«Цукровий діабет»

Актуальність:

Згідно з даними ВООЗ захворюваність на ЦД у середньому становить 1,5-4%, значно зростаючи в розвинутих країнах світу – до 5-6%. У структурі ендокринних захворювань ЦД становить 60-70%. На дитячий контингент припадає 8% хворих із цією патологією. Нині у світі налічується близько 150 млн. хворих на ЦД, в Україні – близько 1 млн. Насправді захворюваність значно більша, оскільки в кожного другого-третього хворого ЦД залишається недіагностованим. За даними епідеміологічних досліджень, поширеність ЦД щороку зростає (як у розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються) і кожні 10-15 років кількість хворих подвоюється.

Навчальні цілі

1. Навчити студентів розпізнавати основні симптоми цукрового діабету типу 1 та 2, ознайомити студентів з методами діагностики цукрового діабету, показаннями до їх застосування, методикою виконання, діагностичною цінністю кожного з них.

2. Навчити студентів розпізнавати основні зміни шкіри та її придатків, які виникають при цукровому діабеті та його ускладненнях.

3. Ознайомити студентів з методами лікування цукрового діабету типу 1, показаннями до застосування інсулінотерапії.

4. Ознайомити студентів з методами лікування цукрового діабету типу 2, показаннями до застосування бігуанідів.

Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття

1. Епідеміологія цукрового діабету в Україні і світі, поширеність цукрового діабету в різних вікових групах.

2. Роль вірусної інфекції та аутоімунних процесів у патогенезі цукрового діабету 1 типу. Роль генетичної схильності, ожиріння у патогенезі цукрового діабету 2 типу. Метаболічний синдром. Патологія внутрішніх органів у хворих на цукровий діабет. Особливості клінічного перебігу цукрового діабету у осіб молодого, похилого віку, у вагітних та хірургічних хворих.

3. Принципи лікування цукрового діабету. Основні препарати з гіпоглікемічною дією, можливі побічні ефекти при їхньому застосувані. Принципи замісної терапії при цукровому діабеті, можливі побічні ефекти при застосуванні лікарських засобів.

Що студент повинен знати

1. Класифікацію порушень глікемії.

2. Етіологію, патогенез цукрового діабету типу 1 та 2, фактори ризику розвитку цукрового діабету.

3. Особливості клінічного перебігу цукрового діабету типу 1 та 2 і зміни шкіри та її придатків при цьому захворюванні.

4. Критерії компенсації вуглеводного обміну у хворих на цукровий діабет типу 1 та тип 2.

Зміст теми

ЦД – це стан хронічної гіперглікемії, що виникає внаслідок абсолютної чи відносної недостатності інсуліну та інсулінорезистентністі, супроводжується порушенням усіх видів обміну речовин, перш за все вуглеводного та розвитком хронічних ускладнень.

Етіологія та патогенез

Цукровий діабет типу 1 є аутоімунним захворюванням, яке може бути індуковане вірусною інфекцією, а також різноманітними стресови­ми факторами зовнішнього середовища на тлі спадкової схильності. Початок захворювання гострий, виражені симптоми захворювання, лабільний перебіг,схильность до кетозу, гіпоглікемії.

Основу цукрового діабету 2 типу становить інсулінорезистентність, недостатність функції β-клітин вторинна. Базується цей тип захворювання на генетичній схильності, основним провокуючим фактором є ожиріння. Генетична схильність до цього типу вища, ніж до цукрового діабету типу 1. Характерний повільний початок, стабільний перебіг захворювання. Симптоми діабету виражені незначно. Часто розвиваються неспецифічні симптоми, такі як свербіж статевих органів та шкіри, фурункульоз, пародонтоз. Часто хворі страждають на гіпертонічну хворобу, ІХС.

Клініка

Поліурія є проявом осмотичного діурезу. При цукровому діабеті добова секреція сечі може збільшуватися до 3—5 л і більше.

Полідипсія. Значна поліурія зневоднює хворого, зумовлює спрагу. Полідипсію також спричинюють сухість слизової оболонки ротової по­рожнини, пригнічення функції слинних залоз, підвищення осмолярності крові, зменшення об'єму циркулюючої крові.

Втрата маси тіла. Переважання катаболічних процесів при деком­пенсації цукрового діабету призводить до прогресуючої втрати маси тіла. Схуднення зумовлюють також зневоднення, ліполіз, глюконеогенез.

Поліфагія. Збільшення апетиту при цукровому діабеті пов'язано з ослабленою утилізацією глюкози, активацією глюконеогенезу, значною втратою глюкози ор­ганізмом, де вона необхідна для енергетичних потреб.

Класифікація маніфестного (явного) цукрового діабету(А. С. Єфімов, 1983, 1998)

Типи цукрового діабету (характер перебігу)

I тип — інсулінозалежний (лабільний, зі схильністю до ацидозу та гіпоглікемії; переважно юнацький);

II тип— інсулінонезалежний (стабільний, цукровий діабет осіб літнього віку).

Гострі ускладнення цукрового діабету

1. Гіперкетонемічна кома.

2. Гіперосмолярна кома.

3. Гіперлактацидемічна кома.

4. Гіпоглікемічна кома.

Діагностика

1. Глікемія.

2. Глюкозурія.

3. Ацетонурія.

4. Глікований гемоглобін – основний показник якості компенсації цукрового діабету.

5. Пероральний глюкозо-толерантний тест – проводиться при полученні сумнівних значень глікемії для уточнення діагнозу.

6. С-пептид – дозволяє оцінити функціональний стан інкреторного апарату підшлункової залози, у тому числі й на тлі інсулінотерапії. Використовується при проведенні диференціальної діагностики цукрового діабету 1 та 2 типів.

7. Імунореактивний інсулін – також відображає функціональний стан інкреторного апарату підшлункової залози, однак визначення цього показника доцільно тільки в тих хворих, які не отримують препаратів інсуліну.

8. Антитіла до глутаматдекарбоксилази – маркер автоімунної деструкції β-клітин підшлункової залози. Використовується при проведенні диференціальної діагностики цукрового діабету 1 та 2 типів.

Ускладнення ЦД

1. Діабетична ангіопатія включає в себе генералізоване ураження ар­теріол і капілярів (мікроангіопатія) та судин середнього і великого калібру (макроангіопатія). Діабетична мікроангіопатія є специфічним ускладнен­ням цукрового діабету, а макроангіопатію розглядають як ранній і поши­рений атеросклероз.

Судинні ураження при цукровому діабеті поділяють залежно від ло­калізації:

А. Макроангіопатії:

1.)аорти і коронарних судин;

2.)церебральних судин;

3.)периферійних судин.

Б. Мікроангіопатії:

1.)нефропатія;

2.)ретинопатія;

3.)мікроангіопатія нижніх кінцівок.