4.4.1. Політичні права і свободи.

Політичні права і свободи — це права, які належать лю­дині як члену політичного співтовариства, коли він висту­пає насамперед як громадянин держави.

До політичних прав і свобод належать: право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації; пра­во брати участь в управлінні державними справами, у всеук­раїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обра­ними до органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; право направляти індивіду­альні чи колективні письмові звернення (ст. 36—40 Консти­туції України).

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу як безпосередньо, так і через ор­гани державної влади та місцевого самоврядування. Сувере­нітет українського народу — це найважливіша основа консти­туційного ладу України. Практичну реалізацію він отримує через реалізацію кожним громадянином своєї волі в політич­ному житті країни. Найбільш узагальненим, інтегруючим усі інші політичні права і свободи є право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнсько­му та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обрани­ми до органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня (ст. 38 КУ). Право кожного громадянина брати участь в управлінні справами держави — важлива ознака демократизму держави.

Важливим правом, яке безпосередньо стосується участі громадян в управлінні справами держави, є закріплене право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські орга­нізації (ст. 36 КУ) для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задово­лення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Конституція України (ст. 37) встановлює заборону щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських ор­ганізацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквіда­цію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалю­вання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації за­кріплене у ст. 39 Конституції України. Право на звернення встановлене у ст. 40 Конституції України, і воно є правом кожного направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування і службо­вих осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін.

4.4.2. Економічні, соціальні і культурні права.

Економічні, соціальні і культурні права — це права, пов'я­зані з діяльністю людини в господарській сфері, її соціальними відносинами з суспільством, державою, колективами, ін­шими людьми, з діяльністю у сфері культури і духовного життя.

Економічні права забезпечують людині мож­ливість вільно розпоряджатися основними факторами ви­робничої діяльності, яка становить основу існування та роз­витку суспільства. Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя та соціальну захищеність, а культурні права сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічному, соціальному і культурному про­гресі суспільства.

До основних економічних, соціальних і культурних прав належать: право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; на працю; на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; право на відпочинок; на соціальний за­хист; на житло; на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї; на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; на освіту; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості; право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41—54 Конституції України).

Всі ці права і свободи є тісно взаємопов'язаними.

Таким чином, розглянувши класифікацію прав і свобод людини і громадянина, можна зробити наступні висновки: права людини і громадянина – є певним чином унормована її свободи, певні її потреби чи інтереси, вимоги про надання благ, спрямовані суспільству, державі, законодавству, це певний вид, форма існування, спосіб прояву моралі. “Права людини” є категорією, яка має досить глибокі історичні коріння, і розвивається ця категорія та отримує своє визначення та закріплення в залежності від розвитку суспільства.

Розділ 5. Конституційні обов’язки людини і громадянина.

Обов'язки — складова частина правового статусу особи. Во­ни тісно пов'язані з правами та свободами людини і громадя­нина.

Конституційні обов'язки встановлюються як для реалізації інтересів усього суспільства, держави, так і в інтересах кож­ного окремого громадянина, їх, як і конституційні права і свободи, не слід відривати від цілей, вираженням яких є ін­тереси. Неможливо уявити люди­ну, яка має тільки обов'язки, як неможливі й права особи без обов'язків. Свобода тільки тоді є реальною, якщо їй притаман­ні риси порядку, який базується на праві, а порядок і є єдність прав і обов'язків.

Людина повинна виконувати певні обов’язки, щоб при використанні своїх прав і свобод не завдавати шкоди державі, суспільству, іншим людям. Тобто обов’язки людини є логічними і обов’язковими аналогами відповідних прав і свобод.

Цей взаємозв’язок обов’язків з правами і свободами, а також з державою і суспільством достав своє конституційно-правове закріплення у ст. 23 КУ, в якій зазначено, що кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Конституція України виходить із принципу рівності обо­в'язків, що випливає із ст. 24 щодо рівності прав і свобод. У практичному аспекті це означає, що ні один громадянин не повинен звільнятись або ухилятись від обов'язків, цей тя­гар рівною мірою повинен поширюватися на всіх громадян. В Україні проживає чимало осіб, які не є громадянами нашої держави. Конституція не звільняє їх від деяких обов'язків (поважати Конституцію і закони України, сплачувати подат­ки, оберігати природу). І це правомірно, оскільки вони мають майже такі ж права і свободи, як і громадяни України. Але деякі обов'язки на таких осіб не поширюються (зокрема, за­хист Вітчизни).

Обов'язок додержуватися Конституції і законів України є одним із найважливіших обов'язків людини і громадянина. Він встановлений ст. 68 Основного Закону і стосується всіх осіб, які перебувають на території України. Цей конституцій­ний обов'язок не обмежується виконанням тільки Конститу­ції і законів, а означає, що кожний повинен додержуватися і підзаконних актів, актів органів місцевого самоврядування. Йдеться про дотримання принципу законності. В Конституції містяться заборонні норми у вигляді заборони для громадян здійснювати ті чи інші дії. Так, у ст. 37 передбачена заборона утворення і діяльності політичних партій та громадських об'єднань, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквіда­цію незалежності України, зміну конституційного ладу наси­льницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки тощо. Встановлюється, що на території України забороняється створення і функціо­нування будь-яких збройних формувань, не передбачених за­коном (ст. 17). Незнання законів не звільняє від відповідаль­ності (частина друга ст. 68).

Обов'язок поважати честь і гідність людей, не посягати на їхні права і свободи, закріплений у ст. 68 Конституції України, є важливою умовою свободи, її необхідним обме­женням і фундаментальним принципом правопорядку. Пова­га до чужих прав потребує розвинутої правосвідомості грома­дян і наявність у особи стримуючих засад. Егоїстична реаліза­ція своїх прав за рахунок інших є водночас порушенням як норм права, так і моралі. Додержання цього конституційного обов'язку значною мірою усуває конфлікти між людьми або їх мінімізує.

Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності і територіаль­ної цілісності України, шанування її державних символів встановлений ст. 65 Конституції України. Вільні детально обов'язок захисту Вітчизни врегульовано Законом України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 р. Порядок прохо­дження військової служби встановлений Законом України«Про загальний військовий обов'язок та військову службу» від 25 березня 1992 р. Альтернативна служба існує для тих громадян, які за своїми світоглядними та релігійними пере­конаннями не можуть нести військову службу. В цих та інших встановлених законом випадках громадяни України мають право на заміну військової служби альтернативною невійськовою службою. Військова служба є почесним обов'яз­ком кожного громадянина. Тому за ухилення громадян від чергового призову на дійсну військову службу, а також за ухилення від військової служби встановлена кримінальна відповідальність. Шанування державних символів уперше за­кріплюється як конституційний обов'язок громадян України. Державні символи — прояв суверенітету держави, і тому під­лягають особливій охороні з її боку.

Обов'язок не заподіювати шкоди природі і відшкодовува­ти завдані їй збитки встановлений ст. 66 Конституції Украї­ни. Збереження довкілля визнається світовою спільнотою як основне завдання і обов'язок не тільки кожної держави, а й кожного землянина. Екологічні обов'язки громадян України деталізовані в поточному законодавстві, зокрема в Законі України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» від 25 червня 1991 р. Проблема охорони довкілля в Укра­їні після катастрофи на Чорнобильській АЕС є досить важли­вою. У зв'язку з цим у ст. 16 Конституції України закріплено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологіч­ної рівноваги на території України, подолання наслідків Чор­нобильської катастрофи — катастрофи планетарного масшта­бу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави. Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони навколиш­нього середовища — це завдання не тільки державних інсти­туцій, а й кожного громадянина.

Обов'язок охорони культурної спадщини передбачений ст. 66 Конституції України. Він спрямований на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його історичних надбань. Це питання детально регламентується в «Основах законодавства України про культуру», в законах України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р., «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р.

Обов’язок сплачувати податки і збори закріплений у ст. 67 КУ. Він у нашій державі вперше закріплений на конституційному рівні. Конституція зобов’язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни щорічно повинні подавати до податкових адміністрацій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом. Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на яких згідно із законами України покладено обов’язок сплачувати податки.

Деякі автори до додаткових обов’язків, встановлених КУ відносять:

Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти, вста­новлений ст. 53 Конституції України, означає обов'язок кож­ного мати таку освіту. Держава забезпечує доступність і без­оплатність дошкільної, повної загальної середньої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. У Законі України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р. визначено, що загальна середня освіта — це цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про приро­ду, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є ін­телектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для її подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта є обов'язковою складовою безперерв­ної освіти. Загальна середня освіта спрямована на забезпечен­ня всебічного розвитку особистості шляхом навчання та вихо­вання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, полікультурності, світського характе­ру освіти, системності, інтегративності, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Обов'язок піклуватися про дітей та непрацездатних бать­ків передбачено ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'я­зані утримувати дітей до їх повноліття, а повнолітні діти зо­бов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Цей обов'язок громадян відображає особисту відповідальність кож­ної людини за долю своїх батьків і дітей, коли вони вже або Ще не в змозі забезпечити свої життєві потреби. Детальніше ці питання регламентуються Сімейним кодексом України, прийнятим 10 січня 2002 року, а також нормами цивільного законодавства.

Щодо обсягу обов’язків людини і громадянина, то він залежить від певних критеріїв, до яких, зокрема належать: вік людини; стан її здоров’я, стать (чоловік, жінка); особливі умови праці (міліція, митна служба, Збройні Сили України, тощо).

Таким чином, основні конституційні обов'язки людини і громадянина - це закріп­лені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині й громадянину, аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримував­ся від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотри­мання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідаль­ність

В И С Н О В К И.

Розглянувши поняття правового конституційно-правового статусу людини і громадянина, та його основних елементів можна зробити наступні висновки:

Загальний правовий статус — це статус особи як громадя­нина держави, члена суспільства. Він визначається насампе­ред Конституцією держави і не залежить від різних поточних обставин, наприклад, сімейного стану, посади, здійснюваних функцій. Цей статус є єдиним і однаковим для усіх, характе­ризується відносною статичністю, узагальненістю. Змістом такого статусу є головним чином ті права й обов'язки, які на­дані і гарантовані всім Конституцією.

Структуру правового статусу становлять: правосуб’єктність, конституційні принципи правового статусу людини і громадянина, права, свободи, обов’язки, відповідальність.

Принципами конституційно-правового статусу є: 1) належність людині основних прав і свобод від народження і їх невідчужуваність; 2) відпо­відність правового статусу особи в Україні вимогам і стандар­там, які на сьогодні склалися в міжнародному співтоваристві; 3) поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами ін­ших осіб, держави і суспільства; 4) загальність конституцій­них прав, свобод і обов'язків; 5) юридична рівність громадян України, їх рівноправність; 6) гарантованість конституційно­го статусу особи; 7) заборона незаконного обмеження конституційних прав і свобод громадян України; 8) принцип єдності прав і обов'язків; 9) гуманістична спрямованість основ право­вого статусу особи; 10) загальнодоступність основних прав і свобод людини і громадянина.

Наступним елементом структури правового статусу особи є – громадянство.

Громадянство України - це стійкий, необмежений в просторі правовий зв'язок фізичної особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок чого особа і держава набувають взаємних прав і обов'язків в обсязі, пе­редбаченому Конституцією і законами України.

Основним елементом правового статусу людини та громадянина є права, свободи та обов’язки.

Права людини – це її соціальна спроможність вільно діяти, самостійно обирати вид та міру своєї поведінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчими актами.

Класифікація прав і свобод людини і громадянина можлива на основі відповідних критеріїв: залежно від суб'єкта їх поділяють на права людини і права громадянина; за черговістю їх включення до конституцій та міжнародно-правових документів - на права першого, другого та третього покоління; за генезою - на природні (природжені) та похідні від них; за видом суб 'єкта - на індивідуальні та колективні; за ступенем їх абсолютизації на такі, що підлягають обмеженню і такі, що не підлягають законодавчому обмеженню; за характером утворення на основні та додаткові; за змістом на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні і культурні.

Основною і головною підставою класифікації є зміст прав. За змістом права класифікуються на особисті (громадянські), політичні, соціально-економічні та культурні.

Обмеження прав людини і громадянина можливе лише на підставах визначених законом, у строго регламентованих нормами закону випадках, виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Конституційними гарантіями реалізації прав і свобод людини і громадянина є передбачені Основним Зако­ном України засоби, методи і механізми, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод людини і громадя­нина.

Обов'язки — складова частина правового статусу особи. Во­ни тісно пов'язані з правами та свободами людини і громадя­нина.

Основні конституційні обов'язки людини і громадянина - це закріп­лені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині й громадянину, аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримував­ся від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотри­мання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідаль­ність.