Фото 29. В таборі
Пятого дня підйом чергових о 700, а вихід – в 900. Та через пахмурну погоду (моросив дощик і вилазити з теплого спальника зовсім не хотілося) перенісли підйом на годину.
На сніданок смачна гречана каша з м’ясом, але забагато, тож собачкам знов перепало. Оскільки почали готувати сніданок не у 8.00, а як тільки скінчився дощик і збиралися швидко, то вийшли вчасно, як і заплановано.
Підходимо до села Шестірня (фото 30). Село розташоване на півдні Широківського району і засноване було козаками. Спочатку це були сторожові пости приблизно в 1689 році. За легендою, село назване на честь козака, який вирізнявся з-поміж інших тим, що мав по шість пальців на кінцівках. За це і прозвали його Шестірня. Минали роки, і сторожові пости козаків розросталися, та оскільки землі тут були не дуже родючі, люди переїжджали до інших місць, будуючи там свої маєтки. Шестірня - одне з найстаріших козацьких поселень на Криворіжжі. І недаремно воно привертає увагу археологів та краєзнавців: тут зафіксовано велику кількість пам'яток історії та культури. Зокрема, велику цінність являють собою залишки церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Це була одна з перших кам’яних споруд на півдні Дніпропетровщини. На превеликий жаль, зараз там, де колись стояла церква, можна бачити лише купу каміння (в 1984 році її зруйнували, незважаючи на обурення шестірянців). Цікавими для огляду є ще декілька об'єктів: будівля земської початкової школи (пам'ятка місцевої архітектури XIX століття) та церковноприходської школи. Вони також перебувають в напівзруйнованому стані і потребують відновлення. На території Шестірні є 5 цвинтарів: один козацький і 4 – сільські. На цих кладовищах збереглося дуже багато оригінальних кам'яних хрестів, які можуть бути зафіксовані як пам'ятки історії та культури. Всього на Криворіжжі було знайдено 150 подібних хрестів, близько сотні з них на - шестірянських цвинтарях.
Фото 30. Біля села Шестірня
З центральної дороги селища звертаємо до степу (фото 31) і рухаємося до кінцевої зупинки – це комплекс балок Кобильної.
Фото 31. Степовою дорогою
На бівак стали сьогодні рано – в 15.00. Скинувши рюкзаки, починаємо ставити намети, готувати їжу (фото 32).
Фото 32. Балка Кобильня. Бівак.
Всі, хто закінчив свої справи мав нагоду полежати на карематах і повноцінно відпочити – так би рано кожного дня ставати на бівак! Так і проминув кінець дня.
Ось вона – довгоочікувана остання ніч в наметі! Десь далеко залишились клопоти міста з шумом доріг і пилом вулиць. Легені наповнювало чисте повітря балки, вітер стиха ворушив тент намету, над нами мерехтіли зорі – нам казалось набагато ближчі, ніж ми звикли їх бачити в місті. Сьогодні нам насняться вже не міські сни…
Шостого дня ми вирішили провести вивчання комплексу Балок Кобильня та вивчити історію козацьких кладовищ.
Підйом о 8.00. Разом з черговими прокинулись всі – по парам, керівник, розбив групу дуже вдало! Цим черговим ніколи не було сумно: сьогодні обмінювались досвідом приготування вівсяної каші. Солодкий сніданок не у всіх викликав захоплення, тим більше, що сьогодні день обіцяє бути виснажливим. Какао трохи скрасило картину, а карманка (цукати з горішками) зробила вівсяночку ситнішою – все не так погано!
На сьогоднішній день в селі Шестірня знаходиться п’ять кладовищ, які датуються XVIII-XIX ст. На одному з них, неподалік від залишків церкви, покоїться прах отамана Полтавського куреня. Зберігся кам’яний хрест з його могили та хрест з могили козака Дядьківського куреня. У північній частині села, за фермою, знаходиться кладовище, де збереглося 108 кам’яних хрестів. Більшість з них у непоганому стані.
Усі хрести цього кладовища можна поділити на 7 груп, в рамках яких вони дещо відрізняються за формою основи, пропорціями, деякими конструктивними деталями: грецькі, розширені, трилисті, перехресні, круглі, складні.
На сьогоднішній день кладовище с. Шестерня одне з найбільших на Дніпропетровщині. Воно постійно знаходиться під загрозою руйнації.
Далі наш маршрут пролягав до Балки Кобильня.
Балка Кобильня – перлина Широківщини та південної України (фото 33). Вона розташована в межах Широківського району Дніпропетровської області та Високопільського району, Херсонської області. Вона має загальну довжину близько 50 км. та площу 2500 га.
Балка являє собою унікальне поєднання природних утворень: карстові прояви, степова рослинність, пам’ятки археології, пам’ятки історії та культури. У балці Кобильня знаходяться ділянки поверхневого карстопрояву, єдині у Дніпропетровській області, у тому числі і підземні карстові печери. Балка багата водними угіддями – тут протікає річка Кобильня, яка утворюється більш ніж 30 джерелами, розташовано декілька ставків, є і низинні болота. Ми побували на найбільш цінній ділянці балки, на якій збереглася типова степова рослинність. В її складі виявлено рослини занесені до Червоної книги України: ковила Лессінга, ковила волосиста та найкрасивіша, сон чорнючій, рястка Буше, тюльпан Біберштейна, серед них і цінна реліктова рослина – цимбохазма Дніпровська, яка росте тільки в трьох місцях на Україні.
Природна рослинність створює сприятливі умови для різноманітного тваринного світу, особливо – птахів. Як нам розповіли місцеві жителі, що на цій території жили і дикі коні – тарпани. Зникли вони безслідно для України. Востаннє, за переказами, їх бачили у цих степах, саме у мальовничій місцині, де ми і розбили бівак. Було це наприкінці минулого століття. Тут, ми побачили оазиси первинної природи, тієї, яку так любили і так ревно захищали кінні і піші курені запорожців, верби, природні печери, різнотрав'я, розміряний помах крил у весільному весняному танці болотних чапель. Тут можна і дикого вепра зустріти, і лякливого лисячого виводка, і сича вночі послухати.
