згадуючи події цього дня.

Фото 13. В таборі

Фото 14. Відпочинок біля річки

З табору, другого дня, ми вийшли о 9 годині ранку. На початку дня погода була жарка, як і першого дня. Маршрут другого дня мав проходити через так звану долину єврейських поселень до Широківського лісу. Пройшовши з годину ми побачили на березі| р. Інгулець | село Інгулець. Вирішили заглянути в історичне минуле цього поселення.

Історія колонії Інгулець розпочинається на початку Х1Х століття. В 1806 році одна партія євреїв була переселена в Тобольську губернію (так за допомогою колоній влада намагалася не дати євреям привід до неробства та незаконних промислів), а через два роки, в 1808 році ця партія переселена на берег річки Інгулець, так утворилась Інгулецька колонія. В 1812 році в колонії числилось 512 душ. На початку 1902 року у колонії було 220 дворів, населення 2400 душ, була синагога, три молитовні доми, школа на 123 учні, 10 торгово - промислових установ. Ми прямуємо мимо поклінного хреста та меморіального каменю до Єврейського цвинтарю. Це місце в народі називають широківським «Бабиним Яром» (фото 15, 16). Німці вивели на окраїну села до широкого яру все місцеве єврейське населення, не залишаючи ні дітей та жінок, ні людей похилого віку. За 2 каральні операції протягом кількох годин вогнем із кулемета було вбито майже 1200 чоловік. Ще довго в степу стояв людський стогін. Про ці страшні події нам розповіли жителі села.