Правила переливання крові

Кров переливають натщесерце або після легкого сніданку. Перед трансфузією слід спорожнити сечовий міхур, виміряти артеріальний тиск і температуру.

Потім необхідно перевірити придатність крові донора, визначити групу крові донора і реципієнта, провести проби на індивідуальну сумісність (групову або за системою АВО і резус-сумісність), а також біологічну пробу.

Наприкінці переливання у флаконі залишають 10—15 мл крові і зберігають протягом 1 доби. Після переливання 2—4 год треба полежати у ліжку. Необхідно стежити за артеріальним тиском, температурою, частотою пульсу, характером сечі та її кількістю.

ВІЗУАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПРИДАТНОСТІ КРОВІ ДО ПЕРЕЛИВАННЯ

Перевірити правильність паспортизації: наявність етикетки з номером, дати за­готовлення, позначення групи і резус-належності, найменування консерванту і терміну придатності, прізвище й ініціали донора, найменування установи-заготівннка, підпис лікаря.

1. Перевірити термін придатності (21 доба і 35 діб при застосуванні нових кон­сервантів).

2. Перевірити герметичність упаковки. Недопустимі порушення її цілості, проко­лювання кришки флакона голкою.

3. Переконатись, що кров розділена на три шари (прозорі), не має пластівців. Унизу має бути червоний шар — еритроцити; посередині — вузька сіра смуж­ка — лейкоцити і тромбоцити; зверху — жовтий — плазма.

Якщо хоча б одна з перелічених вимог не виконана, таку кров переливати забороняється.

Оцінювання крові донора і реципієнта

Для визначення сумісності крові за системою АВО Оттенберг увів правило, згід­но з яким аглютинують еритроцити крові, що переливається, а не крові хворого. Відповідно до цього правила можливе переливання різногрупної крові, при цьому представники групи АВ(ІУ) є універсальними реципієнтами.

Але сучасними дослідженнями встановлено, що правило Оттенберга може застосовуватись лише при переливанні до 0,5 л донорської крові. Що стосується резус-сумісності, то резус-позитивним пацієнтам принципово можна переливати резус-негативну кров.

Сучасні досягнення імунології і клінічної практики дозволяють переливати тіль­ки одногрупну і однорезусну кров, за винятком екстрених випадків. Переливання різногрупної крові дітям заборонене взагалі.

ПРОБИ НА ІНДИВІДУАЛЬНУ СУМІСНІСТЬ

Проби на індивідуальну сумісність проводять у процесі підготовки до гемотрансфузії. Роблять пробу на індивідуальну сумісність за системою АВО і за резус-фак­тором. Порядок виконання такий:

1. Для проведення проб необхідно взяти у хворого напередодні або в день транс­фузії 5 мл крові в чисту суху пробірку, надписавши на ній в присутності хворо­го його прізвище, групу крові і дату. Пробірку для відстоювання поміщають у холодильник, а в термінових випадках кров центрифугують.

2. Проби проводять паралельно: великі краплі сироватки хворого наносять Пас­терівською піпеткою на чашку Петрі і білу площину, на яких надписують пріз­вище і групу крові хворого; прізвище, групу крові і номер флакона донора. По­ряд із краплями сироватки наносять кров донора з флакона у співвідношенні 1:10 і перемішують скляними паличками.

3. Визначення групової сумісності: наносять краплю на площину і похитують; результат визначають через 5 хв. Визначення резус-сумісності: чашку Петрі ставлять на водяну баню з температурою 46—48 °С, результат визначають че­рез 10 хв.

Наявність аглютинації хоча б в одній із крапель вказує на групову або резус-несумісність крові донора і реципієнта і неприпустимість переливання такої крові.

БІОЛОГІЧНА ПРОБА

Незважаючи на сумісність крові донора і хворого, визначену за системою АВО і резус-фактором, не можна бути впевненим у повній їх сумісності.

Існує багато другорядних групових систем, які можуть стати причиною уск­ладнень. Для того щоб виключити таку ймовірність, на початку гемотрансфузії проводять ще одну пробу на сумісність — біологічну.

Спочатку струминно переливають 10—25 мл крові, після чого трансфузію при­пиняють (перекривають крапельницю) і протягом 5—7 хв спостерігають за станом хворого. За відсутності клінічних проявів реакції або ускладнень (почастішання пульсу, дихання, задишка, утруднене дихання, гіперемія обличчя тощо) вводять ще 10—25 мл крові і протягом 5—7 хв знову спостерігають за хворим. Так повторюють тричі.

Відсутність реакції у хворого після трикратної перевірки є ознакою сумісності «рові і підставою для здійснення гемотрансфузії у повному обсязі.

У разі несумісності крові у реципієнта під час біологічної проби з'являються тахікардія, задишка, гіперемія обличчя, озноб або жар, біль у животі та (дуже важ­лива ознака) у поперековій ділянці.

В обов'язки середнього медичного персоналу, який виконує роботу під керів­ництвом лікаря, входить:

• завезення трансфузійних рідин, стандартних сироваток на станцію або відді­лення переливання крові;

• отримання трансфузіних рідин і їх реєстрація в «Журналі отримання і витра­ти крові та її компонентів»;

• дотримання правильного режиму зберігання крові і реєстрація температури холодильника в «Журналі температурного режиму зберігання крові»; заготовлення, оброблення, монтаж, стерилізація і зберігання систем для ге­мотрансфузії;

• підготовка всього необхідного для переливання крові та її компонентів;

• надання допомоги лікарю в проведенні досліджень групи крові, резус-фактора і проб на сумісність при трансфузії;

• спостереження за хворим під час і після переливання крові; ведення протоколу переливання крові.

Трансфузіологічна служба є мережею спеціальних організацій, зобов'язаних забезпечувати лікувальні установи кров'ю, її компонентами і кровозамінниками. До складу трансфузіологічної служби входять Гематологічний науковий центр АМН України, науково-дослідні інститути Міністерства охорони здоров'я, станції і відділення переливання крові.

Станції переливання крові комплектують донорські кадри, обстежують до­норів і ведуть їх облік, заготовляють і зберігають кров та її компоненти.

Розвиток донорства, забезпечення комплексу соціальних, екологічних, правових, медичних заходів, захист прав донора регламентується законом. Перед гемотрансфузією лікар пише короткий епікриз з обґрунтуванням показань до ге­мотрансфузії.

Після трансфузії лікар записує в історію хвороби протокол переливання крові:

• показання до трансфузії;

• паспортні дані з кожного флакона: прізвище донора, група крові, резус-фак­тор, номер флакона, дата заготовлення крові;

• група крові і резус-фактор реципієнта і донора;

• результати проб на індивідуальну сумісність крові донора і реципієнта за сис­темою АВО і резус-фактором;

• результат біологічної проби;

• наявність реакції і ускладнень;

• дата, прізвище лікаря, що переливав кров, підпис.

Відповідний запис із зазначенням основних даних історії хвороби пацієнта (ШБ, вік, діагноз, № історії хвороби) лікар робить і в спеціальній «Книзі реєстрації переливання крові, її компонентів і препаратів».

Від правильного вибору трансфузійної рідини, дози, методу, способу уведення залежатиме успіх гемотрансфузійної терапії та її безпечність.

Висновок

Матеріали лекції підібрано вірно згідно теми, питання висвітлені з врахуванням останніх наукових досліджень. В доступній формі описані питання : основи ізосерології, визначення груп крові, дії медичної сестри перед переливанням, показання та протипоказання до переливання, догляд за пацієнтом під час і після гемотрансфузії.

Лекційний матеріал може бути використаний на лекції.

Література

1.Кіт О.М., Ковальчук О.Л., Пустовойт Г.Т. Медсестринство в хірургії.- Тернопіль.: Укрмедкнига, 2002. – С. 135 - 149.

2. Ковальчук О.Л., Сабадишин О.О., Маркович О.В.Медсестринство в хірургії.- Тернопіль.: Укрмедкнига, 2002.- С. 182 - 212.

3. Усенко О.Ю., Білоус Г.В., Путинцева Г.Й.. Хірургія.- К.: ВСВ, Медицина, 2010. - С. 63 - 72.

4. Роздольський І.В. Посібник з хірургії .- К.: Здоров’я, 2003. – С. 63 - 76.