Навчальний елемент 2.1: лекція Науково-теоретичні та методологічні засади клініко-психологічної діагностики

1. Поняття "здоров’я", "хвороба", "розлад".

2. Ссистеми класифікацій психічних розладів.

3. Функції клініко-психологічної діагностики.

4. Діагностичні концепції: діагностика властивостей, діагностика поведінки, вимірювання змін.

5. Принцип мультимодальності у клініко-психологічній діагностиці.

6. Клінічний діагноз. Клінічний стиль мислення.

7. Переваги та недоліки стандартизованих анкет, опитувальників, проективних методик.

8. Структура психологічного заключення. Характериcтика ставлення до обстеження. Характеристика контакту з досліджуваним.

1

У побутовому вжитку поняття "хвороба" використовуються для характеристики тільки таких станів, котрі вже не виглядають нормальними, а тому потребують особливого пояснення: помітні зміни самопочуття (біль), працездатності чи поведінки людини, не властиві для неї раніше. Використовуючи поняття "хвороба" ми намагаємося пояснити ці зміни. Це відповідає і суб’єктивному враженню людини, яка вважає себе хворою. Більш точне визначення цього суб’єктивного стану – "погане самопочуття"; хворобою ж можна назвати те, що індивід має "насправді": конкретну зміну у ньому самому.

Тож, крім психологічного (погане самопочуття) і тілесно-біологічного (хвороба) аспектів існує ще й соціальний аспект: змінена поведінка хворого (хвора поведінка) стає очевидною для оточуючих. Наскільки ці зміни здаються дійсно наслідком "Я не можу", а не "Я не хочу", настільки даний індивід розглядається як хворий і отримує відповідне ставлення.

Отже, те, що ми називаємо "хвороба" включає щонайменше 3 перспективи:

- якось змінений стан індивіда, його тіла чи частини тіла;

- переживання з приводу нездужання чи неповноцінності;

- приписана роль, пов’язана з особливими вимогами та привілеями.

У медицині основною моделлю хвороби є загальна концепція хвороби:

Наслідки хвороби Р оль хворого й обмеження нормальної рольової поведінки

Погане самопочуття С карги, симптоми і дані огляду

Хвороба Психологічні зміни, дефект у індивіда

Причини хвороби Біологічні, соціальні, психологічні

У дослідженні загальна модель хвороби – це праобраз для створення гіпотез: скарги гіпотетично узагальнюються в деяку нозологічну одиницю, після цього шукають дефект, який лежить в її основі, і причину цього дефекту.

На практиці модель хвороби дає можливість співвіднести скарги і спостережувані відхилення з однією з численних нозологічних одиниць. Клінічну діагностику слід розуміти саме як такий процес класифікації. Після цього клініцист може перенести на свого пацієнта все, що він знає завдяки дослідженням про цю нозологічну одиницю.

Модель хвороби також має значення для суспільства: з часів Середньовіччя турботу про тих, кого визначили як хворих, взяло на себе суспільство і заснувало спеціальні заклади – лікарні.

Чітке загальне розмежування хвороби і здоров’я, насправді, більше потрібне не стільки для медицини, скільки для виконання суспільних завдань по забезпеченню хворих. Тому було прийняте прагматичне рішення:

хворі – це люди, яким лікарі виставили той чи інший діагноз. Відповідно здорові – це люди, у яких відсутні будь-які хвороби.

Згідно з Парсонсом, здоров’я можна визначити як "…стан оптимальної працездатності індивіда у сенсі ефективного виконання ролей і завдань, які відповідають його соціальному статусу".

Becker: здоровою є працездатна людина, яка оптимально відповідає "нормальним" рольовим очікуванням і яка в змозі подолати щоденні вимоги, в результаті чого немає необхідності приписувати їй роль хворого. Відповідно, здоров’я також можна розглядати з трьох аспектів:

здоров’я, хороше самопочуття, роль здорового.

У 1984 році робоча група ВООЗ подала нову дефініцію здоров’я як міри здатності індивіда чи групи, з одного боку, реалізовувати свої прагнення і задовольняти потреби, з іншого – змінюватися чи кооперуватися із середовищем.

Хвороба - об’єктивна, а хороше (чи погане) самопочуття – суб’єктивне. Але, наприклад в НЛП, опираються саме на суб’єктивну оцінку свого стану, саме вона розцінюється як найбільш достовірна.

Якщо хворобу і здоров’я розуміти як взаємовиключаючі категорії, то погне самопочуття і хороше самопочуття можна уявити як екстремальні полюси одного континууму, який має ще нейтральну область, межі якої нечітко визначені. Разом з тим, у сучасних науках про здоров’я (напр., у Психології здоров’я), здоров’я розглядають як багаторівневий континуум якісно й кількісно відмінних станів, одним з яких є хвороба.

У визначенні клінічної психології У.Бауманна та М.Перре частіше використовують поняття розлад: автори вживають термін "психічний розлад" замість "психічна хвороба", оскільки, на їх думку, поняття "хвороба" передбачає, що існує деяка єдність специфічних симптомів, яка характеризується єдиним закономірним перебігом, зумовленими певними біологічними процесами. Тому "хвороба" більше підходить до соматичних порушень. При психічних порушеннях подібні відповідності бувають суперечливими, тому більш доцільно використовувати поняття "психічний розлад".

Під душевним здоров’ям Becker розуміє "набір всіх тих психічних якостей, тобто відносно стабільних характеристик емоцій і поведінки", які …знижують ймовірність виникнення психічного захворювання.

Аналіз наведених у науковій літературі ознак здоров’я показує, що одними з основних характеристик психологічно здорової людини є досконала саморегуляція, яка веде до адаптації, врівноваженості, гармонії та самоактуалізації; рольова й особистісна свобода, пластичність, непередбачуваність; ціннісне й відповідальне ставлення до себе й до життя; активна життєва позиція; здатність до конструктивних стосунків з іншими людьми. Базовим мотиваційним чинником, що виявляється в ініціації, здійсненні й контролі активності, спрямованої на забезпечення здоров’я, виступає розвинута воля.

Модель хвороби стосовно психічних розладів почали використовувати спочатку як метафору з "легкої руки" св. Терези, яка, намагаючись захистити монахинь одного монастиря, що поводили себе як істеричні хворі, від інквізиції, запропонувала розглядати їх "як хворих". З того часу модель хвороби стала конкурентом "моделі одержимості". З часів Ренесансу і Просвітництва і визнання дуалізму тіла і душі почали говорити про душевні хвороби.