4.4. Модель групової поведінки. Прийоми ефективного управління групою

Моделі групової поведінки тісно пов’язані з конкретною відповіддю на питання чому одні виробничі групи домагаються більшого успіху, ніж інші? Відповідь на це питання досить складна. Вона вимагає врахування таких факторів, як індивідуальні здібності членів групи, розмір групи, рівень конфлікту і внутрішній тиск на членів групи, що змушує їх прийняти наявні в ній групові норми. Основні фактори, що визначають рівень продуктивності групи і ступінь задоволення роботою її членів: зовнішні фактори, ресурси членів групи, структура групи, групові процеси, групові завдання.

Щоб краще зрозуміти поведінку формальної робочої групи, її варто розглядати як підсистему великої системи – організації в цілому.

Зовнішні фактори. На групову поведінку впливають такі зовнішні фактори, як стратегія, структура владних повноважень, офіційні правила й норми, наявність або відсутність організаційних ресурсів, критерії відбору працівників, система оцінки продуктивності, прийнята в організації, система винагород, організаційна культура та загальна схема робочого простору групи.

Особисті ресурси членів групи. Потенціал продуктивності праці групи значною мірою залежить від ресурсів, якими володіє кожен її член окремо. Мова в цьому випадку йде про індивідуальні здібності й особистісні характеристики членів групи.

Структура групи. Робоча група являє собою організоване об'єднання людей. Вона має свою структуру, яка формує поведінку її членів і дозволяє багато чого пояснити та перебачити дії окремих особистостей усередині групи, а також прогнозувати продуктивність групи в цілому.

У кожної робочої групи внутрішня структура чималою мірою визначає ролі її членів, норми, статус, розмір групи та позиції формального лідерства.

4.5. Управління формальними й неформальними групами. Управління чутками

Менеджер повинен підвищувати ефективність групової роботи. Оскільки групи являють собою навмисно створений компонент формальної організації, більша частина того, що вивчається навчальною дисципліною «Менеджмент», відноситься також і до них. Щоб домогтися ефективності функціонування, групам необхідне планування, організація, мотивація та контроль діяльності.

Менеджери повинні володіти прийомами ефективного управління групою, одними з яких є такі: прийняття групових рішень, проведення зборів, управління складними людьми.

Неформальні організації динамічно взаємодіють з формальними.

Деякі неформальні групи можуть негативно впливати на формальну організацію. До числа проблем, які пов'язані з неформальними групами, можна віднести: зниження ефективності роботи, поширення неправдивих чуток і тенденцію до опору змінам. Однак такі проблеми часто є реакцією неформальних груп на ставлення до них керівництва формальної організації. До потенційних вигід існування неформальних груп відносяться: відданість організації, високий дух колективізму та більш висока продуктивність праці. Ці позитивні тенденції спостерігаються в тих випадках, коли групові норми перевищують офіційні.

Чутки постійно супроводжують людей в групах, оскільки дефіцит інформації з неминучістю повторюється, і чутки, якраз заповнюють потреба людини в інформації. Актуальність даного аспекту обумовлюється тим, що чутки як комунікативна технологія є невід'ємною частиною будь-якої організації, але в сучасному комунікаційному менеджменту зараз з'явилася потреба вивчати, використовувати і керувати чутками на благо організації і боротися з шкідливими чутками. Відповідно, управління чутками входить в арсенал обов'язкової роботи комунікаційного менеджменту. Чутки надають певний інтерес і з чисто теоретичної боку природою свого самостійного розповсюдження, і тим, що, наприклад, засоби масової комунікації, будучи більш організованою і потужною комунікативної технологією, в теж час не можуть досить оперативно припиняти поширення цього виду комунікації.

Ефективний керівник повинен взаємодіяти з неформальними групами. Прийоми управління неформальними групами такі:

1. Керівники повинні визнати неформальну організацію, працювати з нею і не загрожувати її існуванню.

2. Необхідно вислуховувати думки членів і лідерів неформальних груп.

3. Перед тим, як розпочати які-небудь дії, необхідно проаналізувати їх негативний вплив на неформальну організацію.

4. Щоб зменшити опір змінам з боку неформальної групи, необхідно залучати і заохочувати участь членів групи у прийнятті рішень.

5. Вчасно інформувати співробітників і в такий спосіб перешкоджати поширенню чуток.