2.Громадянин і держава (трохи історії).

В часи Великої Французької революції (1792 р.) поняття “громадянин” було введено декретом як обов’язкова форма звертання один до одного.

Громадянин – повноправний вільний член суспільства, який бере активну участь в громадському і державному житті.

Громадянство – це особливий політично-юридичний стан особистості, якого вона набуває на основі Конституції. Разом з тим, це реальне відношення людини до держави і держави до людини.

Перша конституція виникла в Північній Америці, США і набрала чинності 4 березня 1789 р. вона як і всі наступні конституції країн світу, містила загальні принципи прав і обов’язків громадян. Система прав, свобод і обов’язків громадян реалізується на основі єдиних принципів, розроблених як світовим товариством, так і парламентами країн. Всесвітня декларація прав людини(схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1984 р.) складається із преамбули та 30 статей. Було вперше в практиці міжнародних відносин дано перелік основних прав і свобод, якими повинна користуватися кожна людина. З того часу було прийнято 178 міжнародних документів з прав людини.

Міжнародні акти про права людини передбачають спеціальні контрольні механізми їх виконання, створені і діють Міжнародна Комісія ООН по правах людини, Комітет по правах людини, Європейська комісія по правах людини. (Див. Розділ 2 Конституції. України ).

Які ж основні права і свободи? Як вони реалізуються державами? Це право на життя, презумпція невинності, охорона особистого життя громадян, свобода зборів, мітингів, походів на вулицях, демонстрацій; свобода інформації, слова, друку: свобода контактів між людьми і т. ін.

Проблема гарантій прав з боку держави невіддільна від відповідальності особистості. В цьому розумінні гостро стоїть питання про політику поведінку особистості, про взаємо зв’язок людини і політики.

3.Людина і політика (Лідерство).

Кожна людина, стверджує Бертран Рассел, одвічно наділена двома пристрастями: жалобою влади і слави. Прагнення до влади можна вважати домінуючою рисою людської психіки і свідомості. З цих позицій проаналізуємо таке явище як політичне лідерство.

Лідерство – досить поширене соціальне явище. Можна сміливо стверджувати: там, де склалась та чи інша людська спільність, там повинні з’явитися лідери.

Лідер (від. Лат. Ведучий - leader) – авторитетний член організації або малої групи. Вплив на інших дозволяє йому відігравати ведучу роль в соціальних процесах, громадському житті.

Виділимо основні типи громадських лідерів. Вже в дитинстві кожна людина стикається с проявом лідерських якостей з боку своїх ровесників. Юнацькі ватаги очолюють лідери, це властиве шкільним та студентським групам. Лідерство існує в родині. Отже, можна говорити про перший тип лідера, лідера дозвілля. Побутовий тип громадського лідера має три групи якостей. По-перше, розвиненість розуму, кмітливість, досвід, котрі повинні бути вище середнього рівня тієї групи людей, до якої він належить. По-друге, лідер повинен пропонувати кращі варіанти вирішення спільних проблем. По-третє, необхідно мати здатність переконувати оточуючих в правильності того, що пропонується, мати волю та організаторські здібності. Звичайно в реальному житті окрема людина іноді не може володіти всіма цими якостями, а частіше має місце та чі інша їх комбінація.

Другий вищий тип лідера – лідер ділових, державних, політичних взаємовідносин. Якості політичного лідера впливають на політику. Адже це сфера, де зіштовхуються, а потім вирішуються інтереси класів, соціальних верств, націй, а через них і інтереси кожної людини. Риси політичного лідера: працездатність, висока аналітичність розуму, компетентність, схильність до державної і громадської діяльності, твердість принципів і переконань при здатності сприймати іншу точку зору і шукати нову, вміння переконати і вести за собою людей, оптимізм, увага до людини.

Головна роль політичного лідерства зводиться до вираження і реалізації соціальних інтересів певних груп людей. У зв’язку з цим розрізняють основні типи політичних лідерів: авторитарне лідерство – що передбачає одноосібноспрямовуючий вплив, заснований на погрожуванні застосуванням сили; демократичне лідерство – яке дозволяє членам груп брати участь в управлінні її діяльністю; лідер-ліберал – відрізняється терпінням, визнає права людини, домагається розподілу законодавчої влади. Зрозуміло, що поведінка політичних лідерів будь-якого типу є однією з важливих галузей дослідження політичної науки. Але наслідки політичної боротьби залежать не тільки від лідера, але й від поведінки широких мас, верств, класів.

Вивчаючи людину в політиці, ми не можемо не вивчати її політичної поведінки. Про це в слідуючому розділі.