Тема 2. Основи індивідуальної поведінки План

2.1. Сутність понять «особистість», «індивідуальність». Детермінанти особистості. Методи вивчення особистості

2.2. Риси та особливості характеру. Індивідуальні особливості характеру. Соціальні риси. Особисті концептуальні риси

2.3. Сутність поняття «цінності». Типи цінностей. Настанови

2.4. Сутність поняття «ставлення» та його компоненти. Типи відношення до роботи

2.5. Сутність поняття «сприйняття». Етапи процесу сприйняття. Фактори, які впливають на сприйняття. Управління процесом сприйняття

2.6. Сутність поняття «здобуття знань». Типи стилів здобуття знань. Теорія інструментального обумовлення. Теорія соціального навчання

2.7. Прогнозування поведінки на основі рис характеру. Управління поведінкою індивідів всередині організації

2.1. Сутність понять «особистість», «індивідуальність». Детермінанти особистості. Методи вивчення особистості

Особистість – це стійка система соціально значущих рис, що характеризують індивіда як члена організації. Поняття «особистість» необхідно відрізняти від поняття «індивід» (одиничний представник людського роду). Кожна людина несе в собі щось, що робить її унікальною, винятковою, особливою, тобто людиною, якій притаманна індивідуальність.

Індивідуальність – це сукупність рис, що відрізняють даного індивіда від усіх інших.

Детермінанти особистості – це групи факторів, що визначають формування й розвиток особистості. До них належать спадковість, оточення і ситуація.

Таблиця 1

Теорії поведінки людини в організації

ТЕОРІЇ	ЗМІСТ
Соціологічний підхід	Поведінка людини – є результат впливу людей і подій соціального оточення.
Біологічний підхід	Робиться акцент на залежності поведінки від фізичних і біологічних потреб і спонукань (спраги, голоду, недоліку сну й т.п.).
Психоаналітичний підхід	Підхід базується на навчанні про те, що більшість мотивів поведінки людини не усвідомлюються, не очевидні.
Бихевіоральний (поведінковий) підхід	Підхід орієнтований не на аналіз причин поведінки, а на аналіз результатів.

На сьогодні найбільш поширеним є біхевіоральний підхід, що домінує в американській та західноєвропейській традиції. Гуманістичний підхід хоч і є найбільш розвиненим та прийнятним – на практиці не отримав значного поширення, адже не виправдовує себе з боку окупності в сучасних умовах поглиблення капіталізації.

2.2. Риси та особливості характеру. Індивідуальні особливості характеру. Соціальні риси. Особисті концептуальні риси

Оскільки індивідуальність – це важливий фактор, який впливає на те, як людина думає, що відчуває і як поводиться, то необхідно вміти розрізняти її різні типи. Дослідники витратили багато часу й зусиль, намагаючись ідентифікувати типи індивідуальності. Один із найбільш корисних варіантів, який було розроблено дослідниками для опису індивідуальності, – це подання її у вигляді набору характерних рис. Характерна риса – це конкретний компонент індивідуальності, що описує особливості того, як людина відчуває, думає, діє, чому вона проявляє боязкість або товариськість, критичність або поступливість, відчуває труднощі чи легкість при спілкуванні з іншими. Тому, коли мова йде про індивідуальність людини, фактично ми посилаємося на набір характерних рис, що описують звичайні почуття, думки й поведінку людини.

Особливості характеру людини – це унікальна комбінація психологічних властивостей, що використовуються для її опису.

Дослідники встановили багато характерних рис, які в сукупності утворюють індивідуальність. Більшість психологів погоджується, що характерні риси, які є складовими індивідуальності окремої людини, можна узагальнити.

Соціальні риси – це риси, що відбивають те, як людина виглядає в очах оточення, вступаючи з ним у взаємодію в різній соціальній обстановці. Стиль вирішення проблем, виходячи з робіт К. Юнга, відомого психолога, є одним із параметрів соціальних рис. Він відбиває спосіб, за допомогою якого людина збирає та оцінює інформацію під час вирішення проблеми й ухвалення рішення.

Стилі рішення проблеми найчастіше вимірюються за стобальною шкалою Майєрса - Бріггса.

Особисті концептуальні риси відображають те, що люди схильні думати про свій соціальний та фізичний стан, а також про основні установки й особисту орієнтацію з цілого ряду питань.

Дослідження останніх років свідчать, що поведінка людини на роботі визначається такими ключовими характеристиками: ступенем самоконтролю, авторитаризмом, догматизмом, макіавеллізмом, рівнем самооцінки, здатністю до самоадаптації, схильністю до ризику, орієнтацією на досягнення, а також стилем вирішення проблем.