6.2. Функції комунікації

Основною причиною, яка змушує людей вступати в комунікацію, є потреби індивіда або групи людей. Оптимальною для опису людських потреб є схема-піра-міда, запропонована американським психологом Абрахамом-Харольдом Маслоу (1908—1970). Згідно з концепцією мотивації А.-X. Маслоу, потреби людини утворюють ієрархію з п´яти рівнів, від нижчих (базових, біологічних), котрі розташовані в основі піраміди, до вищих потреб самореалізації особистості, які формують вершину піраміди:

1) фізіологічні потреби — їжа, вода, повітря;

2) потреби безпеки — дах над головою, одяг, відсутність страху, порядок,закон;

3) потреби взаємин — любов, дружба, сім´я;

4) потреби самоповаги — висока самооцінка, повага інших людей, влада, репутація, престиж, статус, слава;

5) потреби самореалізації — прагнення бути самим собою, робити те, що бажаєш.

Особливістю такої ієрархії є те, що перш ніж індивід звернеться до вищих потреб, повинні бути реалізовані його потреби нижчих рівнів, наприклад людина не переймається своєю безпекою, якщо потерпає від голоду; потреби любові та дружби відступають, коли життя людини в небезпеці, тощо. У будь-якому разі мета комунікації — обслуговувати ті чи інші потреби комунікантів. Відтак повідомлення передають, щоб:

1) попереджати (дорожні знаки);

2) інформувати (поширення новин);

3) пояснювати (підручник, інструкція);

4) переконувати (напис Зберігайте гроші в нашому банку);

5) розважати (анекдот, пісня) тощо.

Функції комунікації виокремлюють лише з метою аналізу, причому йдеться як Про функції комунікації загалом, так і про функції окремих комунікативних актів. У реальному комунікативному процесі навіть окремий акт комунікації виконує декілька функцій, одна або дві з яких можуть бути визначальними. Побутує традиційна думка, що мова виконує такі функції:

а) пізнавальну (когнітивну), або інформаційну, функцію — відображення ідей, понять, думок та передавання їх іншим комунікантам;

6) оцінну функцію — вираження особистих оцінок та ставлень;

в) афективну функцію — відтворення емоцій та почуттів.

Німецько-австралійський психолог та лінгвіст Карл Бюлер (1879—1963) виокремив три функції мови, які виявляються у кожному мовленнєвому акті:

а) функцію вираження (експресивну), яка співвідноситься з мовцем;

б) функцію звертання (апелятивну), яка співвідноситься зі слухачем;

в) функцію повідомлення (репрезентативну), яка співвідноситься з предметом мовлення.

Відповідно до цих функцій адресант виражає себе, апелює до адресата і репрезентує предмет комунікації. Одна із найбільш поширених класифікацій функцій комунікації Р. Якобсона враховує складові моделі комунікації, де за кожним учасником та елементом закріплена певна функція (таблиця 18).

Таблиця 18

Функції комунікації за Р. Якобсоном

Функції	Сутність функції
Емотивна функція з орієнтацією на адресанта	Має на меті виявлення ставлення адресанта до того, що він (вона) говорить. Це всі варіанти вираження свого Я, наприклад: «Я вважаю, що не варто звертати увагу на такі несерйозні речі». Може оформити інтонаційно одне й те саме повідомлення, щоб були зрозумілими схвалення, несхвалення, скепсис, погроза тощо
Конативна функція з орієнтацією на адресата	Виражає безпосередній вплив на співрозмовника. Це може бути наказ, клична форма. Свідчить про ефективність того чи іншого повідомлення, наприклад: «Друже! Як приємно тебе бачити»
Референтна (денотативна) функція з орієнтацією на контекст	Найбільш поширена функція, за якої увага зосереджена на темі, змісті розмови, наприклад: «Сонце сходить на сході»
Поетична функція з орієнтацією на повідомлення	Увага зосереджується на самому повідомленні задля повідомлення: форма важливіша за зміст. У буденних розмовах, навпаки, на першому місці зміст, а відтак — форма
Фатична функція з орієнтацією на контакт	Використання комунікативної системи для початку, завершення розмови, зосередження на контактному елементі ситуації, наприклад: «Алло?» — «Так-так. Ну-ну». Важливий не зміст розмови, а те, щоб контакт не перервався. Цю функцію виконують розмови про погоду, бесіди за святковим столом тощо. У них головне не нова інформація, а контакт, тобто соціальність співрозмовників, які часто перевіряють наявність контакту, наприклад: «Ти слухаєш?»
Метакомунікативна функція з орієнтацією на код	Не знаючи слова, мовець може запитати про його значення і отримати описову відповідь, за допомогою інших слів або показу предмета. Це вихід за межі бесіди завдяки знайомим словам, наприклад: «А що значить це слово?». Відтак, відповідаючи, говорять не так, як завжди, бо, описуючи, слово вводять у словник

Ці функції водночас виконує кожний комунікативний акт, але інколи одна з них більш виразна, тоді він перетворюється на вишукану поезію, військовий наказ, розмову про погоду тощо. Хоча фактор «адресат» закладений у модель Р. Якобсона, зворотний зв´язок — реальне відображення повідомлення — враховано неадекватно, тому недоліком класифікації є те, що модель спрямована в одному напрямку: від адресанта до адресата.